Магінський Володимир Дмитрович
Магі́нський Володи́мир Дми́трович (нар. 18 вересня 1946, м. Нальчик, Кабардино-Балкар. Респ., РФ) — живописець, художник-реставратор вищої[1] категорії. Член Національної спілки художників України[2][3] (1987). Завідувач реставраційної майстерні (живопис) Національного заповідника «Замки Тернопілля»[4]. Працює у галузі станкового та монументального, олійного живопису, а також реставрації творів сакрального мистецтва.
| Магінський Володимир Дмитрович | ||||
|---|---|---|---|---|
 | ||||
| Народження |
18 вересня 1946 (77 років) м. Нальчик, Кабардино-Балкарська Республіка, РФ | |||
| Національність | українець | |||
| Країна |
 СРСР →  Україна | |||
| Навчання | ||||
| Твори | Живопис: «Кабардинка» (1968), «Автопортрет» (1970-і рр.; 2011), «Реставратор» (1978), «Молоді художники перед виставкомом» (1981), «Зимовий день» (1983), «Місячна ніч» (1985), триптих «Пори року» (1987), «Підвалля. Вид з вежі Корнякта», «Син», «Іра» (усі — 1990-і рр.), «Ностальгія» (1998), «Рожі» (2006) та інші. | |||
| Звання | художник-реставратор вищої категорії | |||
| Нагороди | Почесна грамота Міністерства регіонального розвитку та будівництва України (2009) | |||
|
| ||||
Дружина — Магінська-Слободюк Олександра Іванівна, художниця декоративної кераміки, яка теж є членкинею Національної спілки художників України[3]. Син — Магінський Любомир Володимирович — реставратор, завідувач реставраційної майстерні Національного музею у Львові, член Національної спілки художників України[2].
Навчання ред.
Спершу навчався у художній студії м. Нальчик (родичі Володимира були вислані у Кабардино-Балкарію під час сталінських репресій).
У 1963—1972 роках навчався в Одеському державному художньому училищі ім. М.Грекова.
У 1972—1978 роках продовжив навчання у Львівському державному інституті прикладного та декоративного мистецтва[5]. Йому викладали К. Звіринський, М. Лозинський, Е. Мисько. Перша виставка митця відбулася саме після закінчення інституту в 1978 році у Львові.
Робота ред.
З 1986 року Володимир Дмитрович є дійсним членом Національної спілки художників України.
Працював у Львові: 1973–75 рр. — у реставраційних майстернях, від 1975 — у Музеї історії релігії та атеїзму[5]; 1987–94 — художник науково-дослідницького сектору при Академії Мистецтв; 1994 — завідувач реставраційої майстерні Національного заповідника «Замки Тернопілля»(м. Збараж, Тернопільська обл.), де рятує для майбутніх поколінь унікальні експонати.
Основна галузь — реставрація олійних творів сакрального мистецтва і мозаїк. У доробку митця більше 100[6] відреставрованих живописних полотен, ікони, скульптури, багато консерваційних робіт. Працює у власній майстерні, а далі — робить виставки. Постійну експозицію Володимир облаштував у Збаразькому замку[7].
Живопис ред.
Художня творчість Володимира еволюціонувала від реалістичних полотен 1970-х рр. через великорозмірні триптихи 1990-х рр., у яких домінуючими є суто формал. композиц.-колорист. пошуки способів самовираження, до сповнених внутрішньої експресії натюрмортів 2000-х рр. Створює портрети значно більші від натури, сільські (оперує кількома планами у різних рівнях, у тематичних композиціях надає перевагу геометричним побудовам) і міські (зокрема з висоти польоту птаха) пейзажі, натюрморти у реалістичній і дещо декоративній манері.
Основні твори[8]: «Кабардинка» (1968), «Автопортрет» (1970-і рр.; 2011), «Реставратор» (1978), «Молоді художники перед виставкомом» (1981), «Зимовий день» (1983), «Місячна ніч» (1985), триптих «Пори року» (1987), «Підвалля. Вид з вежі Корнякта», «Син», «Іра» (усі — 1990-і рр.), «Ностальгія» (1998), «Рожі» (2006) та інші.
Загальне ред.
Магінський Володимир — учасник обласних, всеукраїнських та зарубіжних художніх виставок від 1978 року. Персональні — у Львові (1978, 1983, 2006, 2011), Тернополі (1986, 2006, 2011), Івано-Франківську, Збаражі (2006, 2011) і Луцьку (2011).
Деякі роботи зберігаються у Львівській галереї мистецтв[9][6], Національному музеї у Львові, Національному заповіднику «Замки Тернопілля», Тернопільському і Волинському краєзнавчих музеях. Багато творів митця знаходяться в музеях та у приватних колекціях США, Канади, росії, Польщі, Чехії, Ізраіля, України.
Примітки ред.
- ↑ Завершення роботи Комісії з атестації художників-реставраторів України при Міністерстві культури України | Національний науково-дослідний реставраційний центр України — Збереження. Дослідження. Реставрація (укр.). Процитовано 6 серпня 2022.
- ↑ а б Члени ЛООНСХУ. Львівська обласна організація НСХ України (укр.). Архів оригіналу за 24 листопада 2022. Процитовано 6 серпня 2022.
- ↑ а б Список членів Спілки художників України. Вікіпедія (укр.). 16 червня 2022. Процитовано 6 серпня 2022.
{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання) - ↑ «Малярство та реставрація» Володимира Магінського. НЗ Замки Тернопілля (укр.). Процитовано 6 серпня 2022.
- ↑ а б Випускники кафедри - Львівська Національна Академія Мистецтв. lnam.edu.ua (укр.). Процитовано 6 серпня 2022.
- ↑ а б Львова, Фотографії Старого (19 серпня 2016). ”Малярство та реставрація”, або розкішна виставка Володимира Магінського • Фотографії старого Львова. Фотографії старого Львова (укр.). Процитовано 6 серпня 2022.
- ↑ Виставка Володимира Магінського. НЗ Замки Тернопілля (укр.). Процитовано 6 серпня 2022.
- ↑ Магінський Володимир Дмитрович — Енциклопедія Сучасної України. esu.com.ua. Процитовано 6 серпня 2022.
- ↑ Львова, Фотографії Старого (16 серпня 2016). У Львові покажуть роботи Володимира Магінського • Фотографії старого Львова. Фотографії старого Львова (укр.). Процитовано 6 серпня 2022.