Відкрити головне меню

Федір Євдокимович Лось
Los F E.jpg
Народився 6 (19) червня 1908(1908-06-19)
Півнівщина
Помер 21 липня 1980(1980-07-21) (72 роки)
Київ
Громадянство СРСР СРСР
Національність українець
Діяльність письменник
Alma mater Чернігівський інститут соціального виховання
Сфера інтересів історія України
Заклад Інститут історії АН УРСР
Вчене звання професор
Науковий ступінь доктор історичних наук
Нагороди Державна премія УРСР у галузі науки і техніки

Федір Євдокимович Лось (6 (19) червня 1908(19080619), Півнівщина — 21 липня 1980, Київ) — український радянський історик, доктор історичних наук1953 року), професор1954 року). Заслужений діяч науки УРСР (з 1969 року). Лауреат Державної премії УРСР в галузі науки і техніки (1980; за восьмитомну працю «Історія Української РСР»)[1].

Зміст

БіографіяРедагувати

Народився 6 (19 червня) 1908 року в селі Піщинівці (нині Городнянського району Чернігівської області) в селянській родині. Українець. В 1925 році закінчив Городнянський педагогічний технікум, а в 1931 році — соціально-економічний факультет Чернігівський інститут соціального виховання. Вчителював у середній школі міста Волочиська, а згодом — у Городянському педагогічному технікумі. Служив на Чорноморському флоті. У 19351938 роках навчався в аспірантурі Інституту історії АН УРСР. У 1940 році захистив дисертацію на тему: «Аграрна політика Столипіна і її запровадження на Україні», одним з перших в Україні здобув звання кандидата історичних наук.

У роки німецько-радянської війни разом з Інститутом історії АН УРСР був евакуйований до Уфи. Займав посади комісара військово-патріотичного пункту, ученого секретаря та парторга цього інституту. Виступав у пресі з патріотичними статтями з історичної тематики, брав активну участь у створенні першого в СРСР короткого курсу історії України. У 1944 році повернувся до Києва. Цього ж року вийшла друком його перша монографія «Україна у роки Столипінської реакції».

У 1953 році захистив докторську дисертацію на тему: «Робітничий клас України та його революційна боротьба на початку ХХ ст. (1900–1907)». Відтоді зосередився на дослідженні історії робітничого класу напередодні та в період революції 1905–1907 років. З цієї проблематики опублікував низку монографій, статей та теоретичних розробок.

У 19481958 роках був заступником директора Інституту історії АН УРСР з наукової роботи, у 19581962 та 19661978 роках керував відділом історії капіталізму Інституту історії АН УРСР. Під його керівництвом відділ підготував збірник документів і матеріалів «Революция 1905–1907 гг. на Украине» у 2-х томах (Київ, 1955).

Наукову діяльність поєднував з педагогічною. У 19441950 роках — завідувач кафедри історії СРСР і України Київського педагогічного інституту, у 19401941, 19441947 роках — викладач Вищої партійної школи при ЦК КП(б)У, у 19441946 роках — викладач Київського університету, у 19491965 роках — професор кафедри історії КПРС Інституту підвищення кваліфікації викладачів суспільних наук при Київському університеті, а у 19651971 роках — виконувач обов'язків завідувача кафедри історії Київського філіалу Харківського інституту культури.

Жив в Києві в будинку по вулиці Володимирській, 51-53, квартира 80. Помер в Києві 21 липня 1980 року.

Наукова діяльністьРедагувати

Багато часу віддавав науково-організаційній діяльності, керував науковою радою «Основні закономірності вітчизняної історії дожовтневого періоду». Брав участь у створенні всіх праць з історії України (як тих, що піддавалися нищівній критиці, так і тих, що схвалювалися директивними органами), виданих інститутом у 19401980 роках. Редактор і співавтор підручників з історії України для середньої та вищої школи, за якими навчалися у 19621985 роках.

Автор праць з історії України періоду капіталізму. Загалом опублікував близько 200 наукових праць, 15 підручників з історії України, брав участь у близько 20 колективних монографіях, збірниках статей, збірниках матеріалів і документів, зокрема:

  • «Україна в роки столипінської реакції» ,1944;
  • «Революція 1905–1907 років на Україні», 1955;
  • «Формирование рабочего класса и его революционная борьба в конце XIX и в начале XX ст.», 1955;
  • «Состояние и задачи изучения истории рабочего класса Украины» Москва, 1959 (у співавторстві);
  • «К вопросу о периодизации советской исторической науки». «История СССР», 1960, № 4;
  • «Робітничий клас України в 1907–1913 роках», 1962;
  • «Стан і завдання вивчення історії робітничого класу України» «УІЖ», 1962, № 5;
  • «Развитие исторической науки на Украине (1917–1963)». «Вопросы истории», 1964, № 1;
  • «Класова боротьба в українському селі. 1907–1914» Киїі, 1976 (у співавторстві) та інше.

Брав участь у підготовці до видання «Української радянської енциклопедії», «Радянської енциклопедії історії України».

Став засновником таких наукових напрямів в українській радянській історіографії, як «Формування робітничого класу України та його революційна боротьба», «Буржуазно-демократична революція 1905–1907 рр. в Україні», «Україна в роки столипінської реакції».

Під його керівництвом підготували і захистили кандидатські дисертації 50 науковців, зокрема: Кізченко Валентина Іванівна, Лавров Юрій Павлович, Лугова Олена Іллівна, Попик Володимир Іванович.

ПриміткиРедагувати

  1. Комітет з Державної премії України в галузі науки і техніки. Архів оригіналу за 5 березень 2016. Процитовано 1 січень 2013. 

Джерела та літератураРедагувати

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати