Ліннеїт
Лінеїт (рос. линнеит; англ. linneite; нім. Linneit m) – мінерал, сульфід кобальту координаційної будови, група тіошпінелей.
| Ліннеїт | |
|---|---|
 | |
| Загальні відомості | |
| Статус IMA | чинний (успадкований, G)[d][1] |
| Абревіатура | Lin[2] |
| Хімічна формула | Co₃S₄ |
| Nickel-Strunz 10 | 2.DA.05[3] |
| Dana 8 | 2.10.1.1 |
| Ідентифікація | |
| Сингонія | кубічна сингонія[4] |
| Просторова група | кристалографічна група 227d[4] |
| Інші характеристики | |
| Названо на честь | Карл Лінней[5] |
| Типова місцевість | Бастнес[3] |
 Ліннеїт у Вікісховищі | |
Загальний опис ред.
Хімічна формула: Co3S4. Містить(%): Co – 57,96; S – 42,04. Со заміщується Ni, Fe, Cu. Сингонія кубічна. Спайність недосконала. Форми виділення: октаедричні кристали, іноді зернисті масивні агрегати. Густина 4,8-5,0. Твердість 5,5. Колір білий, світло-сірий з рожевим відтінком, часто з жовтою грою кольорів, сіро-сталевий. Блиск металічний. Риса сірувато-чорна. Непрозорий. Крихкий.
Розповсюдження ред.
Зустрічається в гідротермальних родовищах в асоціації з халькопіритом, піритом, мілеритом. Крупні кристали знайдені у провінції Шаба (Конго-Кіншаса), у районі Зіген (Німеччина), районі Мінерал-Гілл (штат Меріленд, США). Джерело кобальту та нікелю. Порівняно рідкісний.
Відкрив цей мінерал у 1832 році в Швеції французький геолог Франсуа Сюльпіс Бьодан. Початково його було названо нім. Koboldin. У 1845 році австрійський вчений Вільгельм Хайдінгер перейменував його на лінеїт на честь видатного шведського ботаніка Карла Ліннея (Carl Linné, латинізоване – Carolus Linnaeus).
Різновиди ред.
Розрізняють:
Див. також ред.
Примітки ред.
- ↑ Нікель Е. Г., Nichols M. C. IMA/CNMNC List of Mineral Names (March 2007) — 2007.
- ↑ Warr L. N. IMA–CNMNC approved mineral symbols // Mineralogical Magazine — Cambridge University Press, 2021. — Vol. 85. — P. 291–320. — ISSN 0026-461X; 1471-8022 — doi:10.1180/MGM.2021.43
- ↑ а б Ralph J., Nikischer T., Hudson Institute of Mineralogy Mindat.org: The Mineral and Locality Database — [Keswick, VA], Coulsdon, Surrey: 2000.
- ↑ а б mineralienatlas.de
- ↑ Handbook of Mineralogy — Mineralogical Society of America.
Література ред.
- Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Донбас, 2007. — Т. 2 : Л — Р. — 670 с. — ISBN 57740-0828-2.
- Лазаренко Є. К., Винар О. М. Ліннеїт // Мінералогічний словник. — К. : Наукова думка, 1975. — 774 с.
- Ліннеїт // Мінералого-петрографічний словник / Укл. : Білецький В. С., Суярко В. Г., Іщенко Л. В. — Х. : НТУ «ХПІ», 2018. — Т. 1. Мінералогічний словник. — 444 с. — ISBN 978-617-7565-14-6.
Посилання ред.
- Лінеї́т [Архівовано 20 квітня 2016 у Wayback Machine.] // ЕСУ
- Webmin [Архівовано 7 жовтня 2010 у Wayback Machine.]
- Mineralienatlas:Linneit
- Linneit bei mindat.org [Архівовано 11 червня 2010 у Wayback Machine.]