Відкрити головне меню

Лазарєв Борис Георгійович
Лазарєв Борис Георгійович.jpg
Народився 6 серпня 1906(1906-08-06)
Миропілля
Помер 20 березня 2001(2001-03-20) (94 роки)
Харків
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперіяСРСР СРСРУкраїна Україна
Діяльність фізик, викладач університету
Alma mater Ленінградський політехнічний інститут
Сфера інтересів фізика низьких температур
Вчене звання професор
Науковий ступінь академік НАНУ
Член НАН України
Нагороди Державна премія СРСР — 1951 Державна премія України в галузі науки і техніки Заслужений діяч науки і техніки України — 1966
Орден «За заслуги» ІІ ступеня
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Орден Трудового Червоного Прапора Орден Дружби народів Медаль «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
Медаль «За доблесну працю (За військову доблесть)»
Медаль «30 років перемоги у ВВВ» Медаль «40 років перемоги у ВВВ»
Медаль «Ветеран праці»

Премія ім. Боголюбова НАНУ — 1997
Грамота Верховної Ради Казахської РСР (1944)
Особ. сторінка kipt.kharkov.ua/itp/lazarev/

Бори́с Гео́ргійович Ла́зарєв (* 6 серпня 1906, Миропіллля, нині Краснопільського району Сумської області — † 20 березня 2001, Харків) — фізик, автор розробок в галузі фізики низьких температур та високих тисків, доктор фізико-математичних наук — 1943, професор — 1944, член-кореспондент АН УРСР — 1948, академік АН УРСР — 1951.

ЖиттєписРедагувати

Його батько був приходським священиком в Миропіллі. Закінчив в своєму селі церковно-приходську школу, вчився в Білгородській гімназії, працював помічником на пасіці. В 1920—1923 роках учився в вечірній семирічці Юзівки, одночасно працював розсильним, по тому робив конторщиком й рахівником, рівночасно продовжував навчання в фабзавучі.

1930 року закінчив Ленінградський політехнічний інститут — з третього курсу навчання працював в лабораторії інфрачервоних хвиль; в 1930—1936 працював у Ленінградському та Уральському — в 1936—1937 — фізико-технічних інститутах.

1936 року разом з Левом Шубниковим відкрив ядерний парамагнетизм у твердого водню — при температурах 1.7—4.2 К, це явище увійшло до підручників з фізики, праця «Магнітний момент протона».

З 1937 року працює в Харківському фізико-технічному інституті АН України — Лев Шубников, засновник ХФТІ Обреїмов та директор інституту Лейпунський були заарештовані; очолював відділ фізики твердого тіла та конденсованого стану речовини, згодом — відділ фізики низьких температур, також обіймав посаду заступника директора інституту.

1938 року відкрив явище надтекучої плівки гелію — II; йому присуджується без захисту вчене звання кандидата фізико-математичних наук — по поданню академіка Йоффе.

Вперше у світі провів вимірювання магнітних і електричних властивостей різних речовин при низьких температурах і тиску до 20 тисяч атмосфер.

У часі нацистсько-радянської війни працював в інституті, евакуйованому до Алма-Ати, виконували воєнні завдання:

Квітнем 1944 з інститутом повертається до Харкова.

Протягом 1949—1951 років спільно з Борисом Вєркіним досліджував квантові осциляції магнітної сприйнятливості багатьох металів.

У 1951 році його обрано академіком АН УРСР.

Серед його технічних розробок —

  • спосіб отримання високих тисків при наднизьких температурах — «льодової бомби» — в співавторстві з Л. Кан, 1939—1944;
  • методика розділення ізотопів гелію — 1950.

Розроблені ним спільно з колегами високовакуумні кріоконденсаційні та кріоадсорбційні насоси — 1957—1959,

  • надпотужні соленоїди з рекордними значеннями магнітних полів — в 1968—1973,
  • апаратура і ефективна методика одержання температур, нижчих за 1 К.

Лауреат Державної премії СРСР 1951 року, УРСР 1982 року, заслужений діяч науки УРСР − 1966. Нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора та медалями. Державної премії УРСР вдостоєний у колективі розробників за цикл робіт «Розробка та дослідження надпровідників з високими критичними параметрами» — разом з Володимиром Ажажею, Юрієм Білецьким, Валентином Буряком, Олександром Галкіним, Лібою Лазарєвою,Миколою Матросовим, Володимиром Паном, Віталієм Полтавцем, Олегом Чорним.

Серед його учнів: Борис Вєркін, Олександр Галкін, Євген Боровик, Ігор Дмитренко, Володимир Хоткевич, Йосип Гіндін, Б. Н. Єсельсон.

 
Могила Бориса Лазарєва та його дружини

Похований у Харкові на Міському кладовищі № 2.

Джерела та літератураРедагувати