Куманівці

село у Хмільницькому районі Вінницької області України

Ку́манівці — село в Україні, у Хмільницькому районі Вінницької області. Населення становить 730 осіб.

село Куманівці
Kumanowce.jpg
Країна Україна Україна
Область Вінницька область
Район/міськрада Хмільницький
Рада/громада Куманівецька сільська рада
Код КОАТУУ 0524883401
Облікова картка Куманівці 
Основні дані
Населення 730
Площа 2,55 км²
Густота населення 286,27 осіб/км²
Поштовий індекс 22053
Телефонний код +380 4338
Географічні дані
Географічні координати 49°35′44″ пн. ш. 27°48′24″ сх. д. / 49.59556° пн. ш. 27.80667° сх. д. / 49.59556; 27.80667Координати: 49°35′44″ пн. ш. 27°48′24″ сх. д. / 49.59556° пн. ш. 27.80667° сх. д. / 49.59556; 27.80667
Середня висота
над рівнем моря
264 м
Місцева влада
Адреса ради 22053, с. Куманівці, вул. Новоселів, 1а; тел. 3-65-22
Карта
Куманівці. Карта розташування: Україна
Куманівці
Куманівці
Куманівці. Карта розташування: Вінницька область
Куманівці
Куманівці

CMNS: Куманівці у Вікісховищі

ЕтимологіяРедагувати

ІсторіяРедагувати

Згідно з місцевими переказами розташовані «на семи горбах» серед лісів Кумановецьких, знаходилися в володінні чоловічих представників родини Кумановських гр. Остоя, походження автохтонного, безперервно з 1379 р. до 1917 р., тобто протягом 16 поколінь (в родинному архіві в Куманівцях зберігався документ, датований 1379 р., який поклав початок володінням родини Кумановських). Перше підтвердження прав на ті землі від Базіліо Каріатовича, ленного власника Поділля, отримав Микола де Куманов-Кумановецький.

Урбанський А. навіть наводить текст даного надання в якому говориться наступне:

  Надати на вічні часи, всі землі і держання, яко Права, Привілеї і Достоїнства Васала, натурально, щоб Достоїнства Предків Твоїх служили Тобі, аби Ти і рід Твій з Божої Ласки і Порядком Народження мати право розпоряджатися, користуватися ними і володіти і все для примноження Віри нашої Святої, на Славу і Окрасу Дому Твого  

Згідно з Бонецьким, однак, власність ця наданням дісталася Кумановецьким щойно в 1539 р., згідно з рішеннями сеймів 1768 і 1775 рр., де визначено комісією з обслідування, на яких підставах правнуки ними володіють. Спочатку Куманівці входили напевне в склад так званих «боярських» сіл староства Хмільницького. Куманівці, як село, могло користуватися правом лену, згідно з наданням короля Сігізмунда І від 1539 р., що підтверджує ці права. З часом маєтність ця визнана як їх спадкова власність. Оскільки лежало на т.з. «Чорному шляху», мало замок з довгими підземними переходами, якими люди в часи нападів могли дістатися до навколишніх лісів. Після того, як замок той був зруйнований і втратив свою практичну мету, на кінець XVIII ст. Фабіан Кумановський, конфедерат барський, маршалек Хмільницький і чамбелан короля Станіслава Августа, вибудував новий палац, позбавлений будь-яких оборонних рис. Зберігався він до революції російської. Належав він пізніше сину Миколи і правнуку Фабіана — Елігішу Кумановському.

Новий будинок розташовувався на одному із семи мальовничих пагорбів. Була будова чотирикутна, на високих, забезпечених вікнами підвалах. Як від сторони під'їзду, так і зі сторони саду, рівно на його осі центральній виступає невеликий ґанок з двома парами колон, що опираються на трикутну вершину. По обох боках будинку виступають рузаліти, врівні з трикутними причілками. Рузаліт лівий був двоповерховий, що порушувало дещо симетрію цілого закладу. Будинок той покривав дах, гладкий, з трьома димарями.

Архітектура внутрішня відзначалось простотою, подібно так як декор. Однак на увагу заслуговують старі меблі, виконані в основному з полісандру і оброблені ебеновим або червоним деревом. Серед дорогих рарі-тетних і художніх предметів знаходилися родинні пор-трети з різних епох, дві ікони — «Смерть Авла», і «Вигнання з раю» школи грецької, пензля не визначеного, далі пейзажі Шпадровського і Альфреда Вєруш-Ковальського, шість акварелей Олександра Орловського: «Китан на коні», «Араб в поході», «Трійка в санях», «На перекладних», «Циганка і цигани», далі серія літографій «Пам'ятники Пасхи» з альбому Вільчинського і т. д. Особливу славу мав килим, гаптований хрестиком по панськи і виготовлений в 1831 р., «для вождя, який визволить вольність Польщі».

Велику вартість має нагромаджений в Куманівцях архів, де зберігалося близько тисячі зшитків, документи Чурилових, Балабанових, Джерзкових, Горностаєвих, Остукових і очевидно самих власників з маркою і описом їх володінь.зібрані документи стосуються різних надань, привілеїв, процесів. Були серед них цікаві рукописи озаглавлені «Peregrinacja do Korony i Ziemi Swientey» Миколи Кумановецького. Бібліотека, у якій зберігалися в основному книги на польській і французькій мові, налічувала близько 5000 примірників. В книгозбірці знаходилися між іншим Біблія Радзивілівська і біблія кн. Вуйка, а з книг пізніших цікавий і раритетний «Статут панства Мінковецького».

До палацу вела стара алея висаджена смереками. Парк ландшафтний оточував палац з усіх сторін. Займав площу близько 27 га. Зі сторони під'їзду і від тилу огортав він лагідно задерті вершини горбів до ставу, створеному річками Ікавка і Домаха, по якому плавали лебеді. Кам'яний міст на арках з'єднував в єдине дві частини парку. Крім мальовничих груп дерев різних ґатунків, переважно лип, дубів, смерек, знаходимо на території парку дві алеї — каштанову і липову, довжиною 240 метрів. Алея липова вела від подвір'я до ставка.

Поблизу палацу знаходився католицький храм побудований 1802 року. Завершений в 1862 р. стараннями Фабіана Кумановського. У 1918 році, парафія налічувала більше 6,3 тис. чоловік, з 19 сіл, сучасних Вінницької, Хмельницької та Житомирської областей. Відомо також що і співфундатором (співзасновником) храму був останній король Речі Посполитої — Станіслав Август Понятовський[2]

Опис костелу парафії св. Йони с. Куманівці (1802—1938)

До Римо-католицької парафії с. Куманівці належали такі села: Куманівці, Березна, Бичева, Цимбалівка, Чудинівці, Фаустинівка, Яблунівка, Качанівка, Крупин, Люборка, Мар'янівка, Семки, Северинівка, Скаржинці, Сулківка, Шпичинці (Залісся), Терешпіль (Держанівка), Торчин, Війтівці.

Дані з архівів (ДАХО Ф-685, оп.2, од.зб.133, стор.288. Визитное описание костьолов. 1862г.) :

Будівництво розпочато в 1802 р., закінчено повністю — 5 листопада 1861 р.

Костьол має довжину 38 аршин, у ширину 15 аршин. Покритий жестю. На фронтонах є дві башти висотою 15 аршин. На східній і західній бокових стінах по 4 вікна висотою 4,5 аршин і шириною 2 аршини.

Фронтальні, вхідні в костьол двері на залізних петлях шириною 3 аршини. Далі іде коридор, двері з правої сторони ведуть в кладову (де зберігаються різні речі і лавки) і до сходів на хори. Двері з лівої сторони ведуть до фізгармонії і далі по сходах на горище. Костьол розділений двома рядами пілястр на 3 частини (середня шириною 7 аршин, бокові 4 аршини). Довжина до особливої частини костьола, що має назву Презбитиріот 22 аршини. В бокових частинах по одному жертовнику кам'яному, за якими з правої сторони висить ікона Божої Матері, з лівої ікона святої Варвари. В центральній частині костьолу знаходиться головний жертовник, за яким не закінчений ще дерев'яний вівтар, де знаходиться циборіум для зберігання святої Тайни. Вище циборіума ікона святої Богоматері. Двері з лівої сторони ведуть до ризниці, двері з правої сторони — в кладову. Підлога дерев'яна.

На західній від костелу стороні, на відстані 150 кроків, знаходиться келійний будинок ксьондза кам'яний (сучасна сільрада), з крилом одним фронтальним з півдня, а іншим меншим з заходу. Фронтом побудований на південь, довжиною 32 аршини, шириною 11 аршин. Дах покритий гонтою. Всередині знаходяться жилі кімнати і кухня. Пол в усіх кімнатах із соснових досок, а також 10 дверей і 11 вікон. Будинок відремонтований і знаходиться в доброму стані.

Також була й церква до революції, парафія налічувала 710 чоловік.

(1 аршин =  0,7112 метра довжини.)

1 листопада 1921 р. під час Листопадового рейду через Куманівці, проходила Подільська група (командувач Михайло Палій-Сидорянський) Армії Української Народної Республіки. Тут вона захопила у полон 10 московських бійців і їхнього воєнрука. Від них було відібрано одяг і зброю і відпущено на волю.

ПерсоналіїРедагувати

  • Луків Микола Володимирович — український поет, головний редактор журналу «Дніпро», член Спілки письменників України, громадський діяч.
  • Колодій Василь Семенович (03.11.1922 — 07.02.1992) — український поет, редактор відділу художньої літератури львівського республіканського видавництва «Каменяр», автор 16-ти поетичних збірок. У 2008 році у Львові на будинку, де мешкав поет, до дня його народження була відкрита меморіальна таблиця.

ПриміткиРедагувати

  1. Пріцак О. Половці // Український історик. 1973, № 1-2. С. 117—118.
  2. Станіслав Август Понятовський. Вікіпедія (uk). 2016-12-23. Процитовано 2017-02-01. 

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати