Відкрити головне меню

РозташуванняРедагувати

Село розміщене на берегах потоку Милик — правої притоки Попраду, на схилах хребта Яворини. Знаходиться на території Попрадського ландшафтного парку, при воєводській дорозі № 971 і при залізничній лінії № 96.

ІсторіяРедагувати

30 липня 1391 р. король Владислав II Ягайло віддав краківському єпископу Яну Радліці так званий Мушинський маєток, до складу якого крім Мушини входило ще 11 сіл.

Село Милик відоме з XV ст., його згадує Ян Длугош (у тестаменті Петра Вижги). В 1575 р. єпископ Краківський Франциск Красінський надав солтису Андріївки Теодору привілей на впорядкування села за волоським правом вздовж потоку Милик і на ґрунт для православного священика. Документальні свідчення про використання волоського права при закріпаченні русинського (українського) населення Лемківщини польські історики безпідставно трактують як «волоську колонізацію».

В 1639 році заснована окрема греко-католицька парафія в Милику. Метричні книги велися від 1784 р.

В червні 1770 року австрійські війська ввійшли на Лемківщина і включили її до складу Австрії. В результаті йосифінських реформ мушинські маєтності пройшли секуляризацію.

В 1801 році до парафії в Милику приєднано парафію в Андріївці, священиком став Гаврило Жеґестовський.

В 1813 році повінь зруйнувала церкву, але того ж року збудовано нову.

28 липня 1876 року повз село відкрита залізниця Тарнів-Плавеч.

З листопада 1918 по січень 1920 село входило до складу Лемківської Республіки. В селі була москвофільська читальня імені Качковського.

До середини XX ст. в регіоні переважало лемківсько-українське населення. У 1939 році з 940 жителів села — 870 українців, 45 поляків (прикордонна сторожа) і 25 євреїв.[2]

До 1945 р. в селі була греко-католицька парафія Мушинського деканату, до якої належала також Андріївка[3].

Після Другої світової війни Лемківщина, попри сподівання лемків на входження в УРСР, була віддана Польщі, а корінне українське населення примусово-добровільно вивозилося в СРСР — у селі залишилося 8 родин. Згодом, у період між 1945 і 1947 роками, в цьому районі тривала боротьба підтримуваних українцями підрозділів УПА проти радянських військ і Війська Польського. Тих українців, хто вижив, 1947 року під час операції Вісла було ув'язнено в концтаборі Явожно або депортовано на понімецькі землі Польщі[4]. На місце українців переселено поляків.

У 1975-1998 роках село належало до Новосондецького воєводства.

Пам'яткиРедагувати

В селі збереглася церква святих Кузьми і Дем'яна з 1813 року, ремонтована в 1926 р., у 1951 році перетворена на костел. Іконостас у церкві походить із попередньої і був виконаний у 1806 р. з можливим використанням давніших елементів. У бічних каплицях знаходяться ікони XVІІ ст., найдавнішою є Оплакування Христа з 1700 р. Збережений поліхромний розпис 1930 року.

ДемографіяРедагувати

Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року[1][5]:

Загалом Допрацездатний
вік
Працездатний
вік
Постпрацездатний
вік
Чоловіки 348 100 224 24
Жінки 363 103 206 54
Разом 711 203 430 78

ПриміткиРедагувати

  Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Милик

  1. а б в GUS. Ludność w miejscowościach statystycznych według ekonomicznych grup wieku. Stan w dniu 31.03.2011 r. [Населення статистичних місцевостей за економічними групами віку. Стан на 31.03.2011]. Процитовано 12 серпня 2018. 
  2. Володимир Кубійович. Етнічні групи південнозахідної України (Галичини) на 1.1.1939, стор. 54 — Вісбаден, 1983. — 205 с.
  3. Шематизм греко-католицького духовенства апостольської Адміністрації Лемківщини, с. 97-99
  4. Акція «ВІСЛА»: Список виселених у ході операції сіл і містечок
  5. Згідно методології GUS працездатний вік для чоловіків становить 18-64 років, для жінок — 18-59 років GUS. Pojęcia stosowane w statystyce publicznej [Терміни, які використовуються в публічній статистиці]. Процитовано 14 серпня 2018. 

.

ДжерелаРедагувати