Олаф I (король Норвегії)
Олаф I Трюґґвасон (норв. Olav Tryggvason; близько 964–1000) — король Норвегії з 995 до 1000 року. Походив з династії Інглінгів.
| Олаф I | |
|---|---|
| норв. Olav Tryggvason | |
 Коронація Олафа | |
| Народився |
963 Норвегія |
| Помер |
9 вересня 1000 Битва під Сволдером ·загиблий у бою |
| Громадянство (підданство) |
Норвегія |
| Діяльність | воїн, монарх |
| Знання мов | давньоскандинавська[1] |
| Посада | король Норвегії |
| Батько | Tryggve Olafssond[2] |
| Мати | Astrid Eiriksdatterd[2] |
| Брати, сестри | • Astrid Tryggvesdatterd |
| У шлюбі з | Geirad і Tyra of Denmarkd |
| Діти | Tryggvi the Pretenderd |
ЖиттєписРедагувати
Молоді рокиРедагувати
Син Трюґґве Олафсона, володаря Вестфолду та внука Гаральда I, й Астрід Ейріксдотір, доньки Ейріка I «Кривава Сокира».
Після загибелі батька при Гаральді II Сірому Плащі Астрід з молодим Олафом змушена була втекти до Швеції, а звідси до Холм-Городу (або Гольмґарду;[3] згідно саґ)[4]. Тут на службі у великого князя Володимира Святославича був брат Астрід — Сігурд. На шляху до Новгорода (на думку Юрія Диби й Ігоря Мицька, цим Новим городом міг бути розташований на Лузі волинський го́род — дитинець майбутнього Володимира[5]) судно з Олафом було захоплено естськими піратами поблизу острова Сааремаа[3] й майбутній король став рабом пірата Клеркона. На той час Олафові виповнилося три роки. Тільки через 6 років Сігурд Еріксон дізнався, що його небіж Олаф перевуває в рабстві у естів й викупив того. Після цього Олаф мешкав у Холм-Городі (за іншою версією — у Новгороді).
З часом Олаф поступив на службу до великого князя Володимира й заступив посаду у Новгороді, яку до того обіймав його дядько Сігурд. Утім, незабаром почалися тертя між Олафом та його паном — великим князем й Олаф покинув службу у володаря Русі й відправився до Балтики.
Олаф почав здійснювати піратські рейди на землі балтійських країн. Під час одного з них у Вендланді він познайомився з місцевою володаркою Гейрою і незабаром одружився з нею. Олаф допоміг Гейрі приборкати непокірних їй васалів, після цього здійснив декілька успішних морських походів до Сконе і Готланду. Після цього брав участь у війні з'єднаних сил Данії, Вендланду та Норвегії проти імператора Священної Римської імперії Оттона III, який намагався підкорити балтійські землі імператорській владі. У результаті цих дій Оттон III зазнав поразки.
Після цього Олаф продовжив мешкати у Вендланді, а після смерті дружина Гейри, з 984 року почав знову здійснювати походи до Фрисландії, Гебридських та Оркнейських островів. У 988 Олаф воював у центральній Ірландії. Цього ж 994 року Олаф у Кентербері (Англія) прийняв християнство.
ВолодарюванняРедагувати
У 995 році накопичення незадоволення правлінням Гокона Сігурдсона вилилося у заколот проти нього. Врешті-решт того було вбито власним рабом. Загальний тінг Норвегії запросив Олафа зайняти трон королівства.
Із самого початку Олаф I почав проводити політику із зміцнення країни, впровадження християнства як заходу послаблення влади місцевих хевдингів і посилення впливу короля. У 995 році н. е. побудовано було першу дерев'яну церкву в Норвегії. Він хрестив Лейва Еріксона, майбутнього першопроходця в Америці та найвпливовішого володаря у Гренландії, який в подальшому розповсюджував християнську віру на Гренландії. З цього моменту гренладські землі вважалися власністю норвезького короля. Олаф I також хрестив мешканців Оркнейських островів, які визнавали владу Норвегії. Водночас у 997 році було засновано столиці країни — Нідарос (сучасний Тронгейм).
Олаф I мав намір поширити вплив та владу Норвегії на більшість земель Балтики. У цій боротьбі проти норвезького короля виступили володарі Данії, Швеції та Вендланда. Вирішальна битва між супротивниками відбулася у 1000 році біля Сволдера, в якій Олаф зазнав поразки й загинув.
ПриміткиРедагувати
- ↑ Identifiants et Référentiels — ABES, 2011.
- ↑ а б Lundy D. R. The Peerage
- ↑ а б Войтович Л. Гольмґард… — С. 41.
- ↑ За іншими версіями, Новгорода.
- ↑ Диба Ю., Мицько І. Неіснуючий похід 981 р. князя Володимира на ляхів // Старий Луцьк. — 2015. — Вип. ХІ. — С. 32.
ДжерелаРедагувати
| Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Олаф I (король Норвегії) |
- Оляф, син Оляфа Тріґвесона // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Буенос-Айрес, 1962. — Т. 5, кн. X : Літери Ол — Пер. — С. 1211. — 1000 екз.
- Улоф I Трюґвасон // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.
- Войтович Л. Гольмґард: де правили руські князі Святослав Ігоревич, Володимир Святославич та Ярослав Володимирович? // Український історичний журнал. — К., 2015. — № 3 (522) (травень-червень). — С. 37-55. — ISSN 0130-5247.
- Claus Krag. Olav 1 Tryggvason // Norsk biografisk leksikon. (норв.)
- Oddr Snorrason (trad. Theodore Murdock Andersson), The saga of Olaf Tryggvason. — Ithaca, Cornell University Press, 2003. (англ.)