Вікіпедія

Кочерга Іван Антонович

український драматург (1881–1952)
(Перенаправлено з Кочерга Іван)
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Кочерга.

Кочерга́ Іва́н Анто́нович (24 вересня [6 жовтня] 1881(18811006), Носівка, нині місто Чернігівської області — 29 грудня 1952, Київ) — український письменник-драматург.

Іван Антонович Кочерга
Іван Кочерга
Народився24 вересня (6 жовтня) 1881
Носівка, Носівська волость, Ніжинський повіт, Чернігівська губернія, Російська імперія
Помер29 грудня 1952(1952-12-29) (71 рік)
Київ, Українська РСР, СРСР
ПохованняБайкове кладовище
Країна УНР
 СРСР
Діяльністьдраматургія
Alma materЮридичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка
Мова творівукраїнська
російська
Жанрп'єса, драма
Magnum opusЯрослав Мудрий
Нагороди
Орден Святого Станіслава 3 ступеня
Орден Святого Станіслава 3 ступеня
Заслужений діяч мистецтв УРСР — 1950
CMNS: Кочерга Іван Антонович у Вікісховищі
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах

Життєпис

ред.

Народився 24 вересня (6 жовтня) 1881(18811006) року в містечку Носівка на Чернігівщині в сім'ї залізничного службовця, що зумовлювало часті переїзди. Лише 1891 p. їхня родина оселяється на постійне проживання в Чернігові, де 1899 р. він закінчує гімназію. Відтак їде до Києва і вивчає право на юридичному факультеті. По закінченні університетських студій в 1903 р. повертається до Чернігова і стає на службу чиновником у контрольній палаті. З 1904 виступає з театральними рецензіями на сторінках чернігівських газет. 1910 р. пише першу п'єсу (російською мовою) «Пісня в келиху» (вперше поставлена в Харківському Народному театрі лише 1926 р. в перекладі Павла Тичини під назвою «Легенда про пісню», п'єса успіху не мала). Нова п'єса — «Дівчина з мишкою» (рос. мовою, 1913) мала помітний, хоч і скандальний успіх.

1914 р. І. Кочерга переїхав у Житомир. П'єси російською мовою «Вигнанець Ваґнер» (1921), «Зубний біль сатани» (1922) та «Викуп (Весільна поїздка Марусі)» (1924) завершують певний етап драматургічного розвитку письменника. В цей період творчого життя письменник починає писати українською мовою.

1925 р. він завершує роботу над п'єсою «Фея гіркого мигдалю». 1927 р. — пише нову п'єсу «Алмазне жорно».

1928 р. — кілька п'єс, безпосередньо пов'язаних тематикою і проблематикою з тогочасною дійсністю.

В цей період І. Кочерга з посади ревізора житомирської робсельінспекції переходить працювати літредактором у міську газету «Робітник», а згодом — у «Радянську Волинь».

 
Обласний музично-драматичний театр ім. І. Кочерги в м. Житомирі

Він пише комедію «Натура і культура» (1928), драму-феєрію «Марко в пеклі» (1928) і низку так званих «кооперативних» п'єс, типових для 20-х років агіток. Вистава «Марко в пеклі» в харківському Червонозаводському театрі (режисер В. Василько, худ. Борис Косарєв) мала успіх, але до самої п'єси рецензенти поставилися стримано. В 1929 p. в Житомирі відбулися гастролі Другої державної української опери Правобережжя (липень-серпень), театру української Музкомедії і драми під керівництвом Д. Гайдамаки (жовтень-листопад) та інших колективів і окремих виконавців. І. Кочерга, який в попередні роки лише зрідка виступав у пресі, активізує свою критичну діяльність. З 14 липня по 9 серпня 1929 p. він друкує в газеті «Робітник» 11 лаконічних, але глибокозмістовних рецензій на вистави театру української опери — це чи не більше, ніж за всі 1922—1928 pp. Він пише чимало п'єс: драматична поема «Свіччине весілля» (1930; інша назва «Пісня про Свічку»), водевіль «Ліза чекає погоди…» (виданий 1931 р.), п'єса «Майстри часу» (інша назва «Годинникар і курка», 1933). Драматичну поему «Свіччине весілля» поставлено лише 1935 р. в Запоріжжі й тільки після цього вона почала тріумфальний хід по сценах десятків театрів. П'єса «Майстри часу», попри те, що спочатку була відхилена українським реперткомом, на Всесоюзному конкурсі драматургічних творів у 1934 p. дістала (під назвою «Годинникар і курка») третю премію.

 
Меморіальна дошка І. Кочерзі на будинку письменників Роліт у Києві

1934 р. І. Кочерга переїздить до Києва, отримує квартиру в будинку письменників Роліт і поринає в активну громадську, критико-публіцистичну та творчу роботу. Продовжує художню розробку проблемних філософських питань, працює і над кіносценаріями, перекладами.

З початку німецько-радянської війни евакуйований до Уфи, де редагує газету «Література і мистецтво» й працює в Інституті літератури АН УРСР.

Редагуючи газету «Література і мистецтво» в Уфі, Іван Кочерга знаходив час для творчої роботи. У роки Німецько-радянської війни побачили світ його п'єси «Чаша» (1942) і «Нічна тривога» (1943). Башкирський літературний критик Суфіян Сафуанов розповідав, що виступаючи в газеті 28 листопада 1941 року з статтею «Правда і творчість безсмертні», Іван Кочерга писав: «Зараз я працюю над лібрето для опери на історичному матеріалі про участь башкирського народу у Вітчизняній війні 1812—1814 років». Суфіян Сафуанов виявив в рукописному відділі Інституту літератури імені Т. Г. Шевченка АН УРСР рукопис лібрето драматурга під назвою «Доля героя». У ній, розповідає дослідник, йдеться про героїзм башкирського полку, який пішов воювати проти французьких загарбників, про відважного старшину цього полку Сафіра Чулпанова. З тексту лібрето видно, що автор вивчив історичні матеріали та мемуарні твори про участь башкирів у Вітчизняній війні 1812 року, твори башкирського творчості. На жаль, задум драматурга залишився незавершеним.[1]

Повернувшись 1944 до Києва, І. Кочерга пише романтичну драму «Ярослав Мудрий» (1944, друга редакція — 1946). Драма задумана як історична трагедія, але деяка ідеалізація самого образу князя не дозволила автору домогтися по-справжньому трагедійного звучання твору. Як романтична ж драма «Ярослав Мудрий» є високим досягненням в українській літературі.

В 1946 написаний твір «Досить простягти руку». В одноактівці «Зубний біль сатани» реалізований задум п'єси, який автор нотував ще в 1910-х роках.

В 1948 написана драматична поема про Т. Г. Шевченка «Пророк» (1948).

 
Могила Івана Кочерги

Помер 29 грудня 1952 року. Похований у Києві на Байковому кладовищі (ділянка № 1).

Нагороди

ред.
 
Радянський маркований конверт, 1981

Твори

ред.
Україномовні твори
Перелік:[2]
Збірки
  • Драматичні твори. Київ: Держлітвидав, 1938
  • Драматичні твори. Київ: Укрдержлітвидав, 1944
  • Твори в трьох томах. Київ-Харків: Дердлітвидав, 1956
  • Радість мистецтва. Збірник театральної публіцистики. Київ: Мистецтво
Російськомовні твори
  • «Пісня в келиху» (рос. мовою в оригіналі, 1910
    • (переклад українською) Українською перекладена Павлом Тичиною й вперше поставлена в Харківському Народному театрі 1926 році під назвою «Легенда про пісню»)
  • «Дівчина з мишкою» (рос. мовою в оригіналі, 1913)
  • «Цитата з книги Сіраха» (рос. мовою в оригіналі, 1914)
  • «Полювання на єдинорога» (рос. мовою в оригіналі, 1915)
  • «Півгодини кохання» (рос. мовою в оригіналі, 1916)
  • «Жінка без обличчя» (рос. мовою в оригіналі, 1917)
  • «Вигнанець Ваґнер» (рос. мовою в оригіналі, 1921)
  • «Зубний біль сатани» (рос. мовою в оригіналі, 1922)
  • «Викуп (Весільна поїздка Марусі)» (рос. мовою в оригіналі, 1924)

Академічні видання творів

ред.

Примітки

ред.
  1. ↑ Уфимський період життя Івана Кочерги (російською) . Архів оригіналу за 4 вересня 2018. Процитовано 4 вересня 2018.
  2. ↑ Лариса М. Л. Залеська Онишкевич. Антологія модерної українскоі͏̈ драми / Київ-Едмонтон-Торонто: Видавництво Канадського Інституту Український Студій. Видавництво ТАКСОН. 1998. 536 стор.: стор. 243-244. Google книги.

Посилання

ред.

Джерела

ред.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Кочерга_Іван_Антонович&oldid=43622976