Мошняги

село Балтської міської громади, Одеська область

Мошня́ги — село у складі Балтської міської громади у Подільському районі, Одеська область. Раніше було підпорядковано Оленівській сільській раді.

село Мошняги
Moshniahy.jpg
Країна Україна Україна
Область Одеська область
Район/міськрада Подільський район
Громада Балтська міська громада
Код КОАТУУ 5120685002
Облікова картка село Мошняги 
Основні дані
Засноване 1176
Населення 251
Площа 1,64 км²
Густота населення 153,05 осіб/км²
Поштовий індекс 66143
Телефонний код +380 4866
Географічні дані
Географічні координати 47°56′42″ пн. ш. 29°30′17″ сх. д. / 47.94500° пн. ш. 29.50472° сх. д. / 47.94500; 29.50472Координати: 47°56′42″ пн. ш. 29°30′17″ сх. д. / 47.94500° пн. ш. 29.50472° сх. д. / 47.94500; 29.50472
Середня висота
над рівнем моря
186 м
Водойми Річка Кодима
Відстань до
обласного центру
187 км
Відстань до
районного центру
10 км
Найближча залізнична станція Борщі
Відстань до
залізничної станції
10 км
Місцева влада
Адреса ради 66101, Одеська область, Подільський район, м. Балта, Любомирська, 193
Карта
Мошняги. Карта розташування: Україна
Мошняги
Мошняги
Мошняги. Карта розташування: Одеська область
Мошняги
Мошняги
Мапа

CMNS: Мошняги у Вікісховищі

Розташоване за 10 км від районного центру — міста Балта. На півдні межує з селом Семено-Карпівка, на сході з селом Мирони, на півночі з селом Оленівка та на заході з селом Кармалюківка.

ІсторіяРедагувати

Назва походить виводять від молдовського слова «мошняг» — шанований старець. За адміністративними поділами — з 16 сторіччя Брацлавський повіт, з 19 сторіччя Балтський повіт, 20 сторіччя Балтський район. До 1923 року село було центром Мошнягської волості.

Під час конфіскації землі у селян, що офіційно називалась колективізацією, в селі утворилось 5 колгоспів. Головою одного з них був Мясковський Василь Юхимович. Під час організованого радянською владою Голодомору 1932—1933 років померло щонайменше 10 жителів села[1]. Про заниження цих данних свідчить той факт, що навіть у цього голови колгоспу діти пухли з голоду, а батько - Мясковський Юхим Андрійович 1879 року народження, що проживав разом з сином, у 1933 році помер з голоду (Швець В. Т. Розплата за поразку. - .газета День. - 2011. - № 215 - 216. - 25 - 26 листопада. https://day.kyiv.ua/uk/article/ukrayina-incognita/rozplata-za-porazku).

У часи Другої світової війни село потрапило у зону румунської окупації. У 1941 році через село проїхав німецький підрозділ на мотоциклах. Під час короткої зупинки у центрі села його зустріли хлібом і сіллю (Швець В. Т. Рабство ХХ століття. Українське село у Другій світовій війні. - День. - 2013. - № 110. - 27 червня. https://day.kyiv.ua/uk/article/ukrayina-incognita/rabstvo-hh-stolittya).

Про ставлення селян до німців свідчить розповідь Мясковського Василя Юхимовича. Радянська армія наступала. Ось-ось вона мала зайняти село. Готуючись до відступу німці влаштували на городі Василя Юхимовича кулеметне гніздо. Воно мало прикривати село з боку дороги, що вела повз садибу до станції Борщі. Був мабуть кінець березня 1944 року. На дворі вогко і зимно, кулеметник - літній німець. З хати було видно, наскльки йому було незатишно у кулеметному гнізді. Прийшов час обіду, а у німця крім сухого пайка нічого не було. Василю Юхимовичу стало шкода німця. Він закликав його до хати, нагодував українським борщем і дав можливість обігрітись. З вікна хати дорогу було видно не гірше, ніж з окопу. Під вечір німці залишили село.

Напередодні приходу радянської армії у селі з'явилось підпілля. Воно кладалось з декількох озброєних колишніх партійних і колгоспних активістів. Зброю з лісу кіньми возив до села Швець Євген Петрович. Йому було років 30. В перші тижні війни він був мобілізований до радянського війська. За кілька днів потрапив у полон і був відпущений німцями додому. Цікаво, що його батько Швець Петро Іванович до 1920 року воював проти більшовиків. В роки голодомору родина втратила четверо дітей. Жодних акцій це підпілля в селі не провело, але в сусідньому селі Оленівці аналогічне підпілля в центрі села вбило німецького офіцера і частин села німцями була спалена.

НаселенняРедагувати

 
Місце для відпочинку на березі річки Кодима

Згідно з переписом 1989 року населення села становило 368 осіб, з яких 138 чоловіків та 230 жінок.[2]

За переписом населення 2001 року в селі мешкало 249 осіб.[3]

Певне уявлення про динаміку змін населення села на початку двадцятого століття дають дані з церковної реєстраційної книги Богоявленської церкви. Священника цієї церкви було вбито у 1918 році (Швец В. Т. Сталінська епоха і геноцид українців. - Народний оглядач. щоденна газета неофіційної інформації, настроїв і громадської думки. - sd.org.ua. - 2019. - 1 лютого.

https://www.ar25.org/article/stalinska-epoha-i-genocyd-ukrayinciv.html-0)

Рік Народилось Померло Одружилось
1907 48 34 5
1908 72 19 7
1909 29 30 16
1910 30 21 5
1911 60 24 10
1912 42 23 5
1913 34 24 7
1914 46 40 12
1915 41 30 3
1916 30 14 6
1917 13 26 24
1918 57 34 17

Після руйнування церкви, орієнтовно у 1921 році, систематичні дані про народжуваність і смертність відсутні. Реєстраційні книги радянської влади з 1926 року по 1932 рік в архівах були знищені, щоб приховати наслідки репресій проти селянства, включно з голодомором. Немаає записів і за передвоєнні роки. За тими даними, що залишились щодо віку померлих (це і церковні записи, і радянські) можна отримати уявлення про середню тривалість життя у селі. З 1907 року по 1921 рік - це церковні дані. Решта - радянські.

Рік 1908 1909 1910 1911 1912 1913 1914 1915 1916 1917
Середня тривалість життя


11


23


18


23


18


17


23


20


36


31

Рік 1918 1919 1920 1921 1924 1926 1933 1934
Середня тривалість життя


36


42


31


30


18


23


30


22

Видно, що найвищої тривалості життя досягло у селі у 1919 році, коли у селі не було жодної влади: ні царської. ні радянської. Середня тривалість життя за 5 років перед приходом радянської влади складала 35.2 років. За 5 років радянської влади лише 24.6 років. Це якщо не брати до уваги, що більшість реєстраційних книг була знишена, мабуть через їх невеселий для радянської влади зміст.

З моменту заснування Мошняги мали суттєву складову польського населення. Це була переважно середня і, особливо, дрібна шляхта, так звані однодворці. Нижче наведені їх прізвища:

1.Левандовський Іван - дворянин, поміщик (1853),

2.Матковськй Олександр - дворянин, поміщик (1853),

3.Янковський ... - дворянин, поміщик (1853),

4.Березовський Стефан - дворянин (1858).

5.Браневський ... - дворянин (1863).

6.Березовська Лисавета - дворянка (1858).

7.Волянский Аполоній - дворянин (1876).

8.Козловська Юзиф - дворянка (1871).

9.Конечний Андрійй - дворянин, прусько-підданий (1971).

10.Левандовський Адам - дворянин (1849 рік).

11.Левандовський Йосип - дворянин (1859 рік).

12.Левандовський Стефан - дворянин (1879 рік).

13.Михальська Людвига - дворянка (1871).

14.Млодзиковська Наталія - дворянка (1854).

15.Муцкерова Павлина - дворянка (1853).

16.Нарушевич Олександр - дворянин (1853).

17.Натер... Францишка - дворянка (1849).

18.Островський Стефан - дворянин (1863).

19.Павловський ... - дворянин (1853).

20.Рудницька ... - дворянка (1863).

21.Савицька Францишка - дворянка (1849).

22.Савицька Ядвіга - дворянка (1863).

23.Седлецька Доміціана - дворянка (1879).

24.Шиманський Іван - дворянин (1861).

Однодворці: Ковальський Марін, Матковський Кирил, Матковська Тереза, Борщинський Іван, Левандовська Соломія, Сохоцький Фелікс, Яворська Домінікель, Седлецький Михайло, Поросятчинська Решна, Створжицький Іван, Савицька Марасена, Седлецький Ілля, Седлецька Олександра, Вигуржинський Карл, Матковська Тулія, Любеницький Семен, Пурцинська Олександра, Люцкович Іван, Квасневська Євдокія, Породзинський ..., Янковська ..., Верцишинський Іван, Портезинський Павло, Янковська Францишка, Седлецький Ілля, Валецька Олександра, Луцковичев Іван, Кваснецька Евелина, Островський Мартин, Ковальська Г..., Лопушанський Йосип, Сохоцька Вероніка, Валецький Ілля, Валецька Олександра, Завальський ..., Завальська ..., Плазинський Іван, Плазинська Софія, Седлецький Ярема, Михайловська Варвара, Заянчуковський Петро, Матковська Юлія, Крушинський ..., Крушинська ..., Завальький ..., Марцинковська ..., Ковальська Олександра, Жулевичев Антоній, Корчаковська Маріана, Волянський Олександр, Крушельницька Кароліна, Любинський Йосип, Савицька Марія.

Крім того у 19 сторіччі в селі проживали 2 підданих Франції, і 4 - Прусії та три відставних унтер офіцери: Багницький ..., Новинський Антоній, Мясковський Яків Олексійович.

Отже, культурний і інтелектуальний потенціал села Мошняги у 19 сторіччі був доволі високим. Загальна чисельність тодішнього населення села наразі невідома, але попри наведені польські прізвища, більшість населення складали українські селяни.

МоваРедагувати

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:[4]

Мова Відсоток
українська 94,82 %
російська 5,18 %

Визначні пам'яткиРедагувати

Церква Святого Іоана Богослова засновано у 1750-і роки. Греко-католицька церква святого мученика Олександра — дерев'яна, подібна до хати, перетворена на православну церкву святого Іоана Богослова у 1794 року. В 1828 році була закрита через ветхість. Нова церква була збудована в 18241833 роках в центрі села — цегляна хрещата одноверха, крита залізом. В 1888 році прибудовано 2 приділи. Церква не збереглась. Була зруйнована радянською владою. Проте в Одеському обласному архіві зтереглись церковні реєстраційні книги.

Відомі людиРедагувати

Уродженцем села є Білоус Кирило Герасимович (1925—1997) — повний кавалер ордена Слави.

ПриміткиРедагувати

  1. Мошняги. Геоінформаційна система місць «Голодомор 1932—1933 років в Україні». Український інститут національної пам'яті. Процитовано 18 червня 2020. 
  2. Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Одеська область (осіб) - Регіон, Рік, Категорія населення , Стать (1989(12.01)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Процитовано 25 вересня 2019. 
  3. Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Одеська область (осіб) - Регіон , Рік (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Процитовано 25 вересня 2019. 
  4. Розподіл населення за рідною мовою, Одеська область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік , Вказали у якості рідної мову (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Процитовано 25 вересня 2019. 

ДжерелаРедагувати