Відкрити головне меню

Лестер Сіті (англ. Leicester City Football Club) — професійний англійський футбольний клуб з міста Лестер (графство Лестершир). Чемпіон Англії сезону 2015/16, тричі вигравав Кубок Футбольної Ліги. Володар Суперкубка Англії 1971 року. Домашні ігри проводить на стадіоні «Кінг Павер Стедіум». Традиційне серед уболівальників прізвисько клубу — «лисиці».

Лестер Сіті
Leicester02.png
Повна назва англ. Leicester City Football Club
Прізвисько «Лисиці» (англ. The Foxes)
«Синя Армія»(англ. Blue Army)
Коротка назва Лестер
Засновано 1884 під назвою «Лестер Фосс»
Населений пункт Лестер, Англія Англія
Стадіон «Кінг Павер Стедіум»
Вміщує 32 312[1]
Президент Таїланд Вішаї Шрівадданапрабха
Головний тренер Франція Клод Пюель
Ліга Прем'єр-ліга
2017-18 9
Домашня
Виїзна
Запасна

Клуб був заснований в 1884 році як «Лестер Фосс». Вперше здобув право грати в найвищому дивізіоні Англії в 1908 році. До першого чемпіонства найвищим досягненням було друге місце в сезоні 1928/29. Сім разів перемагав у другому за рівнем дивізіоні країни. Цей рекорд «Лестер» ділить з «Манчестер Сіті». В сезоні 2015/16 команда здобула чемпіонство в Прем'єр-лізі під керівництвом Клаудіо Раньєрі. Букмекерські контори перед стартом чемпіонату приймали ставки на чемпіонство «Лестера» з коефіцієнтом 5000, тобто математично ймовірність чемпіонства оцінювалася як мізерно мала[2].

У клубі «Лестер Сіті» починав свою кар'єру Гарі Лінекер і з 24 голами був найрезультативнішим бомбардиром чемпіонату Англії 1984/85 (разом з Керрі Діксоном), воротар Гордон Бенкс виграв перший Кубок Ліги команди в 1964 році і в складі збірної Англії став чемпіоном світу 1966 року, Джеймі Варді побив 13-річний рекорд Руда ван Ністелроя забивши в 11 матчах поспіль 13 голів, а Вес Морган став третім в історії чемпіонів АПЛ, хто відіграв повністю всі матчі в сезоні.

ІсторіяРедагувати

ЗаснуванняРедагувати

 
Лестер Фосс (1892 рік)

Був сформований в 1884 році групою студентів Вігенстонського коледжу під назвою «Лестер Фосс», в 1890 році приєднався до Футбольної Асоціації. Перед тим як переїхати до «Філберт Стріт» в 1891, клуб проводив свої ігри в п'яти різних місцях, включаючи парк Вікторія, який розташовувався в південно-східній частині міста, поле для крикету на вулиці Белгрейв та майданчики для велосипедів[3]. Також, в 1891 році клуб приєднався до «Ліги Мідленд», а три роки по тому, в 1894, «Лестер» став членом Другого дивізіону Футбольної Ліги. В першому офіційному матчі клуб поступився «Грімсбі Таун» з рахунком 4:3, а першу перемогу здобув на наступному тижні в матчі проти «Ротерем Юнайтед». У тому ж сезоні команда отримала перемогу, яка стала найрезультативнішою за всю історію існування клубу, обігравши у відбірковому раунді Кубка Англії «Ноттс Олімпік» з рахунком 13:0[4]. В 1908 році «Лестер Фосс» вийшов до Першого дивізіону Футбольної ліги (вищий дивізіон англійського футболу), але не зумів в ньому закріпитися, закінчивши сезон 1908/09 на останній 20-й сходинці та програвши протягом сезону клубу «Нотінгем Форест» з рахунком 12:0 (рекордна поразка в історії клубу).

В 1919 році, коли футбол в Англії відновився після закінчення Першої Світової війни, «Лестер Фосс» відчув фінансові складнощі та в результаті остаточно розорився і на основі розваленої команди був створений «Лестер Сіті», що збіглося з отриманням Лестера статусу міста-сіті в тому ж році. Нове ім'я принесло нові досягнення. В цей період в складі команди виступав її кращий бомбардир Артур Чандлер, на рахунку якого 273 м'ячі (рекорд досі не побитий). У 1925 році був зафіксований ще один рекорд клубу: капітан команди Джон Данкан в матчі чемпіонату проти «Порт Вейл» забив 6 безмовних м'ячів, а сама гра закінчилася з рахунком 7:0. У той же період часу з'явився і антирекорд: на матч «Лестер Сіті» проти «Стокпорт Каунті», який проходив в місті Манчестері на легендарному стадіоні «Олд Траффорд», прийшло всього 13 глядачів[4]. Найвище досягнення клубу довелося також на міжвоєнну добу: «Лестер» завоював срібні медалі Першого дивізіону сезону 1928/29. До кінця 1940-х років клуб виступав нестабільно, періодично вибуваючи у Другій дивізіон і повертаючись назад.

Друга половина XX століттяРедагувати

 
Гордон Бенкс виграв перший Кубок Ліги «Лестера» і в складі збірної Англії став чемпіоном світу 1966 року

В 1949 році «Лестер Сіті» вперше дійшов до фіналу Кубку Англії[4][5], та зазнав поразки в тому матчі проти команди «Вулверхемптон» з рахунком 1:3. Однак, вже на наступному тижні команда святкувала нічию здобуту в останньому турі сезону, яка врятувала їх від вильоту з Другого дивізіону[6][7]. У 1954 році команда виграла Другий дивізіон[8], але через один сезон знову повернулася в нього. У сезоні 1956/57 році «Лестер Сіті» знову виграв Другий дивізіон, набравши 61 очко і забивши 109 голів, а нападник Артур Роулі забив в цьому сезоні 44 голи (клубний рекорд)[9].

Під керівництвом Метта Джілліса та його асистента Берта Джонсона, «Лестер» двічі брав участь у фіналі Кубку Англії, але в обох випадках, як в 1961 так і в 1963 роках, поступився своїм опонентам[4]. Таким чином, поразка в 1961 чемпіону Англії «Тоттенхему», принесла можливість «Лестеру» випробувати свої сили на європейській арені і клуб відкрив свою європейську сторінку в історії, взявши участь в розіграші Кубка володарів кубків, однак дорогу їм перегородив мадридський «Атлетіко», якому вдалося переграти «лисиць». В сезоні 1962/63 клуб очолював першу сходинку в Першому дивізіоні протягом зими. Завдяки сенсаційному прориву та майстерній грі за тяжких погодних умов вони дістали прізвисько «Королі Льоду» і в остаточному підсумку посіли четверту позицію в турнірній таблиці, здобувши найвище досягнення в післявоєнний час. Джілліс привів «Лестер» до перемоги в змаганні за Кубок Футбольної ліги в 1964 році, де лисиці змогли обіграти у фіналі «Сток Сіті» з рахунком 4:3[4]. Команда дійшла до фіналу цього турніру і наступного року, але поступилася з рахунком 2:3 лондонському «Челсі». Завдяки останнім успіхам команди, тактика Джелліса та Джонсона отримувала багато позитивних відгуків, але невдовзі після не вдалого старту сезону, Метт Джілліс подав у відставку в листопаді 1968. Його наступник Френк О'Фаррелл не зміг перешкодити вильоту «Лестер Сіті» в нижчий дивізіон, але клуб спромігся дійти до фіналу Кубку Англії але поступився «Манчестер Сіті» 0:1.

В 1971 році «Лестеру» вдалося повернутися в Перший дивізіон та, навіть, перемогти в боротьбі за Суперкубок Англії проти «Ліверпуля» з мінімальним рахунком 1:0[4]. В новому сезоні команду очолив Джеймс Блумфілд, який зміг втримати займану позицію. У 1974 році «Лестер Сіті» дійшов до півфіналу Кубка Англії, але не зміг пройти далі, а в 1978 році знову покинув еліту англійського футболу, опинившись у Другому дивізіоні. Протягом 1980-х років клуб то повертався в Перший дивізіон, то вилітав назад, і іноді доходив до високих стадій в розіграшах Кубків.

Новий розквіт команди припав на середину 1990-х років, коли в 1996 році посаду головного тренера обійняв спеціаліст з Північної Ірландії Мартін О'Ніл. Йому вдалося не тільки повернути «Лестер Сіті» в Прем'єр-лігу, але і зміцнитися в ній, зайнявши до кінця чемпіонату місце у верхній частині турнірної таблиці. У 1997 році «лисиці» вдруге в своїй історії виграли Кубок Футбольної ліги, обігравши в переграванні фіналу «Мідлсбро». У тому ж сезоні «Лестер» знову (36 років тому) зіграв в Кубку володарів кубків, але команду переграв той же самий мадридський «Атлетіко». В кінці 1990-х «Лестер Сіті» в черговий раз дійшов до фіналу Кубка Футбольної ліги, але поступився лондонському «Тоттенхему».

У наступному розіграші трофею команда О'Ніла, хоч і не без зусиль, подолала всі раунди і вийшла у фінал. 27 лютого 2000 року у вирішальному матчі на «Уемблі» проти клубу «Транмір Роверс» рахунок у першому таймі відкрив шотландський захисник «Лестера» Елліотт Метт. На 78-й хвилині нападник «бродяг» Девід Келлі вирівняв положення, проте нічийний результат протримався всього три хвилини — той же Елліотт, визнаний кращим гравцем зустрічі, поставив крапку в матчі за дев'ять хвилин до кінця основного часу. «Лестер» став триразовим володарем трофея[10].

Початок XXI століттяРедагувати

В 2001 році на посаду головного тренера було запрошено колишнього наставника молодіжної збірної Англії Пітера Тейлора. Після цього клуб розпочав своє падіння. Так, 28 вересня 2000 року, у гостьовому матчі-відповіді «Лестер» поступився сербській команді з Белграда — «Црвена Звезда» з рахунком 1:3 за путівку до другого раунду Кубку УЄФА. Команда розпочала старт сезону досить потужно, зберігаючи восени протягом двох тижнів місце в єврокубках. Але з часом провалилася в багатьох зустрічах та під кінець сезону опинилася на 13 сходинці. Тейлор був звільнений після провального сезону 2001/02, та на його місце прийшов Дейв Бассетт разом зі своїм асистентом Міккі Адамсом. Їм вдалося повернути команді впевненість, а в 2003 році клуб придбав Гарі Лінекер, який приніс «Лестеру» фінансову стабільність. Перед стартом сезону 2002/03, «Лестер» переїжджає до нового стадіону «Волкерс Стадіум», який вміщує в собі 32,500 глядачів. Так закінчилась 111 річна історія «Філберт Стріт». В сезоні 2003/04 в Прем'єр-лізі «Лестер» ґрунтовно зміцнився, купивши велику кількість гравців. Але залишитися на вершині не вдалося, і «лисиці» покинули вищий дивізіон англійського футболу. Після цього клуб знову змінив головного тренера, але і це не врятувало клуб від подальшого спаду. У 2008 році «Лестер Сіті» виявився в Першій лізі (третьому дивізіоні).

20 червня 2008 року менеджером «Лестер Сіті» було призначено Найджела Пірсона. За два роки у клубі Пірсон виграв Першу лігу, набравши з командою 96 очок, а у першому сезоні в Чемпіоншипі досягнув неочікуваного 5-го місця, що дало «Лестеру» можливість зіграти у плей-оф за право виходу у Прем'єр-лігу. «Лестер» програв півфінал плей-оф «Кардіффу», після чого Пірсона через проблеми з керівництвом клубу замінив Паулу Соуза.

У серпні 2010 року, відповідно до укладеної трирічної угоди зі спонсорства футболок з групою King Power Group, що займається дьюті-фрі, Мілан Мандаріч продав клуб тайському консорціуму Asian Football Investments (AFI). Мандаріч, як один з інвесторів в AFI, залишився головою клубу. 1 жовтня 2010 після провального початку сезону, тільки з однією перемогою в 9 матчах, тренер клубу Пауло Соуза був звільнений клубом. Два дні потому, Свен-Горан Ерікссон був призначений на його місце, підписавши дворічний контракт з клубом. Пізніше, 29 листопада 2010 року Мілан Мандаріч погодився купити «Шеффілд Венсдей». Покупка була завершена після позачергових загальних зборів акціонерів клубу 14 грудня 2010 року. Мандаріч пішов з поста голови «Лестер Сіті» і повноцінним власником клубу став Вішаї Шрівадданапрабха.

За підсумками сезону 2013/14 «Лестер», який виступав у другому за силою дивізіоні чемпіонату Англії — Чемпіоншипа — за шість турів до кінця турніру гарантував собі повернення в Прем'єр-лігу. У наступному сезоні, який команда провела під керівництвом свого колишнього наставника Найджела Пірсона, команді вдалося уникнути вильоту з Прем'єр-ліги, видавши на фініші турніру безпрограшну серію з восьми матчів, щоб створити сенсацію європейського футболу.

Чемпіонство в сезоні 2015/16Редагувати

 
Чемпіони сезону 2015-16! Раньєрі та Морган підіймають трофей

Сезон 2015/16, який став справжньою казкою не тільки для Лестера, а для всього світу, розпочався з усунення Пірсона з посади головного тренера. Таким чином, станом на 30 червня 2015 року Найджел остаточно позбувся роботи в «Лестер Сіті». Як стверджували офіційні представники клубу: «робочі відносини між Найджелом та акціонерами більш не є життєздатними». Що ховається за цією розпливчатою фразою, «Кінг Павер» не уточнив, але за даними деяких джерел, 51-річний тренер був звільнений не з футбольних причин. Явною причиною була втрата репутації клубу після скандалу, пов'язаного з гравцями «Лестера», в тому числі і з сином Пірсона. Тоді клуб розірвав контракти з учасниками секс-оргії в Таїланді.

Влітку 2015 року на посаду головного тренера «Лестера» був призначений досвідчений італійський фахівець Клаудіо Раньєрі. Призначення було сприйнято неоднозначно, а деякими навіть зневажливо[11]. Перед початком сезону футбольні експерти сходилися на думці, що головним завданням команди буде збереження місця в Прем'єр-лізі, деякі пророкували команді виліт з Прем'єр-ліги[12]. Букмекерські контори перед стартом чемпіонату приймали ставки на чемпіонство «Лестера» c коефіцієнтом 5000, тобто математично ймовірність чемпіонства оцінювалася як мізерно мала[2].

Однак, під керівництвом Раньєрі команда змінилася і почала серйозну боротьбу за чемпіонство, підійшовши до Нового року як одноосібний лідер чемпіонату. . Головними зірками команди в цей час стали нападник Джеймі Варді, півзахисники Ріяд Махрез і Н'Голо Канте. 10 квітня 2016 року, завдяки перемозі в 33-му турі над «Сандерлендом», укупі з поразкою «Манчестер Юнайтед» від «Тоттенгема», «Лестер Сіті» вперше в своїй історії отримав право виступити в Лізі чемпіонів[13]. 2 травня 2016 року, після нічийного рахунку 2:2 в матчі «Челсі» — «Тоттенгем», «Лестер Сіті» вперше в своїй історії став чемпіоном Англії. Це перше за 38 років чемпіонство команди, яка ще жодного разу не вигравала головний турнір Англії (до цього в 1978 році чемпіоном в перший раз став «Ноттінгем Форест», що також вийшов з третього дивізіону)[14].

Лідери чемпіонату протягом сезону:

 

Новий старт: сезон 2016/17Редагувати

Перші матчі перед стартом сезонуРедагувати

 
Ріяд Марез

Вже як чемпіон англійської Прем'єр-ліги, влітку 2016 року, «Лестер Сіті» був запрошений до Міжнародного кубку чемпіонів, де мав змогу перевірити свої сили в матчах проти команд топ-рівню. Ці зустрічі носили виключно товариський характер, але, згідно з регламентом турніру, за сумою всіх матчів визначався переможець. Товариський міжнародний футбольний клубний турнір проходив з 22 липня по 13 серпня 2016 року в США, Китаї, Австралії, Англії, Шотландії, Ірландії та Швеції. У ньому взяли участь 17 команд, включаючи «Лестер». Таким чином «лисиці» повинні були провести матчі проти «Селтіка», «Парі Сан-Жермен» та каталонської «Барселони». У першому двобої відбулася рівна гра: рахунок відкрив прицільний удар з правого флангу Ріада Мареза, але опонентам вдалося зрівняти шанси на перемогу. Основний час закінчився з рахунком 1:1. Відповідно до правил турніру, гравців очікувала серія пенальті, в якій «лисиці» не помилилися жодного разу, а Касперу Шмайхелю було достатньо врятувати свої ворота лише від одного удару — 5:6, перемога команди Лестера. Другий матч було проведено на іншому контингенті, в Каліфорнії, проти «ПСЖ». В цьому двобої парижани не залишили будь-яких шансів для «Лестер Сіті» ще в першому таймі — 2:0, і ще ж стільки голів було забито у ворота Шмайхеля в другому — 4:0, «Лестер» залишив Сполучені Штати Америки без жодного забитого голу. У Стокгольмі відбулася зустріч з чемпіоном іспанської Прімери — Барселоною: вже в першому таймі каталонці повели в рахунку, і по завершенню 45 хвилин вели 3:0. Другий тайм розпочався для «лисиць» результативніше: Ахмед Муса, якого клуб придбав цього трансферного вікна, оформив дубль у ворота «Барси» та створив інтригу навколо цього матчу. Команда поступилася з рахунком 4:2, в підсумку набравши за три зустрічі лише 2 очки.

Після «міжнародного туру», 7 серпня 2016 року «Лестер Сіті» зустрівся з володарем Кубку Англії — «Манчестер Юнайтед» у матчі за Суперкубок Англії. Перемогу здобули «манкуніанці» з рахунком 2–1.

Сезон 2016/17Редагувати

Ще до свого старту англійська Прем'єр-ліга сезону 2016/17 стала чи не головною темою для обговорення в світі футболу. Тріумфальне чемпіонство «Лестер Сіті» надихнуло всі команди працювати на повну потужність, адже «лисиці» довели, що шанс на успіх має кожен. Це стало чи не однією з головних причин для власників найтитулованіших клубів задуматись над підсиленням своїх команд новими гравцями та тренерськими штабами. То ж вислів пана Моурінью про себе ж самого — «Special One», тепер можна було трактувати як «Special Everyone», адже в одному чемпіонаті зійшлися такі футбольні менеджери-гіганти як: Пеп Гвардіола, Жозе Моурінью, Антоніо Конте, Арсен Венгер, Роналд Куман, Юрген Клопп, Маурісіо Почеттіно, Славен Біліч та, звісно ж, Клаудіо Раньєрі.

Перший матч нового сезону «Лестер Сіті» почав з гостьової зустрічі проти новачка елітного дивізіону — «Галл Сіті». Букмекери прогнозували перемогу команді Раньєрі, але в дійсності все виявилося навпаки. «Лисиці» поступилися з рахунком 2:1 та стали першими чемпіонами в історії англійської Прем'єр-ліги, хто в наступному сезоні в першому турі зазнав поразки.

Після десятого туру чемпіонату «лисиці» займали положення в другій половині турнірної таблиці, відігравши без поразок на домашньому «Кінг Павер Стедіум» але не здобувши жодної перемоги в гостях. Не дивлячись на нерезультативну гру в Прем'єр-лізі, «Лестер Сіті» показував максимум в Лізі чемпіонів, зайнявши після першого кола лідируючу позицію у своїй групі, як результат — три перемоги з трьох матчах та жодного пропущеного м'яча. Каспер Шмайхель отримав травму — перелом руки та був замінений Робертом Цилером ще в кінці першого тайму. В цьому матчі жодна з команд не забила голів, а Каспер вибув на декілька тижнів.

У наступних чотирьох матчах Прем'єр-ліги було здобуто лише 1 очко, коли гості з «Мідлсбро» у відповідь на дубль Негредо пропустили два м'ячі в свої ворота. Обидва голи були забиті з пенальті. «Лестер Сіті» став командою, яка в ранзі діючого чемпіона видала один з найгірших стартів сезону за всю історію чемпіонату.

На початку грудня було проведено останній груповий матч Ліги чемпіонів проти португальського «Порту». Ніякого турнірного значення для «Лестера» він не мав, команда виходила в плей-оф з першої сходинки при будь-якому розкладі, тому Клаудіо Раньєрі надав змогу футболістам основи перепочити, замінивши їх дублем. Цей факт вплинув і на результат — 5:0, перша поразка гостей в цьому турнірі. Після, було проведено жеребкування, в якому «Лестер Сіті» випав 5-ти разовий переможець Ліги Європи — іспанський клуб «Сивілья».

Відразу після виїзного матчу ЛЧ розпочинався 15-й тур англійської Прем'єр-ліги. До «Кінг Павер Стедіум» прибув «Манчестер Сіті». Ця гра проводилася при сильній зливі, досить типовій для Лестершира. Вже на початку, після 5-ї хвилини, неочікувано для всіх, «Лестер» повів у рахунку — 2:0, а перший тайм закінчився ще одним взяттям воріт Клаудіо Браво. Остаточний рахунок становив 4:2, а Джеймі Варді забив свій перший хет-трик в Прем'єр-лізі.

Провівши ще 8 матчів в основному чемпіонаті, «Лестер Сіті» здобув перемогу лише в одному, і за весь час забив лише три голи в двох матчах. Така низька результативність вплинула на турнірне положення не найкращим чином. Команду Раньєрі відділяло від зони вильоту лише 2 очки. Кубок Футбольної ліги для «Лестер Сіті» закінчився ще в третьому раунді в грі проти «Челсі» (2:4), а боротьба за Кубок Англії продовжилась завдяки камбеку в Ліверпулі в грі проти «Евертона» (1:2) та нічиї проти «Дербі Каунті» (2:2), де остання передбачала перегравання. Дивлячись на надто тісний розклад матчів, в основному складі на цю гру було заявлено гравців, в переважній більшості, які мали недостатньо ігрової практики. Сам матч закінчився перемогою «лисиць» в компенсований час з рахунком 3:1. Однак в наступному колі команда поступилася «Міллволлу» з рахунком 1:0 та вибуває з турніру.

У гостьовому матчі проти «Севільї» «лисиці» також зазнають фіаско, але гол Джеймі Варді в другій половині матчу зберігає шанси пройти далі — 2:1. Цей результат, а також факт того, що команда знаходиться в одному кроці від зони вильоту в національному чемпіонаті, змусили керівництво клубу розглянути варіант щодо усунення Клаудіо Раньєрі з посади головного тренера. 23 лютого 2017 року найкращого тренера 2016 року за версією BBC Sports [en][15] було звільнено. Гарі Лінекер охарактеризував цю подію як «дуже сумну» та «несподівану»[16], а Жозе Моурінью висловив підтримку Клаудіо та зробив акцент в своїй промові на «егоїстичних гравців»[16]. Кілька днів по тому почали з'являтися чутки, що гравці зустрічалися з власниками клубу, щоб обговорити звільнення Раньєрі без його безпосередньої присутності[17].

Менш ніж через тиждень після того, як Раньєрі був звільнений, колишній асистент Крейг Шекспір ​​посів посаду тимчасово виконуючого обов'язки головного тренера, та в своєму ж першому матчі на чолі «Лестера» виграв 3:1 проти «Ліверпуля» завдяки дублю Варді[18]. В наступній грі Шекспір привів команду до перемоги над «Галл Сіті» з аналогічним рахунком[19]. Зважаючи на позитивні зміни, власники клубу вирішили залишити Крейга як головного тренера до кінця цього сезону[20]. Вже на чолі з новим тренером, «Лестер Сіті» вдалося здобути перемогу з рахунком 2:0 у матчі-відповіді проти іспанської «Сивільї» і пройти в чвертьфінал Ліги Чемпіонів. Однак на цьому європейське турне для них закінчилося — «лисиці» поступилися 2:1 за сумою двох матчів мадридському «Атлетіко».

Покращились результати і в Прем'єр-лізі. Крейг Шекспір став третім тренером, який виграв п'ять дебютних матчів в АПЛ. Завдяки цьому, команда здійнялася в середину турнірної таблиці та гарантувала собі прописку в вищому дивізіоні на наступний сезон.

Кольори, емблема та традиціїРедагувати

 
Форма «Лестер Сіті», 1948 рік.

Домашніми кольорами протягом всієї історію клубу вважались королівський синій та білий[21]. Перший спонсорський логотип розміщений на футболках «Лестера», став логотип Ind Coope в 1083 році. Walkers Crisps спонсорував клуб досить тривалий час з 1987 до 2001.

Зображення лисиці вперше з'явилося на емблемі клубу в 1948 році, мотивуючи це тим, що Лестершир, в першу чергу, відомий полюванням на лисиць[22]. Звідси і походить прізвисько «лисиці». Клубним талісманом вважається «Філберт Фокс». Існують також і другорядні персонажі, як «Віккі Віксен» та «Кузен Деніс». Поточна емблема використовується починаючи з 1992 року, на якій зображено голову лисиці в анфас на фоні квітки — білий перстач, яка також зображена на гербу міста Лестер. Протягом сезону 2009/10, коли була 125-річниця клубу, домашня форма була без спонсорського логотипу, а під емблемою красувалася стрічка з надписом «125 Років». Лисиця на емблемі була дещо змінена. Нижня щелепа та вуха стали білого кольору, а коло, розміщене навколо неї, — вилучено[23].

В знак поваги до місцевих традицій полювання Лестершира, в 1941 році клуб запровадив, щоб на кожному домашньому матчі, під час коли команди виходять на поле, грав Поштовий ріжок. Сьогодні ця традиція дещо змінилася, і гру ріжка можна почути перед початком другої половини матчу[24]. «Лисиці ніколи не здаються» — це девіз клубу, який розміщено над входом в тунель, через який команди виходять на поле.

8 липня 2016 року клуб презентував свою третю запасну форму на сезон 2016/17. Вона буде використовуватися в матчах Ліги чемпіонів УЄФА 2016/17. При створенні цієї форми дизайнери надихалися варіантом зразка сезону 1983/84 років — чистий білий колір з тонкими вертикальними синіми смужками на футболці.

Хронологія виступів в чемпіонатахРедагувати

З моменту вступу до Футбольної ліги в 1894 році, «Лестер Сіті» більшу частину своїх ігор провів граючи в перших двох лігах країни. Станом на 2016, «Лестер» лише одного разу вилітав за межі топ-2: після вильоту з Чемпіоншипа протягом сезону 2008/09 вони грали в Першій лізі, третій за значимістю. Але швидко повернулися як чемпіони. Нижче Першої ліги «Лестер Сіті» не грав.

Л1 — перша ліга за значимістю; Л2 — друга ліга за значимістю; Л3 — третя ліга за значимістю.

  • Кількість сезонів, проведених в першій за значимістю лізі: 48
  • Кількість сезонів, проведених в другій за значимістю лізі: 62
  • Кількість сезонів, проведених в третій за значимістю лізі: 1
  • Кількість сезонів, проведених в четвертій за значимістю лізі: 0

Досягнення на європейській ареніРедагувати

Сезон Турнір Етап Суперник 1-й матч 2-й матч
1961/62 Кубок володарів кубків УЄФА КР   Гленавон 1:4 3:1
  Атлетіко Мадрид 1:1 2:0
1997/98 Кубок УЄФА   Атлетіко Мадрид 2:1 0:2
2000/01 Кубок УЄФА   Црвена Звезда 1:1 3:1
2016/17 Ліга чемпіонів УЄФА ГЕ   Брюгге 0:3 2:1
  Порту 1:0 5:0
  Копенгаген 1:0 0:0
1/8   Севілья 2:1 2:0
1/4   Атлетіко Мадрид 1:0 1:1

Примітки:

  • КР — кваліфікаційний раунд
  • 1Р — перший раунд
  • ГЕ — груповий етап

Досягнення на міжнародній ареніРедагувати

Сезон Турнір Суперник Результат
2016/17 Міжнародний кубок чемпіонів   Селтік 1:1 (5:6)
  Парі Сан-Жермен 4:0
  Барселона 4:2

СтадіонРедагувати

З початку свого існування, «Лестер» грав на багатьох полях, але по-справжньому домашніми стали лише два стадіони. Так, свої перші ігри «лисиці» проводили на полі поблизу «Фосс Роуд»[25], звідки і пішла першочергова назва клубу — «Лестер Фосс». Потім вони переїхали до парку Вікторія, та згодом до «Белгрейв Роуд». Після отримання статусу професійного клубу, команда змінила прописку на «Мілл Лейн»[25]. Але й там «лисиці» не затрималися, і після виселення осіли на полі «Каунді Крікет». І, нарешті, в 1891 році «Лестер Фосс» знайшов собі постійний притулок — стадіон «Філберт Стріт»[25] на якому грав протягом 111 років.

Згодом клуб переїхав зі стадіону на «Філберт Стріт» в 2002 році на новий, що має 32 500 місць. Стадіон спочатку називався «Філберт Вей» і пізніше був перейменований в «Вокерс Стедіум» в зв'язку з угодою з виробником продуктів харчування Вокерз (найпопулярнішим продуктом є чіпси).

7 серпня 2011 року стадіон отримав назву «Кінг Павер Стедіум» рішенням власника клубу та King Power Group Вішаї Шрівадданапрабха. Ложі стадіону носять імена колишніх гравців: Гарі Лінекера, Гордона Бенкса, Адама Блека[en], Артура Чандлера[en], Артура Ровлі, Сепа Сміта[en], Кейта Веллера[en] та головного тренера Джиммі Блумфілда [26].

СкладРедагувати

Статистика гравцівРедагувати

КапітаниРедагувати

Термін Прізвище та ім'я
1987–1992   Елай Моклен[en]
1992–1993   Стів Волш[en]
1993–1994   Гаррі Мілс[en]
1995–1996   Гаррі Паркер[ru]
1996–1999   Стів Волш[en]
1999-2005   Еліот Метт
2005–2006   Денні Шато[en]
2006–2007   Патрік МакКарті[en]
2007–2008   Стівен Клеменс[en]
2008–2011   Метт Оукли[en]
2011–2012   Метт Міллс[en]
2012–   Вес Морган

Гравець рокуРедагувати

Гравець року «Лестер Сіті» — це номінація, переможець якої обирається в кінці кожного футбольного сезону вболівальниками клубу.[29]

Сезон Переможець
1987/88   Стів Волш[en]
1988/89   Алан Перис[en]
1989/90   Гаррі Мілс[en]
1990/91   Тоні Джеймс[en]
1991/92   Гаррі Мілс[en]
1992/93   Колін Хілл[en]
1993/94   Саймон Грейсон
1994/95   Кевін Пул[en]
1995/96   Гаррі Паркер[en]
1996/97   Саймон Грейсон
1997/98   Еліот Метт
1998/99   Тоні Котті[en]
1999/00   Гаррі Таггарт[en]
2000/01   Роббі Саведж[en]
 
Сезон Переможець
2001/02   Роббі Саведж[en]
2002/03   Пол Діков[en]
2003/04   Лес Фердінанд
2004/05   Денні Шато[en]
2005/06   Джоі Гуджонссон[en]
2006/07   Ян Хьюм[en]
2007/08   Річард Стерман[en]
2008/09   Стів Ховард[en]
2009/10   Джек Хоббс[en]
2010/11   Річі Велленс[en]
2011/12   Каспер Шмайхель
2012/13   Вес Морган
2013/14   Денні Дрінквотер
2014/15   Естебан Камб'яссо
 
Сезон Переможець
2015/16   Ріяд Марез
2016/17   Каспер Шмайхель

Зал слави англійського футболуРедагувати

Цей список включає в себе гравців, що грали за «Лестер Сіті» та були включені до Залу слави англійського футболу[ru]:

100 легенд Футбольної лігиРедагувати

100 легенд Футбольної ліги[ru] — список «100 легендарних футболістів», складений Футбольною лігою в 1998 році, на честь 100-річного ювілею Футбольної ліги Англії. У нього включалися гравці незалежно від національної приналежності та громадянства, єдиним критерієм був виступ в рамках Футбольної ліги або Прем'єр-ліги.[34] Останнім граючим футболістом з цього списку був Райан Гіггз, який оголосив про завершення кар'єри в 2014 році. Нижче наведені прізвища гравців «Лестер Сіті», яких також було зараховано до складу «100 легенд»:

Трофеї та досягненняРедагувати

Тренерський штабРедагувати

До призначення, після закінчення Першої Світової війни, в 1919 році Пітера Ходжа на посаду головного тренера, клуб не мав офіційного наставника. Умовно, ця посада існувала, але її функції виконував селекційний відділ та рада директорів. Саме Ходж був тим, хто ввів в клуб нову систему, коли менеджер має контролювати підбір гравців, персоналу, тактику. Хоча Ходж офіційно займав посаду «секретаря/менеджера», його прийнято вважати першим офіційним головним тренером «Лестера».

За всю історію клубу його очолювали 9 секретарів/менеджерів та 34 головні тренери. Нижче приведено хронологію змін в тренерському штабі «лисиць».

Головні тренериРедагувати

(Примітка: Протягом сезону 1986/87 Гордон Мілн та Брайан Гамільтон працювали в штабі «Лестер Сіті» на посадах «Головного тренера» та «Командного тренера» відповідно)

Термін Прізвище та ім'я Примітки
1919–1926   Пітер Ходж Другий дивізіон Футбольної ліги: Чемпіони 1924/25
1926–1934   Вільям Орр
1932–1934   Пітер Ходж
1934–1936   Артур Лочхед
1936–1939   Френк Вомак Другий дивізіон Футбольної ліги: Чемпіони 1936/37
1939–1945   Томас Бромілов
1945–1946   Томас Меітер
1946–1949   Джонні Дункан
1949–1955   Норман Баллок Другий дивізіон Футбольної ліги: Чемпіони 1953/54
1955–1958   Дєвід Холідей Другий дивізіон Футбольної_ліги: Чемпіони 1956/57
1958–1968   Мет Гілліс Кубок Футбольної ліги: Переможці 1964
1968–1971   Френк О'Фаррелл Другий дивізіон Футбольної ліги: Чемпіони 1970/71
1971–1977   Джеймс Блумфілд
1977–1978   Френк МакЛінток
1978–1982   Джок Уоллес Другий дивізіон Футбольної ліги: Чемпіони 1979/80
1982–1986   Гордон Мілн Вийшли до Першого дивізіону Футбольної ліги: 1982/83
1986–1987   Гордон Мілн

  Брайан Гамільтон

1987   Брайан Гамільтон
1987–1991   Девід Пліт
1991–1994   Брайан Літтл Вийшли до Прем'єр-ліги: 1993/94
1994–1995   Марк МакГі
1995–2000   Мартін О'Нілл Вийшли до Прем'єр-ліги: 1995/96.

Кубок Футбольної ліги: Переможці 1997 та 2000

2000–2001   Пітер Тейлор
2001–2002   Дейв Бассетт
2002–2004   Міккі Адамс
2004–2006   Крейг Левейн
2006–2007   Роб Келлі
2007   Мартін Аллен
2007   Гері Мегсон
2007–2008   Ян Холлоуей
2008–2010   Найджел Пірсон Перша ліга: Чемпіони 2008/09.
2010   Пауло Соса
2010–2011   Свен-Горан Ерікссон
2011–2015   Найджел Пірсон Чемпіоншип: Чемпіони 2013/14.
2015–2017   Клаудіо Раньєрі Прем'єр-ліга: Чемпіони 2015/16
2017   Крейг Шекспір
2017–   Клод Пюель

Клубний персоналРедагувати

Члени Ради Директорів
Посада Прізвище та ім'я
Президент   Вішаї Шрівадданапрабха
Віце-президент   Айяватт Шрівадданапрабха
Головний виконавчий директор   Сьюзен Уїлан
Виконавчий директор   Супорнхіп Чоунгрансі
Виконавчий директор   Малкольм Стюарт-Сміт
Футбольний директор   Джон Рудкін [en]
Футбольний директор   Ендрю Невілл
Футбольний директор   Кевін Барклі
Фінансовий директор   Саймон Кеппер
Тренерський штаб
Посада Прізвище та ім'я
Головний тренер   Клод Пюель
Aсистент головного тренера   Майкл Епплтон[en]
Aсистент головного тренера   Паскаль Планкке[en]
Тренер першої команди   Майк Стоуелл[en]
Голова відділу рекрутингу   Едуардо Масия [en]
Головний скаут   Девід Міллс [en]
Директор академії   Джон Рудкін [en]
Головний фізіотерапевт   Дейв Ренні

ПриміткиРедагувати

  1. Premier League Handbook Season 2015/16 (PDF). Premier League. Архів оригіналу за 6 September 2015. Процитовано 23 May 2016. 
  2. а б Букмекери: шанси «Лестера» на чемпіонство дорівнювали можливості висадки прибульців на Місяці. 
  3. Short sporting lifetime. Архів оригіналу за 2 жовтень 2015. 
  4. а б в г д е The History Of Leicester City Football Club. 
  5. Socerbase.com FA Cup 1949. 
  6. Leicester City results for the 1948-1949 season. 
  7. Leicester City League Table 1948-1949. 
  8. Leicester City League Table 1953-1954. 
  9. Sewell, Albert (1974). Observers Book of Association Football. London, England: Frederick Warne & Co. с. p. 58. ISBN ISBN 978-0-7232-1536-3. 
  10. Leicester triumph at Wembley. BBC. 
  11. История тренера «Лестера» Клаудио Раньери. Чемпионат.com. 
  12. Coming Home. Анонс АПЛ 2015-16 (часть вторая). football.ua. 
  13. Leicester City qualify for Champions League. Goal.com. 10.04.2016. 
  14. Leicester City’s Stunning Rise, In Two Charts. FiveThirtyEight.com. 
  15. Sports Personality 2016: Leicester win Team of the Year, Claudio Ranieri top coach. BBC Sport. 20 December 2016. Процитовано 20 December 2016. 
  16. а б http://www.bbc.co.uk/sport/football/39072867
  17. http://www.bbc.co.uk/sport/football/gossip
  18. http://www.bbc.co.uk/sport/football/39024318
  19. http://www.bbc.co.uk/sport/football/39086672
  20. http://www.lcfc.com/news/article/2016-17/craig-shakespeare-lcfc-interim-manager-takes-charge-until-the-end-of-the-season-3619260.aspx
  21. Leicester City. Historical Football Kits. 
  22. Hutchinson, John (18 July 2012). City Shirts – A Potted History. LCFC.com. 
  23. Leicester City unveil new home kit. Leicester Mercury. 25 April 2009. Архів оригіналу за 14 липень 2015. 
  24. Rousing tune leads way for City victory. Leicester Mercury. 2016-03-18. [недоступне посилання з квітень 2019]
  25. а б в Inglis, Simon (1987). The Football Grounds of Great Britain (2nd ed.). London: Collins Willow. с. 136. ISBN ISBN 0-00-218249-1. 
  26. King Power Stadium – Function Suites. Leicester City Football Club Conference & Events. 1 March 2016. Процитовано 2 травня 2016. 
  27. First Team Players. Leicester City F.C. Архів оригіналу за 9 July 2017. Процитовано 10 August 2018. 
  28. Leicester City Squad Numbers For 2019/20 Confirmed. Leicester City F.C. Архів оригіналу за 1 August 2019. Процитовано 1 August 2019. 
  29. Dave Smith (2010). Of Fossils and Foxes. ISBN ISBN 1-905411-94-4. 
  30. а б BBC SPORT | Football | English football's finest honoured. BBC News. 2002-11-30. Процитовано 2016-05-12. 
  31. BBC SPORT | Football | Football Focus | Robson joins Hall of Fame. BBC News. 2003-12-02. Процитовано 2016-05-12. 
  32. Riach, James. Revie remembered | Football News. Sky Sports. Процитовано 2016-05-12. 
  33. Stephen Halliday (2012-11-12). Football Hall of Fame: Pat Stanton and Gordon McQueen among five new inductees. The Scotsman. Процитовано 2016-05-12. 
  34. а б в г д е Football | Legends list in full. BBC News. 1998-08-05. Процитовано 2016-05-06.