Відкрити головне меню

Красів (Миколаївський район)

село в Миколаївському районі Львівської області, Україна

Кра́сів — село в Україні, в Миколаївському районі Львівської області. Населення становить 433 особи. Орган місцевого самоврядування — Красівська сільська рада.

село Красів
Krasiv myk gerb.png Krasiv myk prapor.png
Герб Прапор
Країна Україна Україна
Область Львівська
Район/міськрада Миколаївський
Рада/громада Красівська сільська рада
Код КОАТУУ 4623084801
Облікова картка с. Красів 
Основні дані
Засноване 1443
Населення 433
Площа 1,499 км²
Густота населення 288,86 осіб/км²
Поштовий індекс 81611[1]
Телефонний код +380 3241
Географічні дані
Географічні координати 49°36′50″ пн. ш. 24°00′34″ сх. д. / 49.61389° пн. ш. 24.00944° сх. д. / 49.61389; 24.00944Координати: 49°36′50″ пн. ш. 24°00′34″ сх. д. / 49.61389° пн. ш. 24.00944° сх. д. / 49.61389; 24.00944
Середня висота
над рівнем моря
274 м
Водойми р. Зубра
Місцева влада
Адреса ради 81611, Львівська обл., Миколаївський р-н, с. Красів, тел. 6-26-12
Карта
Красів. Карта розташування: Україна
Красів
Красів
Красів. Карта розташування: Львівська область
Красів
Красів
Мапа

Красів у Вікісховищі?

Колишня німецька сільськогосподарська колонія Райхенбах (нім. Reichenbach)[2].

ГеографіяРедагувати

Поблизу села проходить автошлях міжнародного значення Київ — Чоп. Красів розташований у широкій долині понад річкою Зуброю. До села прилягає ще кілька хуторів — Сущин, Варшава та Мідяки. Зі сходу, від лісів, до Красова тече Бобрівка. Назва струмка свідчить про те, що колись у цій заболоченій місцині траплялися бобри.

СимволікаРедагувати

У синьому полі двоє скошених золотих граблів, руків'ями додолу, над ними — золота чаша, обабіч та внизу — по срібній квітці вишні з золотим осердям. Граблі були на печатках Райхенбаха у XIX столітті, чаша символізує місцевий храм Святої Параскеви, а три квітки вишні вказують на переселення частини мешканців з с. Вишенька.

ІсторіяРедагувати

Історія Красова сягає углиб століть. На території сільради археологи розкопали курган, який походить з кінця 3 — початку 2 тисячоліття до нашої ери (епоха міді та бронзи). У ньому знайдено древнє поховання, кам'яну сокиру та кулясті керамічні глечики.

Часи Речі ПосполитоїРедагувати

Перша письмова згадка про село датована 1443 роком. Тоді воно вже належало до королівських володінь Владислава III. Він надавав Красів у користування для шляхти за вірну службу.

У податковому реєстрі 1515 року в селі документується піп (отже, уже тоді була церква), млин та 10 ланів (близько 250 га) оброблюваної землі.[3]

У каменоломнях Красова добували камінь для будівництва всіх визначних будівель Львова XV—XVII століть. Здавна село перебувало на волоському праві, тобто панщини не відробляло, проте платило грошові та натуральні податки.

У 1614 році село перейшло у власність миколаївського війта Івана Терлецького. Відтоді селяни займалися розбудовою молодого містечка. На початку XVII століття село постраждало від татарських набігів та у 16181620 роках красівці обробляли лише 20 гектарів з усієї своєї землі.

У 1626 році татари частково поруйнували Красів. Через два роки після того, за переписом, у селі мешкало 12 кметів. Уже тоді існувала панщина. Після часткової відбудови, ще одного страхітливого спустошення від ординців село зазнало восени 1648 року під час Хмельниччини. Від руйнувань село оживало повільно: ще у 1739 році у селі мешкало лише п'ять родин греко-католицької віри. Але згодом село стало розростатися і вже 1765 року давало до королівської скарбниці 1720 золотих прибутку на рік.

Австрійська епоха та початок XX століттяРедагувати

Після захоплення Галичини Австрією у 1772 році в Красові засновано німецьку колонію Райхенбах. У 1808 році там проживало 120 протестантів.[4] У 1828 році село викупив у держави багатій Крікстабер. На честь скасування панщини в селі встановили пам'ятний «знак свободи».

У Красові знайдено поклади піску. Також збудовано промислову піч, де протягом багатьох років випалювали вапно. Вона збереглася до сьогодні — з кам'яним фундаментом, чотирма отворами для відбору готового вапна й конвеєрною лінією, через яку завантажували руду.

Наприкінці XIX століття сільським дяком був Петро Самбірський, а священиком до 1901 року о. Євген Шухевич (родич Романа Шухевича). У Красові провів дитинство і юність відомий львівський адвокат, січовий стрілець — Степан Шухевич, син о. Євгена.

Друга ПольщаРедагувати

Після окупації Галичини поляками, за Другої Речі Посполитої, Красів став центром сільської ґміни львівського повіту і водночас львівського воєводства. У сільській школі запроваджено викладання польською мовою. Українська залишилась як один із предметів. У 1936 році біля села двічі на день почав курсувати автобусний маршрут «Львів — Стрий».

Після приходу радянської влади, протягом грудня 1939 — лютого 1940 років, німецьке населення колонії Райхенбах, як і інших німецьких колоній із західноукраїнських земель через сепаратні домовленості між урядами Німеччини та СРСР, були змушені повернутися на свою історичну Батьківщину. Німецькі переселенці колонії Райхенбах були направлені у польські етнічні землі, а саме до Генерал-губернаторства, реґіон так званого Вартеґау, що навколо Познані. Майно колоністів, що залишили німці, було націоналізоване радянською владою.[5] Протягом 1940—1950 років в покинутих хатах розселили декілька родин з околиць с. Вишенька, що на з Мостищини, примусово депортованих радянською владою звідти через створення на цих землях військового артполігону.[6]

Радянські часиРедагувати

У липні 1944 року у село ввійшли радянські війська. Близько п'ятдесяти красівців забрали на фронт. Після війни колишня колонія Райхенбах та хутір Варшава увійшли до складу Красівської сільради як її села, але з новими назвами — Благоводівка і Смереки.

У 1950 році в Красові створено перший колгосп. У 1966 році в селі збудовано торговий центр — продуктовий і промтоварний магазин та кафе під єдиною назвою «Зубра». За рік на базі кравецької майстерні створено павільйон побутового обслуговування населення. А ще через рік тут відкрили цех художніх виробів.

Наприкінці існування Радянського Союзу у 1989 році, Львівська обласна рада прийняла рішення про приєднання сіл Благоводівка та Смереки до Красова. Тим же рішенням ці адміністративно-територіальні одиниці були скасовані, а згадка про них залишилася лише у пам'яті місцевого населення.

За незалежності УкраїниРедагувати

Нині село газифіковане, має автобусне сполучення зі Львовом.

1992 року в Красові побувала фольклорист Оксана Кузьменко й записала з наспіву селянина Миколи Самборського (1915 року народження) особливий варіант пісні «Човник хитається» на слова і музику Романа Купчинського.

У серпні 2010 року під час своєї операції працівники ДАІ викрили незаконний автозлом, а у ньому — 19 автомобілів, а також запасні частини до них — 85 кузовів, 54 двигуни. Усе знайдене на автозломі — завезене до України контрабандою.

Відомі людиРедагувати

Церква святої ПараскевиРедагувати

Перша згадка про місцеву церкву датується 1565 роком. Також відомо, що у XVIII столітті тут вже була дерев'яна церква святої Параскеви, збудована у 1707 році. Біля неї стояла дзвіниця на дубових стовпах під соломою. Всередині дзвіниці було три дзвони. В описі церковного майна від 1805 року зазначено, що однокупольна церква збудована з букового дерева і стоїть на кам'яному фундаменті. Наприкінці XIX століття тодішній парох о. Є. Шухевич писав, що церква всередині була доволі бідною.

У 1894 році під час крайової виставки у Львові з нагоди 100-річчя повстання Тадеуша Костюшка, народний майстер з Гуцульщини Лесь Копчук збудував дерев'яну церкву. Після виставки, за ініціативи отця Шухевича, красівська громада придбала її і перевезла у село. Цей храм зберігся донині.

Дерев'яну церкву встановили у північній частині села, на крутому схилі. Хрестоподібна у плані, вона має три верхи. Стіни вертикально шальовані новими дошками, дахи накриті цинкованою бляхою, фундамент обкладений природним каменем. Особливість цієї церкви полягає у тому, що головний вхід розташований зі сходу, там, де за традицією, має бути вівтар. Ймовірно, що нетрадиційна орієнтація головної осі храму зумовлена специфікою місцевого рельєфу.

У 1896 році церкву святої Параскеви освятив тодішній Митрополит Галицький Сильвестр Сембратович. До 1939 року покровителем храму святої Параскеви була фундація ім. Абрагамовичів зі Львова. Після приходу радянської влади у 1950-х роках церкву замкнуто. Вже у час перебудови 15 квітня 1989 року відбулося її урочисте відкриття. Напередодні події священик о. Богдан Когут увійшов до храму й побачив, що кивот, а ще чаша і корона у ньому через 30 років залишилися неторкані. А всередині чаші були частиці для св. Причастя, які не змінилися, не втратили смаку за десятки років. Цей випадок УГКЦ визнала Євхаристійним чудом.

Також збереглися і деякі ікони зі старої церкви. Зокрема ікона Богородиці Одигітрії, намальована у першій третині XV століття, сьогодні зберігається в Національному музеї імені Андрея Шептицького у Львові. У сільській церкві є її репродукція. Також у бічній наві церкви встановлене розп'яття, привезене уродженцем села Іваном Каутою (під час другої світової війни воював на Апеннінському півострові) з Італії.

ПриміткиРедагувати

  1. Довідник поштових індексів України. Львівська область. Миколаївський район
  2. Сайт Державної податкової адміністрації у Львівській області. Архів оригіналу за 9 листопада 2007. Процитовано 4 червня 2011. 
  3. Zródla dziejowe. Tom XVIII. Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statystycznym. Cz. I. Ziemie ruskie. Ruś Czerwona. s. 153 — Warszawa: Sklad główny u Gerberta I Wolfa, 1902. — 252 s.
  4. Німецькі колонії Галичини у таблицях: Довідник / Упор., передм. І. Монолатія. — Коломия, 2000. — С. 16, табл. № 1
  5. Книш А.Райхенбах, або німецькі жителі села Красів
  6. Військовий полігон

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати

Див. такожРедагувати