Новомиколаївський район

район у Запорізькій області (Україна)

Новомикола́ївський райо́н — колишній район на півночі Запорізької області України. Районний центр — Новомиколаївка. Населення становить 15,3 тис осіб (2019 р.). Площа району — 915 км². Утворено 1923 року.

Новомиколаївський район
адміністративно-територіальна одиниця
Герб Прапор
Розташування району
Район на карті Запорізька область
Основні дані
Країна: Україна Україна
Область: Запорізька область
Код КОАТУУ: 2323600000
Утворений: 1923
Населення: 14 824 (01.11.2020)
Площа: 915 км²
Густота: 16.2 осіб/км²
Тел. код: +380-6144
Поштові індекси: 70101—70153
Населені пункти та ради
Районний центр: Новомиколаївка
Селищні ради: 2
Сільські ради: 12
Смт: 2
Села: 67
Селища: 1
Районна влада
Голова ради: Павленко Юрій Павлович
Голова РДА: Татаренко Віталій Володимирович[1]
Вебсторінка: Сайт Новомиколаївської РДА
Сайт Новомиколаївської районної ради
Адреса: 70101, Запорізька обл., Новомиколаївський р-н, смт. Новомиколаївка, вул. Космічна, 3
Мапа
Мапа

Новомиколаївський район у Вікісховищі

Географія ред.

Розташування ред.

Площа району становить 915 км². Розташований на правому березі річки Верхня Терса, за 60 км на північний схід від Запоріжжя і за 27 км на захід від залізничної станції Гайчур Придніпровської залізниці. Через селище Новомиколаївка пролягає шосе Запоріжжя-Донецьк. Межі району: межує з Вільнянським, Оріхівським, Гуляйпільським районами Запорізької області, Покровським та Васильківським районами Дніпропетровської області.

Дніпропетровська область
(Васильківський район)
Вільнянський район   Дніпропетровська область
(Покровський район)
Оріхівський район Гуляйпільський район

Природні ресурси ред.

Загальна площа земельного фонду становить 1290,4324 га, з них:

  • природні водостоки (річки та струмки) — 437,4 га;
  • ставки — 853,0324 га.

На території Новомиколаївської селищної, Підгірненської, Зеленівської, Веселогаївської, Терсянської, Софіївської, Самійлівської, Новоіванківської та Сторчівських сільських радах в оренді знаходиться 20 ставків на загальну площу 388,475 га, з них:

  • ставок — 238,3122 га;
  • прибережна смуга — 143,4122 га;
  • греблі — 7,6433 га.

Ставки орендовано терміном на 13, 15 та 49 років користування.

Поверхня району — хвиляста, рівнинна, подекуди порізана ярами та балками. Основна корисна копалина — граніт, кар'єр, пісок та глина. Ґрунт — звичайний чорнозем.

Клімат ред.

Клімат помірно-континентальний з вираженими посушливо-суховійними явищами, типовий для клімату степів. Для нього характерно малосніжна зима та жарке літо.

Середньорічні температури: літня + 22,8 °C, зимова — 4,9 °C. Річна кількість опадів 438 мм. На рік у середньому припадає 225 сонячних днів. Такі кліматичні умови сприяють розвитку сільського господарства.

Корисні копалини ред.

На території району знаходяться у невеликих кількостях такі корисні копалини як граніт, пісок, глина.

Історія ред.

Район утворений 1923 року. У 1962–1966 роках його територія входила до складу Вільнянського, Гуляйпільського та Оріхівського районів.

Праісторія району своїми коріннями сягає ще в XVIII століття. Першими поселенцями були державні селяни з села Кочережки Павлоградського повіту Катеринославської губернії. Поселення стали іменувати теж Кочережки, а частіше — Нові Кочережки. Така назва існувала до 1813 року.

У грудні того року на день Святого Миколая освятили новозбудовану церкву, і село перейменували на Новомиколаївку. Територіально вона належала до Покровської волості Олександрівського повіту Катеринославської губернії.

Як свідчать матеріали 1939 року, у 98 населених пунктах Новомиколаївського району на той час мешкало 38 тис. осіб. Утворювалися села у різні часи. Деякі, наприклад, в останній чверті XVIII ст. (Новомиколаївка, Терсянка), інші — в І половині XIX ст., Тернувате (до 1946 р. — Гайчур) — наприкінці XIX ст. в період спорудження залізничної лінії Катеринослав— Чаплине—Бердянськ.

У передвоєнні роки зростав добробут населення. Щороку зводились нові господарські споруди, багато житлових будинків. Спокійне, мирне існування тисяч людей обірвала війна, розв'язана гітлерівською Німеччиною.

4 жовтня 1941 року німецькі війська захопили райцентр та інші населені пункти району. За два роки окупації вороги знищили 317 мешканців району, 55 полонених радянських воїнів, розстріляли комуністів. У концтабори та на каторжні роботи до Німеччини вивезли 3720 чоловік. Завдано матеріальної шкоди району на суму 311,3 мільйона карбованців. Підпільна організація «Гроза фашизму» проводила велику роботу в тилу ворога, спрямовану на дезорганізацію тилу шляхом саботажу, диверсій, терористичних актів, розвідки.

Визволення району пройшло у другій половині вересня 1943 року. На фронтах Радянсько-німецької війнибилися проти німців 5300 мешканців району. Загинуло 3243 воїна, чиї імена викарбувані на стелах меморіалів. Троє земляків — А. Г. Кайда з с. Вікторівки, І. А. Манойло з с. Різдвянка та М. А. Плакса з с. Мирополя — удостоєні звання Героя Радянського Союзу, а В. Г. Гриценко з Новоіванківки став повним кавалером орденів Слави.

Післявоєнні роки — це роки відбудови. До кінця 1950 року було відбудовано всі адміністративно-господарські та культурно-освітні заклади, довоєнний рівень економіки був повністю відновлений.

З 1962 до 1966 року Новомиколаївський район був розформований, а його територія входила до Вільнянського, Гуляйпільського та Оріхівського районів.

У грудні 1966 року відновлено Новомиколаївський район. Центр району — селище Новомиколаївка, розташоване на правому березі річки Верхня Терса.

Найбільшого ефективного економічного та соціального розвитку в кожному господарстві і районі в цілому було досягнуто за період з кінця 50-х до початку 90-х років минулого століття.

У 2000 році в Новомиколаївку прийшов природний газ. Газогін з Вільнянська збудовано за рахунок кооперування коштів та державних капітальних вкладень. Робота з проведення газогонів до населених пунктів району триває і нині.

Адміністративний устрій ред.

Адміністративно-територіально район поділяється на 2 селишні ради і 12 сільських рад, які об'єднують 70 населених пунктів та підпорядковані Новомиколаївській районній раді. Адміністративний центр — смт Новомиколаївка[2].

Промисловість ред.

Район має непоганий агропромисловий потенціал. Загальна площа сільськогосподарських угідь становить 82,7 тис. га (3,7% від загальної площі по області), в тому числі, ріллі — 70,5 тис. га. Розораність земельних угідь досягає 86 відсотків. 41% ріллі знаходиться на схилах від 0 до 1 градуса, і 45% — від 1 до 2 градусів.

Промисловість району представлена двома підприємствами ТОВ «Запорожець», який займається переробкою сільськогосподарської продукції та ВАТ «Новомиколаївський молокозавод» — переробка молочної продукції.

Підприємства ред.

ВАТ «Новомиколаївський Молокозавод» ВАТ «Новомиколаївський Агрос» ТОВ «Гайчур» ТОВ «Терса» ВАТ «Шовковий Шлях» ДП Запорізький Кінний Завод № 86 ТОВ «Комбікормщик» ВАТ «Гайчурський Елеватор» ТОВ «Запорожець»

Транспорт ред.

Автотранспорт ред.

Транспортне обслуговування району здійснює ВАТ АТП «Транспортник», що охоплює майже весь район (64 населених пункти).

Залізничний транспорт ред.

Залізниця проходить в південній частині району. Залізнична станцію Гайчур обслуговує пасажиро — та вантажоперевезення.

Авіаційний транспорт ред.

Важливу роль у транспортній системі району відіграє Запорізький регіональний аеропорт, що знаходиться в м. Запоріжжі за 60 км від району, який має статус міжнародного і займає четверте місце в Україні по інтенсивності потоку пасажирів.

Річковий та морський транспорт ред.

Важливу роль у транспортній системі відіграє велика судноплавна артерія — річка Дніпро, яка тече з півночі на південь та знаходиться за 60 км від району. Бердянський морський порт (на Азовському морі), що за 220 км від району є морськими воротами в Запорізьку область.

Термінали та інше портальне обладнання дозволяє приймати та зберігати всі види вантажу, окрім наливного, та обслуговувати всі типи судів, у тому числі річкові та океанські. До порту підходять залізничні колії, що дозволяє здійснювати доставку вантажу в будь-який регіон України.

Значна частка загального потоку вантажів припадає на Запорізький річковий вантажний порт.

Населення ред.

Розподіл населення за віком та статтю (2001)[3]
Стать Всього До 15 років 15-24 25-44 45-64 65-85 Понад 85
Чоловіки 8903 1787 1150 2605 2181 1145 35
Жінки 10 675 1597 1159 2639 2786 2306 188


Майже 90% населення — українці. Всього ж в районі проживають представники 11 національностей.

Туристичний потенціал ред.

Природно-заповідний фонд ред.

 
Зоопарк «Таврія». Новомиколаївський район

Заклади культури і мистецтв ред.

Історико-культурні пам'ятки ред.

  • Пам'ятник трудової слави — трактор ЧТЗ
  • Меморіальний комплекс на честь воїнів-визволителів

Садиби та об'єкти сільського туризму, етносадиби ред.

  • Садиба зеленого туризму, с. Новосолоне
  • Запорізький кінний завод № 86

Політика ред.

25 травня 2014 року відбулися Президентські вибори України. У межах Новомиколаївського району було створено 18 виборчих дільниць. Явка на виборах складала — 53,69% (проголосували 7 017 із 13 070 виборців). Найбільшу кількість голосів отримав Петро Порошенко — 41,06% (2 881 виборців); Сергій Тігіпко — 12,84% (901 виборців), Олег Ляшко — 8,55% (600 виборців), Юлія Тимошенко — 7,85% (551 виборців), Михайло Добкін — 6,93% (486 виборців), Анатолій Гриценко — 4,69% (329 виборців). Решта кандидатів набрали меншу кількість голосів. Кількість недійсних або зіпсованих бюлетенів — 2,44%.[4]

Примітки ред.

  1. Розпорядження Президента України від 18 грудня 2019 року № 540/2019-рп «Про призначення В.Татаренка головою Новомиколаївської районної державної адміністрації Запорізької області»
  2. Адміністративно-територіальний устрій Новомиколаївського району [Архівовано 19 червня 2014 у Wayback Machine.] на сайті Верховної Ради України
  3. Розподіл населення за статтю та віком, середній вік населення, Запорізька область (осіб) - Регіон, 5 річні вікові групи, Рік, Категорія населення , Стать [Населення за статтю та віком…2001] (укр.). Державна служба статистики України. 
  4. ПроКом, ТОВ НВП. Центральна виборча комісія - ІАС "Вибори Президента України". www.cvk.gov.ua. Архів оригіналу за 27 лютого 2018. Процитовано 8 квітня 2016. 

Джерела ред.