Відкрити головне меню

Лазарєв Борис Георгійович
Лазарєв Борис Георгійович.jpg
Народився 6 серпня 1906(1906-08-06)
Миропілля
Помер 20 березня 2001(2001-03-20) (94 роки)
Харків
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперіяСРСР СРСРУкраїна Україна
Діяльність фізик, викладач університету
Alma mater Ленінградський політехнічний інститут
Сфера інтересів фізика низьких температур
Вчене звання професор[d]
Науковий ступінь академік НАНУ
Член НАН України
Нагороди Державна премія СРСР — 1951 Державна премія України в галузі науки і техніки Заслужений діяч науки і техніки України — 1966
Орден «За заслуги» ІІ ступеня
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Орден Трудового Червоного Прапора Орден Дружби народів Медаль «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
Медаль «За доблесну працю (За військову доблесть)»
Медаль «30 років перемоги у ВВВ» Медаль «40 років перемоги у ВВВ»
Медаль «Ветеран праці»

Премія ім. Боголюбова НАНУ — 1997
Грамота Верховної Ради Казахської РСР (1944)
Особ. сторінка kipt.kharkov.ua/itp/lazarev/

Бори́с Гео́ргійович Ла́зарєв (* 6 серпня 1906, Миропіллля, нині Краснопільського району Сумської області — † 20 березня 2001, Харків) — фізик, автор розробок в галузі фізики низьких температур та високих тисків, доктор фізико-математичних наук — 1943, професор — 1944, член-кореспондент АН УРСР — 1948, академік АН УРСР — 1951.

ЖиттєписРедагувати

Його батько був приходським священиком в Миропіллі. Закінчив в своєму селі церковно-приходську школу, вчився в Білгородській гімназії, працював помічником на пасіці. В 1920—1923 роках учився в вечірній семирічці Юзівки, одночасно працював розсильним, по тому робив конторщиком й рахівником, рівночасно продовжував навчання в фабзавучі.

1930 року закінчив Ленінградський політехнічний інститут — з третього курсу навчання працював в лабораторії інфрачервоних хвиль; в 1930—1936 працював у Ленінградському та Уральському — в 1936—1937 — фізико-технічних інститутах.

1936 року разом з Левом Шубниковим відкрив ядерний парамагнетизм у твердого водню — при температурах 1.7—4.2 К, це явище увійшло до підручників з фізики, праця «Магнітний момент протона».

З 1937 року працює в Харківському фізико-технічному інституті АН України — Лев Шубников, засновник ХФТІ Обреїмов та директор інституту Лейпунський були заарештовані; очолював відділ фізики твердого тіла та конденсованого стану речовини, згодом — відділ фізики низьких температур, також обіймав посаду заступника директора інституту.

1938 року відкрив явище надтекучої плівки гелію — II; йому присуджується без захисту вчене звання кандидата фізико-математичних наук — по поданню академіка Йоффе.

Вперше у світі провів вимірювання магнітних і електричних властивостей різних речовин при низьких температурах і тиску до 20 тисяч атмосфер.

У часі нацистсько-радянської війни працював в інституті, евакуйованому до Алма-Ати, виконували воєнні завдання:

Квітнем 1944 з інститутом повертається до Харкова.

Протягом 1949—1951 років спільно з Борисом Вєркіним досліджував квантові осциляції магнітної сприйнятливості багатьох металів.

У 1951 році його обрано академіком АН УРСР.

Серед його технічних розробок —

  • спосіб отримання високих тисків при наднизьких температурах — «льодової бомби» — в співавторстві з Л. Кан, 1939—1944;
  • методика розділення ізотопів гелію — 1950.

Розроблені ним спільно з колегами високовакуумні кріоконденсаційні та кріоадсорбційні насоси — 1957—1959,

  • надпотужні соленоїди з рекордними значеннями магнітних полів — в 1968—1973,
  • апаратура і ефективна методика одержання температур, нижчих за 1 К.

Лауреат Державної премії СРСР 1951 року, УРСР 1982 року, заслужений діяч науки УРСР − 1966. Нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора та медалями. Державної премії УРСР вдостоєний у колективі розробників за цикл робіт «Розробка та дослідження надпровідників з високими критичними параметрами» — разом з Володимиром Ажажею, Юрієм Білецьким, Валентином Буряком, Олександром Галкіним, Лібою Лазарєвою,Миколою Матросовим, Володимиром Паном, Віталієм Полтавцем, Олегом Чорним.

Серед його учнів: Борис Вєркін, Олександр Галкін, Євген Боровик, Ігор Дмитренко, Володимир Хоткевич, Йосип Гіндін, Б. Н. Єсельсон.

 
Могила Бориса Лазарєва та його дружини

Похований у Харкові на Міському кладовищі № 2.

Джерела та літератураРедагувати