Відкрити головне меню

Самоврядування на маґдебурзькому праві: від заснування Львова до 1786Редагувати

Війти ЛьвоваРедагувати

 
Церемоніальний меч львівських війтів з гербом міста роботи майстра Івана Венгрина з Серета — Львів, 1577 р.

Війтівський уряд був першим з інститутів маґдебурзького права, який принесла з собою німецька громада, присутня у Львові від його заснування. На початковому етапі історії міста війт займався не лише судовими, а усіма адміністративними справами, пов'язаними з життям Львова. За Д. Зубрицьким, 1287 р. у Львові (та Володимирі) були війти[1]. До нас дійшла згадка про Бертольда Штехера, ймовірно, першого міського війта за часів короля Лева І та його сина Матеуса, що теж був війтом міста.

Посаду війта У Львові могли передати в спадок і продати до часів Владислава Опольчика, який 7 листопада 1378 р. надав Львову привілей на обрання війта міськими райцями: "...Передаємо і даруємо дарунком вічно та непорушно уряд війта... у Львові".[2]. Першим обраним війтом Львова став Андреас Зоммерштайн (Зоммерштейн), засновник Замарстинова[3]. В 1388 р. цей привілей підтвердив Владислав Ягайло[2].

З того часу провідну роль в місті почав відігравати уряд бурмистра, а юрисдикція війта стосувалася лише справ, де виступали свідки, що складали присягу. Війт очолював лаву — судовий орган міста. Символом його був меч, що висів у обраного за плечима. Цей клейнод урочисто несли перед бургомістром міста Лева на всіх святкових заходах.[4]

Війти Львова (список)Редагувати

У списку вказані відомі війти Львова від від заснування міста і до скасування посади війта після габсбурзької реформи місцевого самоврядування в Галичині в 1786 р.
Список складений на основі даних скомпільованих Мироном Капралем[5]. До списку включені також війти, які не згадуються у праці Мирона Капраля, проте є відомі з інших джерел (з вказівкою на джерело). В XIV—XVI ст. війта вибирала міська рада з-поміж лавників або райців. Починаючи з 1613 р. війта вибирали виключно з-поміж міських райців.

Бурмистри ЛьвоваРедагувати

Бурґомістра вибирали з членів міської ради (спершу 6, пізніше 12). Серед відомих львівських бурґомістрів (бурмистрів) того часу, зокрема:

Бурмистри Львова (список)Редагувати

У списку вказані відомі бурмистри Львова від заснування міста і до скасування виборів бурмистра міською радою після габсбурзької реформи місцевого самоврядування в Галичині в 1786 р.
Список складений на основі даних скомпільованих Мироном Капралем[11]. До списку включені також бурмистри, які не згадуються у праці Мирона Капраля, проте є відомі з інших джерел (з вказівкою на джерело).

Королівство Галичини та Володимирії в складі Габсбурзької монархіїРедагувати

 
Церемонійний ланцюг президента Львова, що передавався від попередника до наступника. Золотар Ян Яжина, 1892 р.

Після приєднання Галичини до Австрійської імперії в 1772 р., система міського самоврядування заснована на маґдебурзькому праві діяла ще деякий час. Втім, 31 серпня 1786 р. маґдебурзьке право перестало діяти у Львові. Зрештою, в 1805 р. міський маґістрат втратив право обирати бурмістра, якого відтак призначав австрійський уряд та губернаторство (намісництво). В цей період Львовом керували:

1867 року Австро-Угорщина отримала конституцію, а 1870 року Львів отримав статус, що сприяв вільному розвитку культури. Міську раду почали обирати шляхом виборів. Вирішальним фактором для обрання до ради був достаток або освіта. Активну участь у виборах почали брати громадські організації. У цей час міська рада перейшла на вищий щабель ординації — маґістрат (міський уряд) — і змогла ним керувати.

Після 1870 року Львовом керували президенти:

Польська РеспублікаРедагувати

Починаючи з 27 травня 1934 року, самоврядування Львова почали обирати шляхом демократичних виборів. Рада складалася з 72 осіб (радних): президент, три віце-президенти, 12 лавників, решта — радники. За давньою традицією, серед віце-президентів завжди був один русин і один єврей.

З цього періоду відомі імена наступних президентів Львова:

Друга світова війна (СРСР і Німецький Рейх)Редагувати

Радянська окупація (1939-1941)Редагувати

17 вересня 1939 СРСР напав на Польщу. Під час радянської окупації Західної України посада президента Львова була скасована. Натомість була запроваджена посада Голови Тимчасового управління, а з листопада 1939 року — голови міської ради (міськвиконкому) Львова. Реальна влада зосереджувалася в руках першого секретаря міського комітету комуністичної партії.

Голова міської ради (міськвиконкому)

Перший секретар міського комітету (міськкому) КП(б)У

Німецька окупація (1941—1944)Редагувати

Посадники

Шттадтгауптмани

СРСРРедагувати

Голови міськвиконкому

Перші секретарі міського комітету (міськкому) КПУ

УкраїнаРедагувати

Міські голови Львова:

1990-1994    Василь Шпіцер
1994-2002    Василь Куйбіда
2002-2005    Любомир Буняк
2005-2006    Зиновій Сірик виконувач обов'язків у зв'язку зі звільненням з посади Львівською міською радою Любомира Буняка
2006-до нині     Андрій Садовий

ПриміткиРедагувати

  1. Zubrycki D. Kronika miasta Lwowa. — Lwow, 1844
  2. а б Привілеї міста Львова (XIV—XVIII ст.). — 2-е виправлене видання (електронний варіант) / Упорядн. М. Капраль; Наук. ред.: Я. Дашкевич, Р. Шуст. Львівське відділення Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. Грушевського НАН України; Львівський національний університет ім. І. Франка. — Львів, 2010. — 544 с. — (Львівські історичні пам'ятки. — Т. I.)
  3. Бартоломей Зіморович. «Потрійний Львів. Leopolis Triplex», Пер. з латин. Н. Царьової; Наук. комент. І.Мицька; Відп. ред. О. Шишка. — Львів: «Центр Європи», 2014. — с.81 — ISBN 966-7022-30-7.
  4. Львів'яни обирають війта. http://1256.lviv.ua (українська). 13.07.2015. 
  5. Myron Kapral, Urzędnicy miasta Lwowa w XIII—XVIII wieku, Toruń 2008, Wydawnictwo Adam Marszałek, ss. 420 ; (Spisy Urzędników Miejskich z Obszaru Dawnej Rzeczypospolitej, Śląska i Pomorza Zachodniego, T. 7, Ziemie Ruskie ; z. 1: Lwów
  6. * Бартоломей Зіморович. «Потрійний Львів. Leopolis Triplex», Пер. з латин. Н. Царьової; Наук. комент. І.Мицька; Відп. ред. О. Шишка. — Львів: «Центр Європи», 2014. — с.81 — ISBN 966-7022-30-7.
  7. Історія Львова в документах і матеріалах: збірник документів і матеріалів / Упорядн.: У. Я. Єдлінська, Я. Д. Ісаєвич, О. А. Купчинський, О. А. Кірсанова, Я. С. Лялька, Ф. І. Стеблій, С. М. Трусевич, Л. С. Федоришин. Ред. кол.: М. В. Брик (відп. ред.), Н. Ф. Врадій, Я. Д. Ісаєвич, С. А. Макарчук, Л. М. Мінаєва, Ф. І. Стеблій (заст. відп. ред.), М. П. Тесленко. АН Української РСР. Інститут суспільних наук; Центральний державний історичний архів УРСР у м. Львові; Державний архів Львівської області. ‒ К. : Наукова думка, 1986. ‒ C. 19.
  8. а б в г д е ж и к л м н п р с Janeczek, Andrzej. Spis urzędników, książka zażaleń : Z powodu pracy Myrona Kaprala «Urzędnicy miasta Lwowa w XIII—XVIII w., Spisy urzędników miejskich z obszaru dawnej Rzeczypospolitej, Śląska i Pomorza Zachodniego», t. VII: «Ziemie Ruskie», z. l: «Lwów».
  9. Петришак Б. Родина Ґобелів (Ґебелів) в інтелектуальному середовищі Львова періоду пізнього середньовіччя // Архіви України. — 2015. — Вип. 5—6 (299) (вересень-грудень). — C. 76—85.
  10. Ziembicki W. Dybowicki (Dybowiecki, Dybowicz) Stanisław (†1618) // Polski Słownik Biograficzny. — Kraków : Polska Akademia Umiejętności, 1948. — T. VI. — S. 35—36. (пол.)
  11. Myron Kapral, Urzędnicy miasta Lwowa w XIII—XVIII wieku, Toruń 2008, Wydawnictwo Adam Marszałek, ss. 420 ; (Spisy Urzędników Miejskich z Obszaru Dawnej Rzeczypospolitej, Śląska i Pomorza Zachodniego, T. 7, Ziemie Ruskie ; z. 1: Lwów
  12. Denys Zubrzycki. Kronika miasta Lwowa .— Lwów: 1844.— S. 10. (пол.)
  13. Akta grodzkie i ziemskie z czasów Rzeczypospolitej Polskiej z Archiwum tak zwanego Bernardyskiego… — Lwów, 1870. — Т. 4. — S.50. (лат.) (пол.)
  14. Akta grodzkie i ziemskie z czasów Rzeczypospolitej Polskiej z Archiwum tak zwanego Bernardyskiego… — Lwów, 1870. — Т. 4. — S.59. (лат.) (пол.)
  15. Akta grodzkie i ziemskie z czasów Rzeczypospolitej Polskiej z Archiwum tak zwanego Bernardyskiego… — Lwów, 1870. — Т. 2. — S.70. (лат.) (пол.)
  16. * Akta grodzkie i ziemskie z czasów Rzeczypospolitej Polskiej z Archiwum tak zwanego Bernardyskiego… — Lwów, 1870. — Т. 4. — S.96. (лат.) (пол.)
  17. Гуль О. Виступ львівського міщанства проти зловживань міської ради в першій чверті XVI століття / О. Гуль // Україна-Польща: історична спадщина і суспільна свідомість. — 2013. — Вип. 6. — С. 5-18.
  18. Ілько Лемко. Історія Львівської Ратуші історичний нарис Текст Ілько Лемко ; худож. оформл. Г. Беглярова - Львів Апріорі 2008 - 128 с. ISBN: 978-966-8154-02-3
  19. Економічні привілеї міста Львова XV—XVIII ст.: привілеї та статути ремісничих цехів і купецьких корпорацій / Упор. М. Капраль, наук . ред. Я. Дашкевич, Р. Шуст. — Львів, 2013. — 2-е виправлене видання. -С.-149, 373
  20. Ілько Лемко. Історія Львівської Ратуші історичний нарис Текст Ілько Лемко ; худож. оформл. Г. Беглярова - Львів Апріорі 2008 - 128 с. ISBN: 978-966-8154-02-3
  21. а б Гошко Т. Д. Нариси з історії магдебурзького права в Україні (XVI — початок XVII ст.). — Львів, 2002. — 255 с.
  22. Козицький А., Білостоцький С. Кримінальний світ старого Львова. – Львів: Афіша, 2001. – С. 81 – 81.
  23. Władysław Łoziński. Prawem i lewem. Obyczaje na Czerwonej Rusi w pierwszej połowie XVII wieku (1903) — s.74
  24. Jaworski F. Ratusz lwowski. — Lwów : Wydawnictwo Towarzystwa miłośników przeszłości Lwowa, 1907. — S. 57
  25. Економічні привілеї міста Львова XV—XVIII ст.: привілеї та статути ремісничих цехів і купецьких корпорацій / Упор. М. Капраль, наук . ред. Я. Дашкевич, Р. Шуст. — Львів, 2013. — 2-е виправлене видання. -С.-118, 123—124
  26. * Franciszek Jaworski. Obrona Lwowa, 1655 r.: wspomnienie dziejowe w 250 rocznicę oblężenia miasta przez moskali i kozaków. — Lwów, 1905.-S.18
  27. а б в Piotr Borek. Samuel Kazimierz Kuszewicz — lwowianin z wyboru. Lwów: miasto, społeczeństwo, kultura: studia z dziejów Lwowa. T. 5, Ludzie Lwowa / pod red. Kazimierza Karolczaka. — Kraków: Wydawnictwo Naukowe Akademii Pedagogicznej, 2005. — S. [11]-36.
  28. A. Czołowski. Pogląd na organizację i działalność dawnych władz miejskich do 1848 r., w: Miasto Lwów w okresie samorządu 1870–1895- Lwów, 1896, S.56-57

ДжерелаРедагувати