Німецька євангелічно-лютеранська церква України

Німецька Євангелічно-Лютеранська Церква України (НЄЛЦУ) — одна з лютеранських деномінацій України, яка історично пов'язана з німецькою традицією лютеранства. У 1993 р. НЄЛЦУ отримала державну реєстрацію в Україні. Її центром стала Одеса, а кафедрою — храм святого Павла.

Німецька Євангелічно-Лютеранська Церква України

DELKU 2019.png
логотип НЄЛЦУ
Чинний предстоятель Єпископ Павло Шварц
Центр Одеса, Україна
Кафедральний собор Центральний лютеранський кафедральний собор Св. Павла
Основна юрисдикція Україна Україна
Літургічна мова українська, російська, німецька,
Музична традиція Лютеранський хорал, пісні Тезе
Церковний календар Григоріанський
Парафій 22
Вірних 1000
Офіційний сайт nelcu.org.ua

ІсторіяРедагувати

Лютеранські громади утворилися на території України в другій половині XVI століття, і переважно, спочатку були особливо численні в Галичині, Побужжя, Волині, Закарпатті, Брацлавщині і Київщині.

У XVIII ст. почалася активна колонізація Північного Причорномор'я та Бессарабії іноземними поселенцями, серед яких значну частину складали німці-лютерани. До середини ХІХ ст. їх налічувалося близько 500 тис. осіб. У 1812 році в Одесі засновано резиденцію суперінтенденту ЄЛЦ та в 1832 р. цар Микола І затвердив консісторіальний статут Євангелічно-Лютеранської Церкви на Російській Імперії й уніфікував підготовку лютеранських пасторів на Теологічному факультеті Тартуського університету (Естляндська губернія).

Після 1917 р. від НЄЛЦ Росії відокремилися балтійські консисторії, тому в 1924 р. перший синод НЄЛЦ в Москві прийняв новий статут Церкви. Але в результаті репресій 30-х рр. НЄЛЦ фактично припинила свою діяльність: громади було закрито, храми зруйновано або знищено, а більшість пасторів — арештовано й знищено. Під час ІІ світової війни та після її закінчення майже всіх німців України було виселено до Казахстану та Сибіру. У 1957—1958 роках їм дозволили реєструвати релігійні братерські громади на засланні, але згодом відновлювати структуру Церкви заборонили.

Відродження НЄЛЦ почалося на хвилі святкування 1000-річчя хрещення Русі в 1988 р. Об'єднані лютеранські громади німців Казахстану запропонували пастору Гарольду Калнінему з Ризі очолити НЄЛЦ СРСР; 13 листопада 1988 року відбулося його висвячення на єпископа НЄЛЦ. У той же час німці Казахстану та Сибіру отримали від влади Німеччини можливість переїхати до Німеччини, що призвело до значного зменшення віруючих німців-лютеран в цих регіонах.

Разом з тим, на Росії та в Україні виникають нові німецькі лютеранські громади. Ґрунтом для створення перших громад в Україні стали національно-культурні товариства німців у Львові, Одесі та інших містах. 16 жовтня 1990 року в Одесі було офіційно зареєстровано першу лютеранську німецьку громаду в Україні. 31 січня — 2 лютого 1992 року в Києві відбувся I (Установчий) Синод НЄЛЦ України за участю представників громад з 6-ти міст України (Дніпропетровську, Запоріжжя, Києву, Львову, Одеси та Харкову), а також делегації з Росії, Німеччини та Румунії . Синод проголосив створення НЄЛЦ України, обрав її керівні органи на чолі з президентом Синоду Юрієм Шеффер з Одеси та суперінтендантом пастором Віктором Грефенштайном. Єпископ Гарольд Калнінем на урочистому Богослужінні в київській кірсі св. Катерини ввів в служіння Президія Синоду. Центром єпархії НЄЛЦ стала Одеса, а центральним собором Української єпархії — кірха св. Павла. У 1993 році НЄЛЦ отримала державну реєстрацію в Україні.

Політична активністьРедагувати

Священнослужителі київської кірхи Св. Катерини рішуче підтримали учасників євромайдану 2014 року, відкривши одними із перших двері церкви для демонстрантів та організувавши в ній госпіталь. В лютому 2014 року пастор НЄЛЦУ одеський пастор Андрій Гамбург постраждав у сутичці під час антиурядового мітингу[1].

ЄпископиРедагувати

  • Віктор Грефенштейн (1 лютого 1992 — 6 грудня 1995)
  • Вальтер Клінгер (1995—1997)
  • Герд Зандер (1997—1999)
  • Едмунд Ратц (1999—2005)
  • Георг Гюнч (2005 — 22 жовтня 2008)
  • Уланд Шпалінґер (березень 22 жовтня 2008 — лютий 2014)
  • Павло Шварц (2014 — 2020)[2]

ПриміткиРедагувати

ДжерелаРедагувати