Франц Лефорт

(Перенаправлено з Лефорт Франц Якович)

Франц Якович Лефорт, також відомий як Франсуа ле Форт і Франц Якоб Лефорт (фр. François Le Fort, нім. Franz Jakob Lefort; 23 грудня 1655 Женева - 2 березня 1699 Москва) — російській військовий і державний діяч Женевського походження. Кальвініст за віросповіданням. Фаворит Петра І. Був одним з провідних організаторів і головних командувачів нової реформованої армії Петра І. В 1693 році став генералом, а в 1695 році адміралом.

Франц Лефорт
Lefort.jpg
Народився 2 (12) січня 1656
Женева, Женева, Швейцарія[1]
Помер 2 (12) березня 1699 (43 роки)
Москва, Московське царство[1]
Поховання Введенське кладовище
Країна Республіка Женеваd
Московське царство
Діяльність політик, військовослужбовець
Знання мов французька і російська
Учасник Кримські походи, Азовські походи 1695—1696 і Streltsy Uprisingd
Титул Віцекоролівство[d]
Військове звання Адмірал

БіографіяРедагувати

ПоходженняРедагувати

Народився в 1655 року в родині женевського купця Жака Лефорта (1618 - 1674). Багато істориків називають Лефорта швейцарцем, але це не є правильним: Женева хоч і мала союзницькі договори зі швецарськими головними містами, але до складу Швецарської конфедерації увійшла в 1815 році.

До 14 років Франц Лефорт навчався в Женевському колегіумі, а потім виїхав до Марселя для навчання торговій справі. Проте торгова справа йому не подобалася, він мріяв створити військову кар`єру, товаришувати з відомими і впливовими людьми і подорожувати світом.

Початок кар`єриРедагувати

В 1674 році Лефорт, ігноруючи волю батьків, поїхав до Голандії і почав кар`єру військового в свиті курляндського герцога Фрідріха-Казимира. Через певний час, за порадою голландського полковника ван Фростена, Лефорт вирішив поступити на військову службу до московського війська. Приїхавши до Москви Лефорт отримав чин капітана і оселився в Німецькій Слободі. Лефорт вирішив залишитися в Московії назавжди, він вивчив російську мову і одружився з дочкою підполковника Суге Єлизаветою.

Більшість свого часу Лефорт працював секретарем данського дипломата. В кінці 1678 року він був призначеним командиром роти в київському гарнізоні. В Києві Лефорт служив два роки, брав участь у військових кампаніях козаків і московитів проти татар. В 1681 році Лефорт отримує відпустку і повертається до Женеви, але через певний час знову повертаєтся до Москви.

По приїзду до Москви, Лефорт дізнаєтеся про смерть Федора Олексійовича, і про закріплення на троні царівни Софії. В цих подіях Лефорта взяв під своє покровительство фаворит Софії Василь Голіцин. В 1683 році Лефорта двічі підвищили: спочатку він отримав звання майора а потім підполковника.

Лефорт брав участь в двох Кримських походах: 1687 року і 1689 року. Після першого походу отримав звання полковника і нагороди.

В 1689 році розпочинається боротьба за трон між Петром І і царівною Софією. Франц Лефорт в цій боротьбі підтримує Петра І, і 4 вересня 1689 року разом зі своїм родичем - генералом Патріком Гордоном приходить в розташування нового царя.

Відносини з Петром ІРедагувати

В 1680 - их роках Франц Лефорт дуже зблизився з московським царевичем Петром. Багато дослідників петровської епохи вважають, що Лефорт був коханцем Петра І. Саме Франц Лефорт познайомив Петра І з Олександром Меншиковим, який з часом зайняв його положення. Відносини Петра і Лефорта зустріли протест з боку патріарха Іоакіма, який виступав проти цих стосунків, стверджуючи, що "московський царевич не може водити дружбу з безбожним єритиком іноземцем". Після смерті патріарха в 1690 році Петро І став все більше навідувати Німецьку Слободу і Лефорта. Саме Лефорт був винуватцем поганих звичок Петра І, таких як: паління, вживання алкоголю, влаштовування гучних гулянок.

Франц Лефорт досить часто отримував від царя багато подарунків. В 1690 році, зі свята народження царевича Олексія Петровича він отримав звання генерал - майора і посаду командира 1-го Московського виборного полку. Петро І виділяв з казни значні суми на розбудову маєтку Лефорта. Земляк Лефорта капітан Сенеб`є про їх відносини писав так: "При дворе только и говорят о его величестве и о Лефорте. Они неразлучны… Пока Москва остается Москвой, не было в ней иностранца, который пользовался бы таким могуществом. Он приобрёл бы большое состояние, если бы не был так великодушен. Верно, конечно, что благодаря этому качеству он достиг такой высокой ступени. Его величество делает ему значительные подарки"

Останні роки життяРедагувати

Лефорт брав участь в усіх заходах Петра І. Він отримав в командування підрозділи "потішних полків" і під час їх показових битв, 29 червня 1693 року отримав звання повного генерала. Лефорт супроводжував Петра І в усі його подорожі і офіційні поїздки. Під час першого штурму Азова в серпні 1695 року командував цілим корпусом. Після цього, в тому ж 1695 році Петро І призначив Лефорта адміралом. Командував флотом під час другого Азовського походу 1696 року. В цей час Лефорт вже страждав від сепсису викликаного загноєнням рани, яку отримав коли впав з коня під час відступу з першого Азовського походу. Стан його здоров`я швидко погіршувався. В вересні 1696 року Лефорт повернувся до Москви в санях, щоб не страждати від тряски в кареті.

Після взяття Азова Лефорт отримав титул Новгородського намісника, вотчини в Епіфанському і Рязанському уїздах, золоту медаль і соболину шубу. Відійшовши від хвороби, Лефорт влаштовував гуляння, які тягнулися одне за другим від 1696 року. На одному з таких гулянь Петро І познайомився з Анною Монс.

СмертьРедагувати

Після повернення Великого посольства до Московії, Лефорт почав відмічати зведення свого нового маєтку за гроші Петра І. 12 лютого 1699 року Лефорт гучно відмітив свій переїзд. На це святкування було запрошено близько трьох сотень гостей. 23 лютого Лефорт застудився і в нього почалося запалення. Пробувши тиждень у важкому стані, 2 березня 1699 року Франц Лефорт помер. Йому, як фавориту царя були влаштовані пишні похорони.

ПриміткиРедагувати

  1. а б Лефорт Франц Яковлевич // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.