Вікіпедія

Михайло Казимир Огінський

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Огінський.

Михайло Казимир Оґінський (пол. Michał Kazimierz Ogiński, біл. Міхал Агінскі, 1729 — 31 травня 1800) — державний і військовий діяч Речі Посполитої з княжого роду Огінських. Син великого мечника литовського і воєводи троцького Юзефа Тадеуша Огінського (1700–1736) та княжни Ганни Вишневецької (1700–1732; донька Міхала Сервація Вишневецького[11]). Великий чашник литовський (1744), польний писар литовський (1748), воєвода віленський (1764–1768), великий гетьман литовський (1768–1793), генерал-майор військ Великого князівства Литовського. Меценат, поет, письменник, композитор і драматург. Дядько композитора Міхала Клеофаса Огінського.

Михайло Казимир Оґінський
Народився не раніше 1728 і не пізніше 1730
Варшава
Помер 31 травня 1800(1800-05-31)[1][2][3]
Варшава, Королівство Пруссія[2]
Поховання Повонзківський цвинтар
Країна  Велике князівство Литовське
 Річ Посполита
Діяльність дипломат, композитор, Encyclopédistes, політик
Знання мов польська
Роки активності 1764[4] — 1792[4]
Посада воєвода Віленський[5], Великий гетьман Литовський[3], писар польний литовський[d][6], посол Сейму Речі Посполитої[d], Чашник великий Литовський[7], Q66200865?, староста Пінськийd[8] і Q107617777?[9]
Військове звання генерал
Рід Огинські
Батько Юзеф Тадеуш Оґінськийd
Мати Anna Korybut-Wiśniowieckad
У шлюбі з Александра Огінськаd[10]
Нагороди
орден Андрія Первозванного Орден Святого Олександра Невського орден Чорного орла орден Червоного орла Орден Білого Орла Кавалер ордена Святого Станіслава (Річ Посполита)
Герб
Герб

Життєпис ред.

У 1764 році — один з претендентів на польський престол. Був скерований польським королем Станіславом Августом Понятовським як посланник до Людовіка XV з протестом проти наміру трьох сусідніх держав відняти у Польщі значні області.

В 1767 році ініціював будівництво Дніпровсько-Німанського каналу (було завершене 1783 р., зараз Огінський канал).

У 1768 році в своїй резиденції в місті Слонім на місці старого замку Сапег побудував чудовий палац[12], в архітектурний ансамбль якого увійшли манеж, театр, оранжерея, парк, друкарня, будинки для придворних і гостей, інші споруди. Палац мав 116 кімнат. На сцені Слонімського придворного театру працювали професійні італійські та польські оперні й драматичні актори, художники, балет і хор.

Брав участь в Барській конфедерації. 13 (24) вересня 1771 року його військо було розбите О. В. Суворовим в битві при Столовичах. Після поразки кілька років перебував у еміграції, листувався з княжною Таракановою. Після повернення жив у Слонімі, в своєму замку. У цей період місто характеризується інтенсивним розвитком, появою фабрик, культурних установ, друкарні. Фінансував будівництво Огінського каналу.

У 1781 році призначений намісником Литовської провінції, в 1782 знову виїхав за кордон, був у Брюсселі, Берліні, Амстердамі, Англії. Просив допомоги у прусського короля Фрідріха Вільгельма II в поверненні йому маєтків в Російської імперії. У 1793 у відмовився від гетьманської булави і виїхав до Відня.

Був власником Комарного, 11 квітня 1767 року король задовольнив привілеєм його прохання про запровадження в містечку ярмарків.[13]

У 1795 році присягнув на вірність Єкатєріні II, останні роки життя провів у Флоренції.

Література ред.

Видання творів М. К. Огіньського

  • Избранные произведения для фортепиано: (14 полонезов, марш, вальс и мазурка на тему Россини) / М. К. Огиньский ; ред. и вступ. ст. И. Бэлзы. – М. : Музгиз, 1954. – 50 c.(рос.)
  • Полонез: обработка для фортепиано в 4 руки М. Нюрнберга / М. К. Огинский. – Ленинград : Музгиз, 1954. – 16 с.(рос.)
  • Полонез: переложение для баяна А. Иванова / М. К. Огиньский // Музык. жизнь. –1965. – № 18. – С .14. (рос.)
  • Полонез ля минор: обработка для большого симфонич. оркестра Дм. Рогаль-Левицкого. – М. : Музгиз, 1963. – 8 с.(рос.)
  • Пьесы для фортепиано: (14 полонезов, марш, 4 вальса, 3 мазурки, 2 кадрили и менует) / М. К. Огиньский ; ред. и вступ. ст. И. Бэлзы. – М. : Музыка, 1965. – 64 с.(рос.)
  • Три мазурки и Вальс для фортепиано / М. К. Огиньский ; подгот. к печати И. Бэлза. – М. : Музгиз, 1963. – 6 с.(рос.)

Про М. К. Огіньського

  • Бэлза И. Михал Клеофас Огиньский / Игорь Бэлза. – 2-е изд. – М. : Музыка, 1974. – 127 с. : ил.(рос.)
  • Бэлза И. Михал Клеофас Огиньский // Бэлза И. Забытые польские музыканты. – М., 1963. – С. 14–58.(рос.)
  • Залуский А. Время и музыка Михала Клеофаса Огинского / А. Залуский; пер. с англ. С. Плютова. – Минск : Четыре четверти, 1999. – 191 с. : 8 л. ил.(рос.)
  • Трепет Л. В. Там, где звучали полонезы / Л. В. Трепет. – Минск, 1986. – 31 с. : ил. (рос.)
  • М. К. Огиньский: о жизни и творчестве пол. композитора / подгот. : Г. Орда, В. Савицкий, Р. Фирмович // Совет. музыка. – 1968. – № 3. – С. 99–103.(рос.)
  • Михаил Огинский (1765–1833): о жизни и творчестве известного пол. композитора // Радуга. – 1965. – № 9. – С. 185.(рос.)
  • Пульсон К. Как бы всегда и навечно…: 225 лет со дня рождения композитора М. Огиньского // К. Пульсон // Семья и школа. – 1990. – № 9. – С. 41–42.(рос.)
  • Огиньский (Oginski) Михал Клеофас (25 ІХ 1765 –15 Х 1833) // Музыкальная энциклопедия / гл. ред. Ю. В. Келдыш – М., 1976. – С. 1082–1083.(рос.)
  • Огінський (Oginski) Міхал Клеофас (Михайло Андрійович) 25. ІХ 1765 –15. Х 1833 // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / редкол. : М. П. Бажан (голов. ред.) [та ін.]. – Київ, 1982. – Т. 7. – С. 480.
  • Полум'яний патріот Польщі: до 250-річчя від дня народження М. К. Огінського (1765–1833) // Дати і події, [Архівовано 10 вересня 2016 у Wayback Machine.] 2015, друге півріччя : календар знамен. дат № 1 (5) / Нац. парлам. б-ка України. – Київ, 2014. – С. 72–75.

Примітки ред.

  1. ↑ а б Deutsche Nationalbibliothek Record #118736094 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. ↑ а б в Большая российская энциклопедия — Москва: Большая российская энциклопедия, 2004.
  3. ↑ а б в Senatorowie i dygnitarze Wielkiego Księstwa Litewskiego 1386—1795 / за ред. J. Wolff — Kraków: 1885. — С. 153.
  4. ↑ а б RKDartists
  5. ↑ Senatorowie i dygnitarze Wielkiego Księstwa Litewskiego 1386—1795 / за ред. J. Wolff — Kraków: 1885. — С. 77.
  6. ↑ Senatorowie i dygnitarze Wielkiego Księstwa Litewskiego 1386—1795 / за ред. J. Wolff — Kraków: 1885. — С. 286.
  7. ↑ Senatorowie i dygnitarze Wielkiego Księstwa Litewskiego 1386—1795 / за ред. J. Wolff — Kraków: 1885. — С. 212.
  8. ↑ Urzędnicy Wielkiego Księstwa Litewskiego. Spisy, t. VIII, Ziemia brzeska i województwo brzeskie XIV‒XVIII wiek / за ред. A. Rachuba — Warszawa: 2020. — С. 307. — ISBN 978-83-65880-89-5
  9. ↑ Urzędnicy Wielkiego Księstwa Litewskiego. Spisy, t. VIII, Ziemia brzeska i województwo brzeskie XIV‒XVIII wiek / за ред. A. Rachuba — Warszawa: 2020. — С. 326. — ISBN 978-83-65880-89-5
  10. ↑ Гісторыя Сапегаў : жыццяпісы, маёнткі, фундацыі — Мінск: Віктар Хурсік, 2017. — С. 70. — 586 с. — ISBN 978-985-7025-75-6
  11. ↑ Książęta Wiśniowieccy (01) [Архівовано 28 січня 2016 у Wayback Machine.] (пол.)
  12. ↑ Михаил Огинский [Архівовано 2 травня 2013 у Wayback Machine.] (рос.)
  13. ↑ Komarno // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1883. — Т. IV. — S. 301. (пол.).— S. 304. (пол.)

Посилання ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Михайло_Казимир_Огінський&oldid=41401798