Вікіпедія

Німецький аерокосмічний центр

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: DLR (значення).

Німецький аерокосмічний центр
АбревіатураDLR(нім.)[1]
Типнауково-дослідний інститут
Засновано1907 і 1969
Правовий статусзареєстроване об'єднанняd[2]
Галузьдослідження
Країна Німеччина
Штаб-квартираКельн (50°51′10.080000100007″ пн. ш. 7°7′23.016000099999″ сх. д. / 50.85280° пн. ш. 7.12306° сх. д. / 50.85280; 7.12306)
50°51′9.0000000999969″ пн. ш. 7°7′21.000000099999″ сх. д. / 50.85250° пн. ш. 7.12250° сх. д. / 50.85250; 7.12250
ЧленствоТовариство імені Гельмгольца,
Німецький інститут зі стандартизації
Офіційні мовинімецька
Офіс головиQ121462513?
КерівникAnke Kaysser-Pyzallad (1 жовтня 2020)
Членів83 (1 січня 2022)[3]
Штат працівників8000 осіб
Материнська
організація		Товариство імені Гельмгольца
Дочірня(і)
організація(ї)		DLR Oberpfaffenhofend
German Aerospace Center, Berlind
Institute of Data Scienced
Earth Observation Centerd
Envihabd
Institute for Software Technology of the German Aerospace Centerd
Project Management Agency, DLRd
Institute of Aerodynamics and Flow Technologyd
Institute of Space Systemsd
Library of the German Aerospace Centerd
Institute of Communications and Navigationd
Дохід1 261 000 000 ± 1 000 000 € (2020)[4]
Вебсайт: dlr.de/EN/Home/home_node.html
Нагороди
Мапа
CMNS: Німецький аерокосмічний центр у Вікісховищі

Німецький аерокосмічний центр (нім. Deutsche Zentrum für Luft- und Raumfahrt, DLR) — дослідницький центр у Німеччині, що спеціалізується з аерокосмічної галузі, енергетики, транспорту, цифровізації та безпеки, проводить прикладні та фундаментальні наукові дослідження[5]. Штаб-квартира розташована в Кельні, також організація включає 30 представництв Німеччині та філії за кордоном[6]. У своїй дослідницькій та дослідно-конструкторській роботі DLR співпрацює з іншими дослідницькими та промисловими установами по всьому світу.

Історія

ред.
 
Німецький центр космічних операцій (GSOC) в Оберпфаффенхофені поблизу Мюнхена

Найстаріша організація-попередник, Модельний дослідницький інститут аеродинаміки (нім. Modellversuchsanstalt für Aerodynamik) Товариства вивчення моторних дирижаблів, була заснована в 1907 році Людвігом Прандтлєм у Геттінгені. Цей інститут пізніше став Аеродинамічним дослідницьким інститутом[de] (нім. Aerodynamische Versuchsanstalt, AVA). Безпосереднім попередником був Інститут авіаційних радіодосліджень в Оберпфаффенгофені (нім. Flugfunkforschungsinstitut Oberpfaffenhofen, FFO), заснований у 1937 році на чолі з Максом Дікманом[de]. Він досліджував методи та процедури позиціонування, зв'язку та навігації за допомогою електромагнітних хвиль. Вже через рік після заснування в інституті працювали 115 співробітників, у тому числі 17 старших інженерів. До кінця війни чисельність працівників зросла до 2 тисяч. Наприкінці війни армія США захопила все обладнання й документи та відвезла їх до Дейтона, штат Огайо[7].

DLR створено в 1969 році під назвою Німецький аерокосмічний науково-дослідний інститут (нім. Deutsche Forschungs- und Versuchsanstalt für Luft- und Raumfahrt, DFVLR) шляхом злиття кількох установ. Крім Аеродинамічного науково-дослідного інституту, це були Німецький дослідницький інститут авіації[de] (нім. Deutsche Versuchsanstalt für Luftfahrt, DVL) і Німецький науковий інститут авіації[de] (нім. Deutsche Forschungsanstalt für Luftfahrt, DFL), а в 1972 році також додалось Товариство космічних досліджень (нім. Gesellschaft für Weltraumforschung, GfW). Науково-дослідний інститут також включав Інститут авіаційної медицини (нім. Institut für Flugmedizin)[8] в Бонні-Бад-Годесберзі.

У 1989 році DFVLR перейменовано в Німецький інститут аерокосмічних досліджень (нім. Forschungsanstalt für Luft- und Raumfahrt, die DLR). З моменту злиття з Німецьким агентством з космічних справ[de] (нім. Deutschen Agentur für Raumfahrtangelegenheiten, DARA) 1 жовтня 1997 року використовується нинішня назва Німецький аерокосмічний центр (нім. Deutsches Zentrum für Luft- und Raumfahrt, das DLR — скорочення залишилось незмінним, але змінився його рід в німецькій мові)[9].

Станом на 2019 рік в DLR Göttingen понад 480 експертів працювали над літаками, космічними кораблями та високошвидкісними поїздами, обладнання включало понад 20 аеродинамічних труб і великих установок для експериментальних досліджень[10].

Структура

ред.
 
Штаб-квартира DLR у Кельні, аерофотознімок
Відділення Німецького аерокосмічного центру

Правління DLR складається з чотирьох штатних членів. Їх підтримують три керівники відділів для дослідницьких галузей авіації, космічних подорожей, енергетики та транспорту[11].

DLR працює децентралізовано та налічує близько 10 000 співробітників (станом на лютий 2021 року)[5] і має 55 різних інститутів та багато інших випробувальних та робочих об'єктів у 30 місцях по всій Німеччині[12]. Кожний підрозділ має свою спеціальну спрямованість. У головному офісі в Кельні (штаб-квартира правління) працює близько 1500 осіб. Найбільше підприємство з приблизно 1800 співробітниками — Оберпфаффенгофен[13]. DLR має офіс у Берліні на Берлінський науковий форум[de][14], а також в Брюсселі, Парижі, Токіо та Вашингтоні[15] та в Альмерії на південному сході Іспанії[16]. DLR підтримує онлайн-портал DLR.de та публікує у форматі PDF щоквартальний журнал DLR німецькою та англійською мовами[17][18].

У 2018 фінансовому році бюджет DLR на власні дослідження та розробки, а також на виконання операційних завдань становив близько 1,035 мільярда євро. Близько 49 відсотків бюджету було стороннім фінансуванням, отриманим на конкурсній основі. Крім того, DLR розподіляє фінансування загальним бюджетом понад 3 мільярди євро на космонавтику, авіацію та дослідницькі проєкти з інших тем[19][20].

DLR є повноправним членом Консультативного комітету з космічних систем даних[en], а також членом Товариства імені Гельмгольца та Європейської кооперації зі стандартизації в галузі космічної техніки.

Дослідження та розробки

ред.

Основні завдання DLR включають дослідження Землі та Сонячної системи, а також розробку екологічно чистих технологій. У зв'язку з цим DLR проводить дослідження в галузі авіації, космонавтики, транспорту, енергетику, безпеки та цифровізації[21]. Діяльність включає як фундаментальні, так і прикладні дослідження.

DLR управляє великомасштабними дослідницькими установами, такими як унікальна в усьому світі катапульта для дослідження високошвидкісних поїздів. Окрім власної дослідницької діяльності, DLR співпрацює з німецькими та іноземними партнерами з політичної, бізнесової, промислової та наукової сфери. Наприклад, DLR разом із французьким аерокосмічним заводом ONERA підтримує найбільшу в Європі мобільну стаціонарну вібраційну систему. У Німеччині DLR отримує замовлення від федерального уряду Німеччини для планування та реалізації німецької космічної діяльності та відповідає за реалізацію проєктів фінансування від різних міністерств. На міжнародному рівні DLR тісно співпрацює з НАСА та ЄКА, а також з військовими установами, такими як Дослідницька лабораторія ВПС[en] США[22]. Після вторгнення Росії в Україну всі проєкти з російською участю зупинили в березні 2022 року[23].

Космонавтика

ред.
 
Модуль Коламбус на Міжнародній космічній станції
 
Анотована фотографія зонда Філи після невдалої посадки на комету Чурюмова-Герасименко

Німецькі космічні дослідження за участю DLR варіюються від експериментів у невагомості до дослідження інших планет і спостереження за навколишнім середовищем із космосу. Крім того, як космічне агентство Німеччини, DLR виконує завдання щодо планування та реалізації німецької космічної програми[24].

DLR не має власного космодрому, тому німецькі космічні місії зазвичай стартують з космодрому Куру у Французькій Гвіані, часто у співпраці з ЄКА.

DLR відповідає за координацію наукової роботи на дослідницькому модулі Коламбус на Міжнародній космічній станції та за роботу системи та забезпечення життя на борту лабораторії. Керування модулем виконують з центру управління в Оберпфаффенхофені.

DLR відіграв ключову роль у будівництві посадкового модуля Філи в керованій Європейським космічним агентством місії Розетта (2004—2015) до комети Чурюмова-Герасименко. Саме DLR готував і контролював посадку модуля Філи на комету[25].

Стереокамера високої роздільної здатності HRSC[en] є найважливішим внеском Німеччини в місію Європейського космічного агентства Марс-експрес. Камера, початково розроблена для Марс-96 в Інституті планетних досліджень DLR, робить зображення поверхні Марса з розміром деталей від 10 до 30 м і дозволяє аналізувати їх у трьох вимірах[26].

Компактний супутник DLR EuCROPIS[en] (2018) досліджує, чи здатні бактерії в космосі перетворювати сечу на поживні речовини для рослин, як це вони роблять на Землі. Цю технологію планується використовувати для майбутніх довготривалих пілотованих місій та для зменшення викидів забруднюючих речовин у мегаполісах на Землі[27].

З 2005 року DLR досліджує можливість забезпечення міжконтинентальних пасажирських перевезень за допомогою суборбітальних космічних польотів. DLR розробляє космічний корабель багаторазового використання SpaceLiner[en], призначений для вертикального зльоту та горизонтальної посадки. Він має дві ракетні ступені і працює на рідкому паливі.

Авіація

ред.
 
Перший рейс повітряної обсерваторії SOFIA 26 квітня 2007 року
 
Автономний гелікоптерний випробувальний стенд для інтелектуальних систем ARTIS, 2006
 
Antares 20E[en]

Метою авіаційних досліджень DLR є посилення конкурентоспроможності німецької та європейської авіації та авіаційної промисловості та відповідність сучасним політичним та суспільним вимогам, наприклад, коли йдеться про екологічно чистий повітряний транспорт[28].

DLR керує найбільшим парком дослідницьких літаків у Європі. Це означає дослідження за допомогою літаків та дослідження самих літаків. Дослідницькі літаки DLR слугують платформами для досліджень Землі, атмосфери, космосу та для випробування нових компонентів літака. Наприклад, DLR досліджує флатер крил літаків і способи його пригнічення, що також сприяє зменшенню шуму літака.

З 2009 року DLR має висотний дослідницький літак Gulfstream G550[en] для досліджень атмосфери та спостереження Землі.

Найбільший літак DLR, Airbus A320-232 D-ATRA, використовується для льотних випробувань з 2008 року.

DLR спільно з НАСА керував інфрачервоним телескопом SOFIA, встановленим на літаку Boeing 747SP.

DLR розробляє безпілотний гелікоптер ARTIS[de], здатний самостійно без людини-оператора знаходити шлях у повітрі та коригувати план польоту з урахуванням змін навколишнього середовища.

На Берлінському авіасалоні[en] 2024 року DLR представив вживаний Dornier 328—100, придбаний у Deutsche Aircraft, який був переобладнаний в транспортний засіб для льотних випробувань з екологічно чистими системами, паливом і силовими технологіями[29][30].

DLR випробовує мотопланер Antares 20E[en], в якому електрична енергія генерується паливним елементом за допомогою водню. Також DLR досліджує можливість глобального переходу світової авіації на водневі двигуни з метою мінімізації викидів вуглекислого газу.

Дистанційне зондування Землі

ред.

У рамках дистанційного зондування Землі супутники постійно досліджують земну атмосферу, поверхню суші та океану, а також поверхню льоду. Застосування дистанційного зондування включає моніторинг навколишнього середовища та надання допомоги при стихійних лихах.

Після цунамі в Індійському океані 26 грудня 2004 року DLR за допомогою супутників спостереження Землі дуже швидко створив найновіші карти, які допомагали гуманітарним працівникам орієнтуватися під час виконання їхніх місій. Під час Чемпіонату світу з футболу 2006 DLR реалізував «Проєкт Футбол», щоб уникнути заторів. Після виверження вулкана Ейяф'ятлайокутль у 2010 році дослідницький літак Німецького аерокосмічного центру Falcon 20E використовувався для вимірювання кількості вулканічного попелу[31][32][33]. Після аварії нафтової платформи Deepwater Horizon в Мексиканській затоці 22 квітня 2010 року, DLR використовував свій супутник спостереження Землі TerraSAR-X[en], щоб дослідити нафтову пляму на поверхні океану[34].

Енергетика

ред.

В енергетичних дослідженнях DLR працює над високоефективними та низьковуглецевими процесами виробництва електроенергії на основі газових турбін і паливних елементів, виробництвом сонячної електроенергії, вітряними турбінами та ефективним використанням тепла, включаючи когенерацію тепла та електроенергії на основі викопного палива та відновлювані джерела енергії[35]. З 2020 року DLR Штутгарт досліджує безкобальтові літій-іонні батареї в рамках спільного проєкту ЄС Hydra[36].

Вчені DLR працюють над проєктом HYDROSOL[de], в якому вода має термічно розкладатись на водень і кисень за допомогою сонячної енергії без викидів вуглекислого газу. У 2007 році цей проєкт був нагороджений премією Декарта Європейської комісії.

DLR бере значну участь у розробці технологій для сонячних баштових електростанцій, в яких дзеркала спрямовують сонячне випромінювання до центрального теплообмінника, розташованого на башті, де виділене тепло використовується для виробництва електроенергії за допомогою турбін.

Транспорт

ред.
 
Автобан A 96 (виїзд на Гермерінг), пробка з оцінкою часу в дорозі, візуалізованою кольором. (Створено в рамках кампанії DLR/ADAC з широкомасштабного моніторингу дорожнього руху)

Транспортні дослідження DLR стосуються питань забезпечення мобільності, захисту навколишнього середовища та ресурсів, а також підвищення безпеки на транспорті в цілому. При цьому, зокрема, застосовуються знання, здобуті під час аерокосмічних досліджень[37]. Сфери досліджень також включають самокеровані автомобілі[38][39].

Інші галузі

ред.

Проєкт RIESGOS досліджує взаємодію між катастрофами (землетрусами, ядерними аваріями, зсувами ґрунту, цунамі, виверженнями вулканів тощо) та можливі ланцюгові реакції після них[40].

Інші галузі досліджень включають безпекові та оборонні дослідження[41] та цифровізацію[42].

Зв'язки з громадськістю

ред.
 
Повітряна обсерваторія SOFIA на «Дні повітряних і космічних польотів» 2011 року

DLR багато разів проводив «День повітряних і космічних польотів» у своїй штаб-квартирі в Кельні[43][44], на якому демонстрував своє обладнання й розробки, особливо літаки. Подія збирала десятки тисяч відвідувачів[45][46].

У березні 2012 року DLR зробив усі власноруч створені зображення доступними на умовах ліцензії Creative Commons[47].

У період з листопада 2010 року по грудень 2013 року DLR у співпраці з ESA випустив серію подкастів «Raumzeit» (простір-час), яка надалі була продовжена під спонсорством Великого Цайссівського планетарію[en] в Берліні[48][49]. Подкаст модерує Тім Прітлав[en], який, серед іншого, бере інтерв'ю у співробітників DLR про різні наукові питання та про їхні власні дослідження.

У кількох місцях працюють Шкільні лабораторії DLR[de] для підтримки зацікавленої молоді.

Література

ред.
  • Matthias Blazek: «Vor 75 Jahren begann in Trauen die Forschung in der Luft- und Raumfahrttechnik — Raketenpionier Eugen Sänger arbeitete in der Heide an der Entwicklung schubstarker Antriebe». Sachsenspiegel 31, Cellesche Zeitung vom 4. August 2012.
  • Niklas Reinke: Geschichte der deutschen Raumfahrtpolitik. Konzepte, Einflussfaktoren und Interdependenzen 1923—2002 (= Schriften des Forschungsinstituts der Deutschen Gesellschaft für Auswärtige Politik e. V., Berlin. Reihe: Internationale Politik und Wirtschaft. Bd. 71). Oldenbourg, München 2004, ISBN 3-486-56842-6 (Zugleich: Bonn, Univ., Diss., 2003).
  • Faßberg — Luft- und Raumfahrt in der Heide, Broschüre zum AeroSpaceDay Faßberg, Eigenverlag der Gemeinde Faßberg, Faßberg 2013, ISBN 978-3-00-042877-7.

Примітки

ред.
  1. ↑ Deutsche Nationalbibliothek Record #5253469-8 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. ↑ https://www.dlr.de/DE/Service/Impressum/impressum_node.html
  3. ↑ Bundestag Lobby Register / Hrsg.: Deutscher Bundestag — 2022.
  4. ↑ https://www.dlr.de/DE/organisation-dlr/medien-und-dokumente/fakten/zahlen-und-fakten.html
  5. ↑ а б Архівна копія на сайті Wayback Machine.
  6. ↑ Архівна копія на сайті Wayback Machine.
  7. ↑ Wolfgang Keydel (27 листопада 2017). Vom Flugfunk-Forschungsinstitut Oberpfaffenhofen, FFO, zum Institut für Hochfrequenztechnik und Radarsysteme, IHR (PDF). DLR. Процитовано 26 травня 2019.
  8. ↑ Ernst von Khuon (Hrsg.): Waren die Götter Astronauten? Wissenschaftler diskutieren die Thesen Erich von Dänikens. Mit Texten von Ernst von Khuon, Ernst Stuhlinger, Joachim Illies, Siegfried Ruff und Wolfgang Briegleb (Institut für Flugmedizin, Bonn-Bad Godesberg, Kölner Straße 70), Wolfgang Friedrich Gutmann, Jürgen Nienhaus, Harry O. Ruppe, Winfried Petri, Peter von der Osten-Sacken, Herbert W. Franke, Hermann Dobbelstein, Gunnar von Schlippe, Irene R. A. E. Sänger-Bredt, Herbert Kühn, Hellmut Müller-Feldmann und Maria Reiche. Econ, Düsseldorf 1970, ISBN 3-430-15382-4, Taschenbuchausgabe: Droemer, München/Zürich 1972, ISBN 3-426-00284-1, S. 227 (Verzeichnis der Autoren, hier: Dr. Wolfgang Briegleb, Deutsche Versuchsandstalt für Luft- und Raumfahrt).
  9. ↑ Historie. Архів оригіналу за 24 вересня 2015. Процитовано 26 травня 2019.
  10. ↑ Der Standort Göttingen des DLR - die Wiege der Aerodynamik [Архівовано 2023-04-10 у Wayback Machine.], dlr.de
  11. ↑ Der DLR Vorstand. Архів оригіналу за 8 квітня 2023. Процитовано 11 серпня 2024.
  12. ↑ Das DLR im Überblick
  13. ↑ Der Standort Oberpfaffenhofen des DLR. DLR. 5 грудня 2013. Процитовано 15 січня 2014.
  14. ↑ WissenschaftsForum Berlin
  15. ↑ DLR Portal: Büros im Ausland. Процитовано 17 жовтня 2013.
  16. ↑ DLR Institut für Solarforschung. Процитовано 15 вересня 2021.
  17. ↑ DLRmagazin. Архів оригіналу за 8 квітня 2023. Процитовано 11 серпня 2024.
  18. ↑ DLR Impressum
  19. ↑ „Die australische Militärforschungsorganisation DSTO etwa zahlte 3,8 Millionen Dollar an das Institut für Raumflugbetrieb und Astronautentraining am Deutschen Zentrum für Luft- und Raumfahrt (DLR) für die Mitarbeit an einem Hyperschall-Jet.“ Johann Osel (8 січня 2014). Rüstungsforschung. Ausländische Militärs finanzieren deutsche Wissenschaftler. Süddeutsche Zeitung. Процитовано 2 лютого 2014.
  20. ↑ Rüstungsforschung. Tüfteln für den Krieg. Deutschlandfunk. 11 січня 2014. Процитовано 2 лютого 2014.
  21. ↑ Das Deutsche Zentrum- für Luft und Raumfahrt (PDF; 13,2 MB). DLR. 2011-01. Процитовано 4 жовтня 2011.
  22. ↑ Wissenschaftsrat (5 квітня 2006). Bewertungsbericht zum DLR-Institut für Technische Physik (ITP), Stuttgart, S. 8, 22 (PDF). DLR-Institut für Technische Physik (ITP), Stuttgart. Процитовано 2 лютого 2014.
  23. ↑ Werner Pluta (3 березня 2022). Krieg in der Ukraine: DLR beendet Zusammenarbeit mit Russland. golem.de. Процитовано 3 лютого 2024.
  24. ↑ Forschungsbereich Weltraum im DLR.
  25. ↑ Mission Rosetta: „Reise zu einem Kometen“ (PDF; 482 kB). DLR. Процитовано 3 квітня 2013.
  26. ↑ {{{Titel}}}.
  27. ↑ Gewächshäuser im All - Erfolgreicher Start der Eu:CROPIS-Mission. Deutsches Zentrum für Luft- und Raumfahrt. Процитовано 3 грудня 2018.
  28. ↑ Forschungsbereich Luftfahrt im DLR.
  29. ↑ Ulrike Ebner (20 червня 2023). DLR kauft Dornier 328-100. flugrevue.de (нім.). Процитовано 21 червня 2023.
  30. ↑ Forschungsflugzeug Dornier DO 328-100 (D-CUPL). Deutsches Zentrum für Luft- und Raumfahrt (нім.). 2024. Процитовано 24 червня 2024.
  31. ↑ Sonderseite des DLR zur Untersuchung der isländischen Aschewolke [Архівовано 2018-12-28 у Wayback Machine.].
  32. ↑ Ergebnisse des zweiten Forschungsfluges des DLR.
  33. ↑ Link zum dritten Forschungsflug des DLR.
  34. ↑ Ölkatastrophe nach dem Untergang der Bohrinsel „Deepwater Horizon“ im Golf von Mexiko. DLR-ZKI. 28 квітня 2010. Процитовано 18 вересня 2012.
  35. ↑ Forschungsbereich Energie im DLR.
  36. ↑ Patrick Schäfer (11 січня 2021). DLR forscht an kobaltfreien Lithium-Ionen-Batterien. springerprofessional.de. Процитовано 27 січня 2021.
  37. ↑ Forschungsbereich Verkehr im DLR.
  38. ↑ ndr.de vom 9. Januar 2020, Mobilität: «Testfeld Niedersachsen» ist in Betrieb, abgerufen am 20. Januar 2021.
  39. ↑ D. Heinrichs vom DLR 2015, Autonomes Fahren und Stadtstruktur (PDF; 926 kB), abgerufen über link.springer.com am 20. Januar 2021.
  40. ↑ Deutsches Zentrum für Luft- und Raumfahrt (7 грудня 2017). Georisiken besser verstehen – die Anden im Fokus. Процитовано 10 березня 2018.
  41. ↑ Forschungsbereich Sicherheit im DLR.
  42. ↑ Forschungsbereich Digitalisierung m DLR.
  43. ↑ dlr.de (23. Dezember 2016).
  44. ↑ 2. Dezember 2016: facebook.com/DLRde (25. Dezember 2016).
  45. ↑ Rund 100.000 Besucher bei Tag der Luft und Raumfahrt – Airbus A380 in Köln. Flugrevue. 20 вересня 2009. Архів оригіналу за 2 червня 2012. Процитовано 18 вересня 2012.
  46. ↑ Mehr als 100.000 Besucher beim Tag der Luft- und Raumfahrt 2009 im DLR. DLR. 20 вересня 2009. Процитовано 18 вересня 2012.
  47. ↑ Marco Trovatello (1 березня 2012). Creative Commons: Die „Jedermann-Lizenz“ und die Inhalte des DLR. DLR. Архів оригіналу за 11 травня 2012. Процитовано 18 вересня 2012.
  48. ↑ Tim Pritlove. Raumzeit Podcast. Процитовано 13 червня 2013.
  49. ↑ Die Zukunft der Raumzeit. Raumzeit. Процитовано 25 серпня 2018.

Посилання

ред.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Німецький_аерокосмічний_центр&oldid=43620912