Ода́йник Вади́м Іва́нович (29 липня 1925(1925-07-29), Одеса — 21 грудня 1984(1984-12-21), Київ) — український художник, живописець. Народний художник України, член Національної спілки художників України. Лауреат Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка (1975).

Одайник Вадим Іванович
Народження29 липня 1925(1925-07-29)
Одеса, Українська СРР, СРСР
Смерть21 грудня 1984(1984-12-21) (59 років)
 Київ, Українська РСР, СРСР
Країна СРСР
НавчанняКиївський державний художній інститут (1952)
Діяльністьхудожник
ЧленНаціональна спілка художників України
ПартіяКПРС
ДітиОдайник Сергій Вадимович
Нагороди
народний художник УРСР заслужений діяч мистецтв УРСР

Біографія

ред.

Народився 29 липня 1925 в Одесі. У п'ятирічному віці переїхав з батьками до Києва. Під час нацистсько-радянської війни, у 17-річному віці пішов на фронт і був механіком танка в 4-й танковій армії.

 
Викладач по малюнку Костянтин Єлева (сидить у центрі) з студентами Київського художнього інституту. Вадим Одайник стоїть другий зліва. Зоя Одайник-Самойленко внизу.

У 1946 році закінчив Київський художній інститут. Був учнем Штільмана Іллі Нісоновича, Григор'єва Сергія Олексійовича, Костецького Володимира Миколайовича, Єлеви Костянтина Миколайовича, Єржиковського Сергія Миколайовича.

З 1953 року учасник художніх виставок.

У 1958 році Вадим Іванович став членом Національної спілки художників України.

Фраза Вадима Одайника: «Зоя — моє перше кохання, а Карпати — друге» стала «крилатою». Кожна весна і осінь серед закарпатської природи дарувала художнику матеріал, який потім, у київській майстерні, перевтілювався в пейзажі: «Зима в Карпатах», «Синій Псел», «Дощ у Карпатах», «На лузі», «Косовиця», «Свято в горах», «Місток. Карпати», «Дорога на Косів», «Чорна Тиса», і великої кількості варіацій під загальною назвою «Карпати».

У 1971 році Вадиму Одайнику присвоюють звання Заслуженого Художника України.

У 1975 році за жанрові картини «Троїсті музики», «Червона кузня», «Весна» і «Гуцульське весілля», йому присуджують Державну премію УРСР імені Тараса Шевченка.

У 1978 році за роботу «Троїсті музики», йому присуджують звання Народного художника України[1]

Деяку внутрішню близькість до імпресіонізму можна помітити вже в його пейзажах і натюрмортах 60-х років, і все ж таки справжній розквіт настав у жанрових картинах наступного десятиліття: в «Карпатських музиках», «Сільському ярмарку», «Весіллі». У закарпатських пейзажах: «Осінь», «Синій Псел», і написаному під час відпочинку в селищі Вилкове весняному пейзажі «Весна у Вилкові» (ця робота представлена в «The Chambers Gallery» Англія). Яскраві та відкриті, акцентовано «відкриті» кольори, стають головною домінантою творів митця.[2]

Не стало Вадима Одайника21 грудня 1984 року в Києві. Похований в Києві на Байковому кладовищі (ділянка № ).

Творчість

ред.

Чимало картин Вадима Одайника присвячено праці радянських трудівників. Як зауважує Ігор Шаров, «На будівництві Київської ГЕС-2» — композиція побудована на великих ритмічних співвідношеннях. Захоплення великим будівництвом видно у творах 60-х років: «Бригада», «Монтажники», «Будівельники». Художник монументалізує образи, надає їм героїчного звучання.

«Гіталовці» — художнє полотно присвячене хліборобській темі. На передньому плані — двічі Герой Соціалістичної Праці Гіталов із Кіровоградщини. Поряд — хлопці-механізатори, трохи осторонь — двоє старших. Удалині видніється комбайн.

Роботи художника зберігаються в більш ніж 100 музеях, а також у краєзнавчих галереях та приватних колекціях.

Відзнаки

ред.

Родина

ред.

Примітки

ред.
  1. Карпатські мотиви Вадима Одайника. Архів оригіналу за 30 жовтня 2013. Процитовано 15 листопада 2013.
  2. «Карпати — друга кохання» Вадима Одайника

Джерела

ред.