Лілійка пізня

Лілійка пізня
Біологічна класифікація
Царство:	Рослини (Plantae)
Клада:	Судинні рослини (Tracheophyta)
Клада:	Покритонасінні (Angiosperms)
Клада:	Однодольні (Monocotyledon)
Порядок:	Лілієцвіті (Liliales)
Родина:	Лілієві (Liliaceae)
Підродина:	Lilioideae
Триба:	Lilieae
Рід:	Зірочки (Gagea)
Вид:	Лілійка пізня (G. serotina)
Біноміальна назва
	Gagea serotina; (L.) Ker Gawl., 1816

Лілійка пі́зня, або лло́йдія пі́зня (Lloydia serotina)^[1] — багаторічна рослина родини лілійних, релікт льодовикового періоду. Вид занесений до Червоної книги України у статусі «Рідкісний». Декоративна культура. Свою видову назву отримала через порівняно пізній строк цвітіння.

Опис

Невеличка трав'яниста рослина 5-25 см заввишки, геофіт. Цибулина вузька, видовжена, обгорнута разом з нижньою частиною стебла темно-бурими волокнистими рештками торішніх листків. Стебло 5-15 см заввишки, з 3-5 стебловими листками, прямостояче, при достигання плодів не полягає. Прикореневих листків два, вони ниткоподібні (1 мм завширшки), 15-35 см завдовжки, довші за стебло, інколи майже в два рази (наприклад, у карпатського підвида). Стеблові листки коротколанцетні, розширені до основи, 1-2,5 см завдовжки, верхні менші від нижніх. Завдяки дрібному вузькому листю до цвітіння лілійку пізню важко відрізнити від злака.

Квітки поодинокі (рідше по 2), двостатеві, актиноморфні, дзвоникоподібні, прямостоячі. Листочки оцвітини ланцетні обернено-яйцеподібні, тупі, 9-15 мм завдовжки. Вони забарвлені у білий колір, при основі мають жовту пляму, а також три червонувато-фіолетові жилки. Нектарники мають вигляд поперечної складки, у заглибині над якою накопичується нектар. Тичинки та стовпчик коротші за оцвітину.

Плід — обернено-яйцеподібна або куляста, тригранна коробочка 6-8 мм завдовжки. При достиганні вона розтріскується у верхній частині гнізд. Насінини численні, пласкі, у формі напівмісяця.

Екологія

Лілійка пізня у природному середовищі

Зростає у субальпійському й альпійському поясі на висотах 1600-3100 м над рівнем моря. Зазвичай трапляється у щілинах між камінням, на мікротерасах або вузьких карнизах прямовисних скель, часто — на голому або ледь вкритому рештками трави субстраті. Рослина світло- і вологолюбна, морозостійка. Віддає перевагу пухким, добре аерованим, помірно зволоженим, кислим і плодючим ґрунтам, що містять домішки продуктів вивітрювання. Чутлива до перегріву, тому на півдні ареалу росте лише на північних схилах у затінку. Низькі температури і вітри лілійці допомагає переносити своєрідна муфта з решток відмерлого листя, яка покриває цибулину.

Розмножується насінням та вегетативно. Квітне у червні-липні, цьому виду властива протандрія — явище, при якому в межах однієї квітки тичинки достигають раніше за маточку. Квіти запилюються за допомогою вітру, можливе самозапилення та запилення за допомогою короткохоботкових комах, яких приваблює нектар.^[2] Плодоносить у серпні-вересні. Насіння вивільняється з плодів при розгойдуванні коробочки (балістохорія).

Поширення

Вигляд квіток зсередини

Лілійка пізня — аркто-альпійський вид з дуже широким ареалом, який охоплює арктичні райони та високогір'я Північної півкулі. В Європі вона зростає в Альпах та Карпатах (зокрема в Татрах і Крконоше^[3]), крім того, реліктове оселище існує у Великій Британії на теренах Національного парку Сновдонія. У зв'язку з глобальним потеплінням територія, зайнята британськими популяціями, постійно скорочується (деякі з них налічують лише по 6-16 особин), водночас, на півночі Європи виявлені нові осередки цього виду. На Сході місця зростання розташовані у горах Центральної Азії, Сибіру, Китаю, Корейського півострова, Японії і Непалу. У Північній Америці ллойдія поширена від Аляски до Нью-Мексико.

В Україні усі знахідки цієї рослини були здійснені в межах Івано-Франківської та Закарпатської областей. Переважна більшість рослин виявлена у Мармароському масиві (гора Гропа), на хребтах Свидовець (гора Близниця) і Чорногора (гори Говерла, Петрос, Великі Кози, Смотрич, Шпиці).

Значення і статус виду

Через вузьку еколого-ценотичну амплітуду вид вважається уразливим. Окрім Червоної книги України він також занесений до «Переліку видів судинних рослин, що підлягають особливій охороні на території Закарпатської області» і до Червоної книги Польських Карпат.^[4] У великій небезпеці опинились британські популяції лілійки пізньої: у разі глобального потепління їм загрожує вимирання. Щоб запобігти цьому, британські вчені планують натуралізувати цей вид у горах Шотландії.^[5] Окрім кліматичних змін лілійці може зашкодити випасання овець. В Україні рослина охороняється у Карпатському біосферному заповіднику та Карпатському національному парку.

Вирощування лілійки пізньої в альпінаріях цілком можливе, втім, вона мало відома широкому загалу садівників.

Систематика

Першовідкривачем виду є валійський ботанік Едвард Ллойд, прізвище якого увічнене у родовій назві рослини. Перший науковий опис здійснено Карлом Ліннеєм у 1753 році, але на той час «батько систематики» описав ллойдію під назвою Bulbocodium serotinum. Сучасні молекулярно-філогенетичні дослідження вказують на близьку спорідненість ллойдій із представниками роду Зірочки, тому деякі дослідники вважають за доцільне об'єднати ці роди і, відповідно, описують лілійку пізню під назвою Gagea serotina.^[6]

Субтаксони

Lloydia serotina var. carpatica Zapał. — лілійка пізня різновид карпатський
Lloydia serotina subsp. flava Calder & Roy L.Taylor — лілійка пізня підвид жовтий

Синоніми

Anthericum serotinum (L.) L., 1762, Sp. Pl. ed. 2: 444.
Bulbocodium autumnale L.
Bulbocodium serotinum L., 1753, Sp. Pl.: 294.
Cronyxium serotinum (L.) Raf.
Gagea serotina (L.) Ker Gawl., 1816, Quart. J. Roy. Inst. 1: 180.
Ornithogalum serotinum (L.) Rchb. у J.C. Mössler & H.G.L. Reichenbach, 1833, Handb. Gewächsk. ed. 3, 1: 554.
Phalangium serotinum (L.) Poir.
Rhabdocrinum serotinum (L.) Rchb.^[1]

Див. також

Список видів роду зірочки

Джерела

↑ ^а ^б The Plant List [Архівовано 18 грудня 2019 у Wayback Machine.].(англ.)
↑ Жизнь растений / Под ред. А. Л. Тахтаджяна. М.: Просвещение — 1982. — Т. 6, с. 543. (рос.)
↑ Krukowski M., Malicki M., Szczęśniak E. 2013. Nowe izolowane europejskie stanowisko lilijki alpejskiej Lloydia serotina (Liliaceae) w Karkonoszach (Sudety Zachodnie, Polska). Fragm. Florist. Geobot. 20(1): 3-9.(пол.)
↑ Zbigniew Mirek, Halina Piękoś-Mirkowa: Czerwona księga Karpat Polskich. Kraków: Instytut Botaniki PAN, 2008.(пол.)
↑ «Global warming threatens Snowdonian plant» [Архівовано 8 травня 2005 у Wayback Machine.]. Стаття Пола Брауна у газеті «Гардіан» від 27 березня 2003 р.(англ.)
↑ Номенклатурно-таксономічні зміни, що стосуються деяких видів судинних рослин, занесених до «Червоної книги України» / С. Л. Мосякін // Український ботанічний журнал. — 2013. — Т. 70, № 2. — С. 238—247.

Посилання

Лілійка пізня [Архівовано 26 жовтня 2014 у Wayback Machine.] в Червоній книзі України. — Переглянуто 2 січня 2015 р.

[TPL-1] а ^б The Plant List [Архівовано 18 грудня 2019 у Wayback Machine.].(англ.)

[2] Жизнь растений / Под ред. А. Л. Тахтаджяна. М.: Просвещение — 1982. — Т. 6, с. 543. (рос.)

[3] Krukowski M., Malicki M., Szczęśniak E. 2013. Nowe izolowane europejskie stanowisko lilijki alpejskiej Lloydia serotina (Liliaceae) w Karkonoszach (Sudety Zachodnie, Polska). Fragm. Florist. Geobot. 20(1): 3-9.(пол.)

[4] Zbigniew Mirek, Halina Piękoś-Mirkowa: Czerwona księga Karpat Polskich. Kraków: Instytut Botaniki PAN, 2008.(пол.)

[5] «Global warming threatens Snowdonian plant» [Архівовано 8 травня 2005 у Wayback Machine.]. Стаття Пола Брауна у газеті «Гардіан» від 27 березня 2003 р.(англ.)

[6] Номенклатурно-таксономічні зміни, що стосуються деяких видів судинних рослин, занесених до «Червоної книги України» / С. Л. Мосякін // Український ботанічний журнал. — 2013. — Т. 70, № 2. — С. 238—247.

[1]

[2]

[3]

[4]

[5]

[6]