Мечислав Климович
пол. Mieczysław Klimowicz
Народився 14 грудня 1919(1919-12-14)
Сокаль
Помер 26 серпня 2008(2008-08-26) (88 років)
Вроцлав
Поховання Вроцлав і Osobowice Cemeteryd
Місце проживання Вроцлав
Громадянство Польща Польща
Національність поляк
Діяльність філолог, історик, політик
Alma mater Вроцлавський університет
Сфера інтересів літературознавство, театрознавство
Заклад Вроцлавський університет
Посада завідувач кафедри
Вчене звання професор
Науковий ступінь доктор
Науковий керівник Тадеуш Мікульський
Відомі учні Юстина Лукашевич
Член Польська академія наук[1]
Відомий завдяки: дослідження літератури та театру польського Просвітництва
Нагороди Офіцерський Хрест Ордену Відродження Польщі Order of Polonia Restituta Palmes academiques Officier ribbon Palmes academiques Chevalier ribbon

Мечи́слав Стані́слав Климо́вич (пол. Mieczysław Stanisław Klimowicz; 14 грудня 1919(19191214), Сокаль — 26 серпня 2008, Вроцлав) — польський філолог, педагог, знавець історії літератури та театру, професор і ректор Вроцлавського університету, дійсний член Польської академії наук, депутат Сейму ПНР VI скликання. Спеціалізувався на літературі та театрі польського Просвітництва та їх зв'язками з культурним життям Європи того часу. Автор цінної серед театрознавців книжки «Początki teatru stanisławowskiego (1765—1773».

Біографічні даніРедагувати

Мечислав Климович народився в Сокалі, на вулиці, яка тепер названа іменем Івана Франка[2]. Навчався в Сокальській гімназії, в якій опановував, зокрема, німецьку та латинську мови в Костя Бутринського й українську мову — в Юрія Дем'янчика. Був також головою полоністичного гуртка. Закінчивши гімназію в травні 1938 року[3], Климович наприкінці серпня того ж року вступив на польську філологію Краківського університету, а наприкінці жовтня (попри те, що не мав ще 21 року — призовного віку — й був студент) його забрали в армію. Служив у Луцьку й Ковелі, а коли почалася Друга світова війна, воював у складі 50 Полку кадетів піхоти 27 Волинської дивізії. Потрапивши в радянський полон, Климович опинився в таборі, що в містечку Талиці Московської області. Під час транспортування полонених на територію Польщі він утік біля Барановичів, а тоді переховувався в околицях Сокаля.

У лютому 1940 року перебрався на територію Генеральної губернії й зупинився в Белжці, де працював помічником мельника. З 1942 по 1943 рік Климович жив у Варшаві й заробляв на життя в різних будівельних фірмах. З 1942-го був членом Армії крайової. У 1943-му він вступив до партизанського загону так званої варшавської роти й воював на Люблінщині та на території Равського повіту. Потрапивши в руки поліції й гестапо, Климович відсидів один місяць у рава-руській в'язниці. У червні 1944 року брав участь у партизанських боях на півдні Люблінщини, у Сольській пущі. Климович належав до підпільної організації «Свобода і незалежність», виконував обов'язки командира роти, а згодом коменданта в Тишівцях аж до розгрому організації в 1947-му. У липні того ж року переїхав до Вроцлава й почав студіювати полоністику в місцевому університеті.

1951 року Климович захистив магістерську роботу. Водночас працював у Бібліотеці Народного закладу імені Оссолінських — спершу стипендіатом, а згодом науковим бібліотекарем. Дебютував у 1950-му статтею «Вистава „Міцкевич-Пушкін“ у Нижній Сілезії», опублікованій у виданні «Вроцлавські зошити» (зош. 3-4). З 1952 року він працював старшим асистентом в Інституті літературних досліджень ПАН, у Робітні літератури Просвітництва, відкритій у Вроцлаві. У 1955—1958 роках Климович молодший науковий співробітник, а у 1958—1961 роках — керівник цієї установи. 1958 року він розпочав викладацьку діяльність, ставши молодшим науковим співробітником на кафедрі польської літератури філологічного факультету у Вроцлавському університеті.

1960 року Климович став кандидатом наук за працю «Początki romansu listownego w literaturze polskiej czasów saskich». Тоді ж став членом редакції часопису «Pamiętnik Literacki», в якому публікував численні статті та рецензії. Від вересня 1960 до вересня 1961 року був стипендіатом ПАН у Парижі, де співпрацював із Жаном Фабром і збирав матеріали до історії театру XVIII століття. У 1963-му він захистив докторську дисертацію «Początki teatru stanisławowskiego 1765—1773». У 1964—1965 роках працював заступником декана, а в 1969—1972 роках — деканом філологічного факультету Вроцлавського університету. З 1969 по 1995 рік Климович був членом наукової ради Інституту літературних досліджень ПАН (ІЛД ПАН). У 1972—1975 роках виконував обов'язки проректора з наукової роботи Вроцлавського університету. 1972 року Климовича вибрали депутатом Сейму ПНР. У 1974-му він став надзвичайним професором. З 1975-го по 1980 рік науковець був членом правління Міжнародної асоціації порівняльної літератури. Обіймав посаду директора ІЛД ПАН від травня 1975-го до грудня 1981 року, коли його звільнили зразу ж після запровадження воєнного стану.

З 1975 по 1983 рік Климович працював у Центральній кваліфікаційній комісії у справах наукових кадрів, a в 1976—1981 роках очолював головний комітет Олімпіади польської мови і літератури. У 1977-му був вибраний крайовим членом ПАН в галузі суспільних наук. 1978 року Климович став звичайним професором i відтоді виконував обов'язки заступника голови Комітету наук про літературу ПАН (до 1981). У 1979-му він увійшов у число наукових редакторів видавничої серії «Biblioteka Narodowa» (за цю діяльність разом із редакційним колективом Климович одержав премію від голови ради міністрів). 1985 року Климовича обрали головою Вроцлавського наукового товариства, a наступного року — почесним членом Літературного товариства імені Адама Міцкевича. У 1986—1990 роках був членом редакційної ради видавничої серії ІЛД ПАН «Literary Studies in Poland». З 1987 по 1990 року Мечислав Климович обіймав посаду ректора Вроцлавського університету й у той час був головою Колегії ректорів вищих навчальних закладів Вроцлава. У 1989-му став почесним доктором Лілльського університету Шарля де Ґолля. Вийшовши на пенсію у грудні 1990 року, він ініціював створення на філологічному факультеті Вроцлавського університету Центру порівняльного літературознавства, яким керував до середини 1990-х. У 1990-му став співробітником редакції, а тоді й редакційної ради вроцлавського щомісячника «Одра». Упродовж двох каденцій Климович брав участь у засіданнях Комітету державних премій. 1976 року став членом-кореспондентом Польської академії наук, а 1986-го — дійсним членом. Він належав до числа членів Міжнародного товариства порівняльного літературознавства, Французького товариства досліджень XVIII століття й Польського товариства досліджень XVIII століття.

ТворчістьРедагувати

  • Repertuar teatru warszawskiego w latach 1765—1767, «Pamiętnik Teatralny» 1962, z. 2;
  • Początki teatru stanisławowskiego. Zespoły Villiersa i Rousselois, «Pamiętnik Teatralny» 1962, z. 3-4;
  • Kształtowanie się i źródła polskiej doktryny teatralnej w latach 1765—1767, «Pamiętnik Literacki» 1963, z. 3;
  • Z dziejów włoskiej opery komicznej 1765—1767, «Acta Universitatis Wratislaviensis» 1963, nr 13;
  • Teatr Augusta III w Warszawie, «Pamiętnik Teatralny» 1965, z. 1;
  • Komedia dell'arte w Warszawie. Trzy nieznane argumenty warszawskie, «Pamiętnik Teatralny» 1965, z. 1;
  • Teatr Narodowy w latach 1774—1778, «Pamiętnik Teatralny» 1966, z. 1-4 [przedruk w: Teatr Narodowy w dobie Oświecenia, Wrocław 1967];
  • Początki teatru stanisławowskiego (1765—1773), Warszawa 1965;
  • Teatr Narodowy w latach 1774—1778, «Pamiętnik Teatralny» 1966, z. 1-4;
  • Oświecenie. Warszawa: PWN, 1972
  • Komedia dell'arte XVIII wieku i jej wpływ na rozwój sceny narodowej, «Pamiętnik Literacki» 1974, z. 2;
  • Polska komedia oświeceniowa w kontekście europejskim, [w:] Z polskich studiów slawistycznych, Warszawa 1983;
  • Teatr. Czasy saskie. Teatr publiczny i narodziny sceny narodowej. Okres od 1774 do 1789. Okres Sejmu Czteroletniego i insurekcji kościuszkowskiej, [w:] Warszawa w wieku Oświecenia, Wrocław 1986;
  • Czy górale bili się pod Racławicami? Przyczynek do analizy «Cudu mniemanego» Wojciecha Bogusławskiego, «Pamiętnik Teatralny» 1993, z. 1-2;
  • La commedia dell'arte alla corte di Augusto III di Sassonia [współaut.: Wanda Roszkowska], Wenecja [Inst. Veneto di Scienze] 1988;
  • Literatura Oświecenia, [Dzieje Literatury Polskiej. Synteza uniwersytecka], wyd. 6, Warszawa 1998 [tu: trzy rozdziały o tym samym tytule Teatr i dramat].
  • Polsko-niemieckie pogranicza literackie w XVIII wieku. Problemy uczestnictwa w dwu kulturach. Wrocław, 1998

Prace redakcyjne

  • Ignacy Krasicki, Pisma wybrane, t. 1-4, Warszawa 1954;
  • Ignacy Krasicki, Komedie, Warszawa 1965;
  • Teatr Narodowy 1765—1766. Raporty szpiega. Podpatrzył i opisał Jan Heine agent Franciszka Xawerego, królewicza polskiego, księcia regenta saskiego. Przełożył i opracował Mieczysław Klimowicz. Wstęp napisał Zbigniew Raszewski, Warszawa 1962, ss. 22 [druk bibliofilski — publikacja «Pamiętnika Teatralnego» na dziesięciolecie istnienia pisma].

Нагороди і відзнакиРедагувати

ПриміткиРедагувати