Моріо рудокрилий
| Моріо рудокрилий | ||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 Самець рудокрилого моріо
_(6042010966).jpg) Самиця рудокрилого моріо
| ||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||
| ||||||||||||||||
| Onychognathus morio (Linnaeus, 1766) | ||||||||||||||||
 Ареал виду | ||||||||||||||||
Підвиди
| ||||||||||||||||
|
(Див. текст) | ||||||||||||||||
| Синоніми | ||||||||||||||||
| Turdus morio Linnaeus, 1766 | ||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||
|
Мо́ріо рудокрилий[2] (Onychognathus morio) — вид горобцеподібних птахів родини шпакових (Sturnidae). Мешкає в Африці на південь від Сахари.
Опис ред.
;_Table_Mountain,_Capetown,_South_Africa.jpg)
_5P1000902K1.JPG)
Довжина птаха становить 27-30 см, вага 115–155 г. Довжина дзьоба становить 28 мм, довжина крила 15,2 см, довжина хвоста 13,5 см, довжина цівки 33 мм. Забці мають переважно чорне, блискуче забарвлення з легким синюватим відтінком, за винятком рудувато-коричневих другорядних махових пер, особливо помітних в польоті. У самиць голова, шия і верхня частина грудей попелясто-сірі. Очі, дзьоб і лапи чорні. Забарвлення молодих птахів подібне до забарвлення дорослих птахів, однак менш яскраве, райдужки у них карі, а дзьоб коричневий. У представників підвиду O. m. rueppellii хвіст помітно довший, ніж у представників номінативного підвиду[3] .
Таксономія ред.
В 1760 році французький зоолог Матюрен Жак Бріссон включив опис рудокрилого моріо до своєї книги "Ornithologie", описавши птаха за зразком з мису Доброї Надії. Він використав французьку назву Le merle du Cap de Bonne Espérance та латинську назву Merula Capitis Bonae Spei[4]. Однак, хоч Бріссон і навів латинську назву, вона не була науковою, тобто не відповідає біномінальній номенклатурі і не визнана Міжнародною комісією із зоологічної номенклатури[5]. Коли в 1766 році шведський натураліст Карл Лінней випустив дванадцяте видання своєї Systema Naturae, він доповнив книгу описом 240 видів, раніше описаних Бріссоном[5]. Одним з цих видів був рудокрилий моріо, для якого Лінней придумав біномінальну назву Turdus morio[6]. Видова назва morio походить від слова лат. morio або morion — темно-коричневий камінь або чорний кварц[7]. Пізніше рудокрилого моріо було переведено до роду Моріо (Onychognathus), введеного німецьким зоологом Карлом Густавом Хартлаубом у 1849 році[8].
Підвиди ред.
Виділяють два підвиди:[9]
- O. m. rueppellii (Verreaux, J, 1856) — від Еритреї до Ефіопії і північної Кенії;
- O. m. morio (Linnaeus, 1766) — від Уганди і Кенії до Ботсвани і півдня ПАР.
Поширення і екологія ред.
Рудокрилі моріо мешкають в Ефіопії, Еритреї, Південному Судані, Кенії, Танзанії, Уганді, Бурунді, Демократичній Республіці Конго, Замбії, Зімбабве, Малаві, Мозамбіку, Ботсвані, Південно-Африканській Республіці, Лесото і Есватіні. Вони живуть на скелястих гірських схилах, в порослих густою рослинністю каньйонах і ущелинах, на висоті до 3000 м над рівнем моря. Наразі рудокрилі моріо є поширеним видом птахів в містах, де вони гніздяться на дахах будівель та на горищах.
Поведінка ред.
Рудокрилі моріо зустрічаються парами і невеликими зграйками, під час негніздового періоду іноді утворюють зграї до 200 птахів. Вони є всеїдними птахами, живляться насінням, ягодами, плодами нектаром деяких видів рослин, зокрема алое, комахами, павуками, равликами, слимаками, скорпіонами, крабами, земноводними, дрібними ящірками, пташенятами і падлом. Рудокрилі моріо іноді супроводжують стада худоби та диких тварин, шукаючи паразитів, зокрема кліщів, у шерсті великих тварин.
Рудокрилі моріо є моногамними птахами, утворюють тривалі пари, що залишаються разом впродовж кількох сезонів. Під час сезону розмноження вони демонструють територіальну поведінку, агресивно проганяючи зі своєї гніздової території інших тварин. Гніздяться серед скель, в містах серед будівель. Рудокрилі моріо будують гніздо з глиняної основи, трави і гілок. В кладці від 2 до 4, зазвичай 3 блакитних яйця, поцяткованих рудувато-коричневими плямками. Інкубаційний період триває 13-14 днів, насиджує лише самиця. Пташенята покидають гніздо через 22-28 днів після вилуплення, за пташенятами доглядають і самиці і самці. Рудокрилі моріо іноді стають жертвами гніздового паразитизму чубатих зозуль.
Примітки ред.
- ↑ BirdLife International (2016). Onychognathus morio. Архів оригіналу за 20 квітня 2021. Процитовано 17 червня 2022.
- ↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
- ↑ Newman, Kenneth (1 січня 2002). Newman's Birds of Southern Africa. Struik. ISBN 9781868727353 — через Google Books.
{{cite book}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання) - ↑ Brisson, Mathurin Jacques (1760). Ornithologie, ou, Méthode contenant la division des oiseaux en ordres, sections, genres, especes & leurs variétés (French та Latin) . Т. 2. Paris: Jean-Baptiste Bauche. с. 309—311, Plate 23 fig 2. Архів оригіналу за 17 червня 2022. Процитовано 17 червня 2022.
- ↑ а б Allen, J.A. (1910). Collation of Brisson's genera of birds with those of Linnaeus. Bulletin of the American Museum of Natural History. 28: 317—335. Архів оригіналу за 19 вересня 2012. Процитовано 17 червня 2022.
- ↑ Linnaeus, Carl (1766). Systema naturae : per regna tria natura, secundum classes, ordines, genera, species, cum characteribus, differentiis, synonymis, locis (Latin) . Т. 1, Part 1 (вид. 12th). Holmiae (Stockholm): Laurentii Salvii. с. 297. Архів оригіналу за 17 червня 2022. Процитовано 17 червня 2022.
- ↑ Jobling, James A. (2010). The Helm Dictionary of Scientific Bird Names. London: Christopher Helm. с. 260. ISBN 978-1-4081-2501-4.
- ↑ Hartlaub, Gustav (1849). Description de cinq nouvelles espèces d'oiseaux de l'Afrique occidentale. Revue et Magasin de Zoologie Pure et Appliquée. 2nd Series (French та Latin) . 1: 494–499 [494]. Архів оригіналу за 23 листопада 2020. Процитовано 17 червня 2022.
- ↑ Gill, Frank; Donsker, David (ред.). Nuthatches, Wallcreeper, treecreepers, mockingbirds, starlings, oxpeckers. World Bird List Version 12.1. International Ornithologists' Union. Архів оригіналу за 5 жовтня 2021. Процитовано 17 червня 2022.
Джерела ред.
- Feare, Chris; Craig, Adrian (1999). Starlings and Mynas. Princeton University Press. ISBN 0-7136-3961-X.
- Sinclair, Hockey and Tarboton, SASOL Birds of Southern Africa, ISBN 1-86872-721-1
Посилання ред.
- Red-winged starling - Species text in The Atlas of Southern African Birds [Архівовано 2 серпня 2019 у Wayback Machine.].
|
Це незавершена стаття з орнітології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |