Мамолат Олександр Самійлович
Олександр Самійлович Мамола́т (12 вересня 1910, Кальниболота — 24 жовтня 1991, Київ) — український радянський лікар, доктор медичних наук (1965), професор (1971). Заслужений лікар УРСР (1969), заслужений діяч науки УРСР (1975). Брат мистецтвознавця Євгена Мамолата.
| Мамолат Олександр Самійлович | |
|---|---|
 | |
| Народився | 12 вересня 1910 Кальниболота, Надлацька волость, Єлисаветградський повіт, Херсонська губернія, Російська імперія |
| Помер | 24 жовтня 1991 (81 рік) Київ, Україна |
| Поховання | Байкове кладовище |
| Країна |  СРСР |
| Діяльність | лікар |
| Alma mater | Національний медичний університет імені О.О. Богомольця |
| Галузь | фтизіатрія |
| Заклад | Національний інститут фтизіатрії і пульмонології імені Феофіла Яновського НАМН України Національний університет охорони здоров'я України імені Платона Шупика |
| Вчене звання | професор[d] |
| Науковий ступінь | доктор медичних наук |
| Війна | німецько-радянська війна |
| Брати, сестри | Мамолат Євген Самійлович |
| Нагороди |        |
Біографія
ред.Народився 12 вересня 1910 року в старовинному селі Кальниболота на Кіровоградщині, у родині народних вчителів. В 1936 році закінчив Київський медичний інститут. Учасник Великої Вітчизняної війни.
З 1949 року він — головний фтизіатр України. Саме Мамолат у 1949 році запросив на роботу в Україну Миколу Амосова, який на той час працював у Брянській обласній лікарні, для виконання резекцій легень при туберкульозі.
Завідувач кафедрою фтизіатрії Національної медичної академії післядипломної освіти імені П. Л. Шупика (1959–1960). У 1965 році захистив докторську дисертацію «Розробка та наукове узагальнення методики і організації лікування хворих деструктивним туберкульозом».
43 роки (1936—1979) очолював Інститут фтизіатрії та пульмонології АМН України, а працював в ньому до 1991 року.
24 жовтня 1991 року Олександр Самійлович Мамолат помер, похований на Байковому цвинтарі.
Наукова та педагогічна діяльність
ред.Автор 160 наукових праць, в тому числі 3 монографій. Науковий напрямок — епідеміологія та статистика туберкульозу, організація боротьби з туберкульозом на селі, історія фтизіатрії. Був відповідальним редактором республіканського міжвідомчого збірника «Туберкульоз». За його задумом та під його редакцією видано посібники для фтизіатрів «Туберкульоз» (1971 р.) і «Лікування туберкульозу легенів» (1973 р.). Під його керівництвом виконані 5 докторських та 15 кандидатських дисертацій.
Громадська діяльність
ред.Протягом багатьох років Олександра Мамолата обирали депутатом Київської міської ради і районної ради, був заступником голови постійно діючої комісії міської ради з охорони здоров'я, заступником голови правління всесоюзного та головою правління республіканського товариств фтизіатрів, головою Проблемної комісії «Туберкульоз», членом редакційної ради часописів «Проблемы туберкулеза» і «Врачебное дело».
Нагороди
ред.Нагороджений орденами Червоної Зірки, Трудового Червоного Прапора, Жовтневої Революції, медалями.
Джерела
ред.- Національна медична академія післядипломної освіти імені П. Л. Шупика(укр.)
- http://www.day.kiev.ua/308831/ [Архівовано 28 жовтня 2010 у Wayback Machine.]
- Будівничий української фтизіатрії(укр.)[недоступне посилання з липня 2019]
- Ю. І. Фещенко, В. М. Мельник, А. М. Приходько. Професор Олександр Мамолат — життя, віддане медицині (до 100-річчя від дня народження о. С. Мамолата) [Архівовано 19 липня 2020 у Wayback Machine.]