Відкрити головне меню

Лисиченко Дмитро Михайлович

український видавець, перекладач, політик

Дмитро́ Миха́йлович Лисиче́нко (*10 жовтня 1887, Дніпро — після 1930, концтабір ГУЛАГ СССР) — український політик доби Російської імперії та УНР, бібліограф, видавець, перекладач англійської та французької літератури, історик української преси. Один із лідерів українського культурного руху в Катеринославі та член проводу «Просвіти». Член Української Центральної Ради.

Лисиченко Дмитро Михайлович
Народився 10 жовтня 1887(1887-10-10)
Катеринослав, Російська імперія
Помер не раніше 1931
Діяльність перекладач

Жертва російсько-большевицького окупаційного терору.

Зміст

БіографіяРедагувати

Дмитро Лисиченко народився 1887 в Катеринославі. Позашлюбний син Марiї Лисиченко, мешканки села Красногригорiвка Катеринославського повіту. Закінчив педагогічні курси, став урядовцем служби зборів Катерининської залізниці. Водночас керував нелегальною діяльністю Катеринославської організації УСДРП, а 1914 відкрив у Катеринославі українську книгарню «Слово». З 1910 стає одним із лідерів місцевої «Просвіти», знайомиться із письменником Володимиром Винниченком, з яким зберігає теплі стосунки до кінця життя.

Книгарня «Слово»Редагувати

Книгарня «Слово» заснована у Катеринославі 1913 і була тим центром, з якого планували розгорнути українську видавничу справу в усій південній Україні. Дмитро Лисиченко згадував:

“За реакції, що запанувала зi всесвітньою війною й поклала важку лапу на київськi українські видавництва та гадала задушити всякі вияви українського руху, потреба в книжці не зменшилась. Серед гуртка, що купчився біля книгарні “Слово”, виникла думка розпочати видавництво. Тому що на майбутній рік не передбачалося, що вийде хоч якийсь календар, спинилися на виданні календаря типу дешевого народного видання. Думку одразу ж переведено в життя. Зібрано паї й колективно складено календаря. Через місяць він побачив світ. Справа розпочалася якнайкраще i можна було сподіватися успіху й розвитку, бо енергії в iнiцiаторiв не бракувало; з матеріального боку справа також налагоджувалася. Та несподівані арешти серед українського робітництва в місті наприкінці 1915 року повиривали майже всіх ініціаторів видавництва, і вони опинились у в’язниці”.

Репресії та участь в Українській РеволюціїРедагувати

1915 підданий арешту. 3-го грудня на нього склали жандармський формуляр з описом бiографiчних даних та зовнiшнiх прикмет «державного злочинця». 1916 потрапив до каторжної тюрми, звідки звільнений лише після Лютневої революції 1917. Повертається до книгарні «Слово», яка стояла опечатаною. Відкрив видавництво, яке друкувало політичну літературу соціал-демократичного напряму. Після початку російсько-большевицької окупації, видавництво перейшло на випуск дитячої літератури, видрукувавши 23 назви (зокрема, «Дніпрові пороги» Василя Біднова, «Збірник найкращих пісень» Трохима Романченка, «Книжку-рiздвянку» Олени Пчiлки, «Мандрівку до осередку землі» Жуля Верна, «Українське кобзарство» Дмитра Яворницького).

Наприкінці 1918 засновує видавництво «Світло», яке почало друк великого «Словника української мови» професора Дмитра Яворницького — там були зібрані слова, які не потрапили до словника Бориса Грінченка. Але 1920, разом із виходом першого тому словника на літери А–К, видавництво «Світло» припинило існування під тиском російських окупантів.

1920, піж загрозою арешту, Лисиченко виїжджає до Києва, де йому поталанило влаштуватися завідувачем книгарнею Вукоопспілки (колишня книгарня «Київської старовини»). У цей же час зосереджується на підготовці низки перекладацьких проєктів: з французької — роман Жуля Верна «Мандрівка до осередку землі», з англійської — твори Джека Лондона «Морський вовк», «Пошитий у дурні», «Багряна чума», «Віра в людину», «Мартин Іден». Частину перекладів Лондона видано 1932 у Харкові під редакцією Освальда Бургардта.

У 1920-их викупив рукописи Івана Манжури у приватного книговидавця, передавши їх НАН України. Тоді ж співпрацює з київським часописом «Бiблiологiчнi вiстi», уклавши для Всеукраїнської академiї наук бiблiографiчний покажчик катеринославських видань. Також є автором статистичної розвiдки «Короткий огляд української видавничої дiяльностi, преси та книготоргiвлi на колишнiй Катеринославщинi» (1930).

РодинаРедагувати

Дружина Лисиченка — Марiя Олександрiвна — помітна постать нацiонально-визвольного руху. 1917 обралася вiд УСДРП членом Центральної Ради. З переїздом до Києва, друкувалася в перiодицi з оповiданнями та нарисами, активно виступала як перекладачка з англiйської мови. 1927—1930 в її перекладах вийшли твори Джека Лондона (близько десяти книжок), Майн Ріда, Етель Войнич, Джозефа Конрада, Шервуда Андерсона.

Викрадення ОГПУ та вбивство у концтаборіРедагувати

Лисиченки до арешту 17 листопада 1930 жили у Києві на Андріївському узвозі. За постановою судової трійки при колегiї ДПУ УССР від 13 лютого 1931 засуджений до 5-ти років ГУЛАГ. Убитий в концтаборі.

Реабілітований самим окупантами 20 квітня 1989 року.

ТвориРедагувати

  • Українська преса в Катерино­славі // Бібліол. вісти. 1923. № 2; Короткий огляд української видавничої діяльности, преси та книготоргівлі на колишній Катеринославщині // Там само. 1930. № 2, 3.

ДжерелаРедагувати