Відкрити головне меню

«Німеччина, рік нульовий» (італ. Germania anno zero) — завершальний фільм військової трилогії Роберто Росселліні, знятий в післявоєнному Берліні у 1947 році. Одна із загальновизнаних вершин італійського неореалізму.

Німеччина, рік нульовий Picto infobox cinema.png
Germania anno zero
Germania anno zero poster.jpg
Жанр драма
Режисер Роберто Росселліні
Продюсер Роберто Росселліні
Сальво Д'Анжело
Сценарист Роберто Росселліні
Макс Кольпе
Серджо Амідеї
У головних
ролях
Едмунд Мешке
Ернст Пітшау
Інгетрауд Хінце
Франц-Отто Крюгер
Оператор Робер Жюйяр
Композитор Ренцо Росселліні
Кінокомпанія Produzione Salvo D'Angelo
Tevere Film
Тривалість 78 хв.
Мова німецька, англійська,
французька
Країна Італія Італія
Рік 1948
Дата виходу 1 грудня 1948 (Італія)
IMDb ID 0039417
Рейтинг IMDb 7.9/10 stars

Зміст

СюжетРедагувати

Фільм оповідає про долю однієї німецької сім'ї в Берліні, що лежить після війни в руїнах. Сім'я ледве зводить кінці з кінцями: їх будинок було зруйновано, тому їх підселили до іншої, уцілілої квартири, чому хазяї, звичайно, не раді. Батько (Ернст Пітшау) важко хворіє і нічим не може допомогти своїй сім'ї. Його син Карл-Гайнц (Франц-Отто Крюгер) нещодавно повернувся з армії і ховається, побоюючись, що його відправлять до в'язниці за участь у військових діях. Забезпечувати харчування вимушені найслабкіші члени сім'ї: донька Єва (Інгетрауд Хінце), що проводить вечори в барах з американськими солдатами, і 12-річний[К 1] Едмунд (Едмунд Мешке), що цілими днями тиняється зруйнованим містом у пошуках їжі і грошей.

Під час однієї з таких прогулянок Едмунд зустрічається з колишнім учителем — нацистом і педофілом. Той читає йому ніцшеанську проповідь про те, що слабкі і некорисні повинні померти, і хлопчик проектує ці слова на свого батька. Старий і сам раз у раз заводить мову про бажання перестати бути тягарем для сім'ї і відійти у світ інший. Роздобувши отруту, Едмунд безпристрасно підмішує його в чай прикованого до ліжка батька. Після смерті батька підлітка починає роз'їдати всепоглинаюче почуття провини. Хлопчик намагається відволіктися, приєднавшись до дітей, що граються у дворі, але вони втікають від нього, немов розгадавши його таємницю[1]. Фінальна сцена в остові зруйнованої будівлі увійшла до історії як «один з найстрашніших епізодів післявоєнного європейського кіно»[2](рос.).

У роляхРедагувати

Робота над фільмомРедагувати

Фільм присвячено режисером пам'яті свого 8-річного сина Романо, який помер незадовго до початку зйомок. Майже усі ролі зіграли непрофесіонали. Виконавця головної ролі Росселліні знайшов в сім'ї німецьких циркачів. Його вразила зовнішня схожість хлопчика з покійним сином.[3] Деякі епізоди засновані на спогадах режисера про звички сина; сюди відноситься, зокрема, поводження хлопчика зі шматком труби як з пістолетом.[3] Деякі сцени фільму (у приміщеннях) знімалися не в Берліні, а в Римі.[3] Росселліні довго був відсутнім на знімальному майданчику, тому окремі сцени знімали його асистенти.[3] Сам режисер говорив, що його у фільмі цікавить лише фінал.[3]

Етичний парадоксРедагувати

У трактаті «Enjoy your symptom»! філософ Славой Жижек розглядає стрічку з позицій лаканівського психоаналізу. Здійснюючи батьковбивство, Едмунд не лише виконує заповіт свого демонічного наставника, але і здійснює прямо висловлене бажання батька померти.[1] У його діях вища жорстокість і холодний розрахунок поєднуються з безмежною любов'ю і ніжністю — здатністю піти на злочин заради виконання волі батька. Парадокс в тому, що, здійснюючи вбивство батька, Едмунд зберігає невинність і, можна сказати, наближається до святості.[1] Найбільший злочин тут прирівнюється до найбільшого самопожертвування.

Художня своєрідністьРедагувати

Песимістичний настрій задають вже перші кадри, в яких дитина риє могилу на кладовищі. Відмінні риси фільму — по-експресіоністському контрастне освітлення, різкість монтажних рішень, свідоме зниження драматизму в сценах викрадення отрути і отруєння, «настирливість» камери, яка невідступно йде за головним героєм[4]. Фоном слугують гігантські остови розбомблених будівель, які зайвий раз підкреслюють депресивний стан дитини, провіщаючи тривожні міські декорації у фільмах Антоніоні[4]. Метафорично можуть читатися і інші прикмети цього світу, такі, як численні осушені фонтані і трамваї, що настирно гуркотять[4]. Модерністський музичний супровід також працює на нагнітання почуття смутної тривоги.

ОцінкиРедагувати

ВпливРедагувати

Див. такожРедагувати

КоментаріРедагувати

  1. Дія відбувається через рік після падіння Третього рейху, тобто хлопчик народився в той рік, коли Гітлер прийшов до влади в Німеччині, що, мабуть, не позбавлено символічного підтексту.

ПриміткиРедагувати

ПосиланняРедагувати