Прилад для евтаназії

Евтана́зія (грец. ευ — добре + грец. θάνατος — смерть) — практика припинення (або скорочення) лікарем життя людини, яка страждає невиліковним захворюванням, відчуває нестерпні страждання, на задоволення прохання хворого в безболісній або мінімально болісній формі з метою припинення страждань.

Папа Іван Павло ІІ так визначив термін «евтаназія»: «Евтаназія — це дія або бездіяльність, що за своєю природою чи наміром виконавця спричиняє смерть з метою уникнути будь-якого страждання».

Термін «евтаназія» вперше вжито Ф. Беконом в XVII ст. для визначення «легкої смерті».

Станом на 2009 рік, деякі форми добровільної евтаназії були офіційно дозволені в Бельгії, Люксембурзі, Нідерландах, Швейцарії, і в деяких штатах США.

Станом на 2004 рік в Україні такі дії медика заборонені законом, і розглядаються як умисне вбивство[1].

Зміст

Види евтаназіїРедагувати

В теорії розглядають два види евтаназії: пасивна евтаназія (зумисне припинення медиками підтримуючої терапії хворого) і активна евтаназія (введення помираючому ліків або інші дії, котрі викликають швидку смерть). Активною евтаназією часто вважають і самогубство з лікарською допомогою (надання хворому на його прохання препаратів, які вкорочують життя).

 
Поточний статус евтаназії в усьому світі:
   Евтаназія дозволена
   Пасивна евтаназія дозволена.
   В адміністративних одиницях відрізняються закони про евтаназію.
   Евтаназія заборонена.

Сьогодні про евтаназію говорять не лише стосовно важко хворих осіб, але також у випадку появи на світ дитини із серйозними вадами розвитку — евтаназія новонароджених.

Існує ще один вид евтаназії — соціальна евтаназія, у якій рішення позбавити когось життя залежить від суспільства, яке виходить з міркувань, що кошти, необхідні для лікування безнадійно хворих дорогими препаратами, внаслідок їх евтаназії будуть збережені для лікування тих хворих, які після одужання зможуть повернутися до нормальної робочої діяльності. Така загроза йде з боку економіки, яка керується критерієм «витрати — вигоди».

Як певну альтернативу евтаназії можна розглядати паліативне лікування, яке використовують тоді, коли з терапевтичної точки зору вже нічого не можна вдіяти для того, щоб зупинити хворобу, в лікарів ще залишаються засоби, які вони можуть і повинні застосовувати вже не заради оздоровлення, але з відчуття професійної етики та поваги стосовно пацієнта і в ім'я боротьби за якість життя, яке ще залишається в ньому.

ПриміткиРедагувати

  1. Кіт О.М. та інш. Хірургія.- Тернопіль:Укрмедкнига, 2004.- 644 с. (с.190) ISBN 966-673-063-4

ЛітератураРедагувати

  • Данієлян Т.П. Право людини на евтаназію// Матеріали VI-ї студентської наукової конференції, 2015 - С.54-55
  • Акопов В. И. Этические, правовые и медицинские проблемы эвтаназии // Медицинское право и этика, 2000. — 1. — С. 47-55; (рос.)
  • Ворона В. А. Право на евтаназію як складова права людини на життя / В. А. Ворона // Право України. -Київ, 2010, N 5.-С.199-205 [недоступне посилання з 11.12.2017]
  • Дмитриев Ю. А. Конституционное право человека в Российской Федерации на осуществление эвтаназии // Право и политика, 2000. — 7. — С.127-130; (рос.)
  • Дмитриев Ю. А., Шленева Е. В. Право человека в Российской Федерации на осуществление эвтаназии // Государство и право, 2000. — 11. — С. 52-59; (рос.)
  • Дж. Рейчелс «Активная и пассивная эвтаназия» // Этическая мысль: Науч.-публицист. чтения. 1990. (рос.)
  • Фут Ф. Эвтаназия // Философские науки. № 6, 1990, с. 63-80 (рос.)
  • Кіт О.М. та інш. Хірургія.- Тернопіль:Укрмедкнига, 2004.- 644 с. (с.190) ISBN 966-673-063-4

Див. такожРедагувати

ПосиланняРедагувати