Носівка

місто в Чернігівській області (Україна)

Носі́вка[2] — місто в Україні, у Ніжинському районі Чернігівської області. Розташоване на річці Рудці. Залізнична станція. Населення — 12,9 тис. осіб (1 січня 2022). Адміністративний центр Носівської міської громади, у 1923 — 2020 роках було центром Носівського району Чернігівської області.

Носівка
Герб Носівки Прапор Носівки
Троїцька церква
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Чернігівська область
Район Ніжинський район
Громада Носівська міська громада
Засноване
Перша згадка 1147 (877 років)
Статус міста від 1960 року
Населення 12 908 (01.01.2022)[1]
 - повне 12 908 (01.01.2022)[1]
Площа 26,85 км²
Поштові індекси 17100
Телефонний код +380-4642
Координати 50°55′48″ пн. ш. 31°34′48″ сх. д.H G O
Водойма р. Рудка
Назва мешканців носвіча́нин, носівча́нка, носівча́ни
День міста 16 вересня
Відстань
Найближча залізнична станція Носівка
Міська влада
Адреса 17100, Чернігівська обл., Ніжинський р-н, м. Носівка, вул. Центральна, 20

CMNS: Носівка у Вікісховищі

Мапа
Носівка. Карта розташування: Україна
Носівка
Носівка
Носівка. Карта розташування: Чернігівська область
Носівка
Носівка
Мапа

Топоніми

ред.

Історичні райони Носівки:

  • кутки — Буняківка, Вербів (за назвою колишнього села), Вокзал, Гацівка, Голубеньке, Городок, Гринівка (за прізвищем), Енгельса (за назвою колишнього колгоспу), Ємцівка (за прізвищем), Зборня, Кірова (за назвою колишнього колгоспу), Клинок, Кривенківка (за прізвищем), Лісні Хутори, Майдан, Мархаївка (за прізвищем), Млинок, Оселя, Падуниха, Піший майдан, Побідит (за назвою колишнього підприємства), Поворот, Посьолок Зелений, Посьолок Літки, Присідьківка, Рябуха, Семиківка (за прізвищем), Сениківка (за прізвищем), Сільгосптехніка, Спащина (за назвою Спаського храму), Троєщина, Федченківка (за прізвищем), Фрунзе (за назвою колишнього колгоспу);
  • Острів — Куликів;
  • Болото — Клепала;
  • Урочища — Вишнякове, Струга, Осове;
  • Могили — Шаулина, Кругла, Розрита;
  • Ліси — Ясове, Клепала, Турби, Струга, Орішне, Пийчиха, Березняки, Семениха, Колесниківка, Городище (земляні вали);
  • Річки — Носівочка, Струга (пересохла), Остер;
  • Греблі — Малинчина, Нечепина, Ляшенкова, Коса, Воронина, Сеникова;
  • Поля — Селище, Пушковщина, Пішковщина (Пісковщина), Тишковщина, Чмиховщина, Ушковщина[3]

Історія

ред.

Давньоруське поселення Носів на Руді згадується в «Іпатіївському літописі» у 1147 році. Тоді Носів був у складі Чернігово-Сіверської землі Держави Рюриковичів, а після її розпаду — у складі Чернігівського князівства, яке від 1240-х років було залежне від держави Джучидів.

У середині XIV століття захоплена литовськими феодалами та увійшла до Київського князівства, з 1471 року — до Київського воєводства як один з форпостів Великого князівства Литовського. У 15 столітті відоме під назвою Носове. Після Люблінської унії 1569 року в складі Речі Посполитої.

До 1619 року належала до Остерського староства Київського воєводства. З 1630-х років належала безпосередньо магнату Адаму Киселю (київському воєводі часу Хмельниччини), який неодноразово там бував. Польський король подарував А. Киселеві новоутворене Носівське староство за хоробрість у війні проти Московії (Смоленська війна)[4][5]. Мешканці Носівки брали активну участь у селянсько-козацькому повстанні під керівництвом Павла Бута — Павлюка (1637), Якова Остряниці (1638), але також широко залучалися до військових дій проти московитів.

З 1649 року Носівка — центр сотні Ніжинського полку (1649 року разом з Кобижчею, 1654—1663 — окремо), з 1667 — Київського полку. З 1782 року — у складі Ніжинського повіту Чернігівського намісництва, з 1802 — губернії.

У 1652 році Носівка дуже потерпіла від епідемії чуми, яка скосила майже все населення міста.

У 1662 та 1679 роках Носівка була спалена військами Кримського ханства.

У переписній книзі Малоросійського приказу (1666) згадується город Носовка. У книзі поіменно вказано 256 дворів (чоловіків та вдів). Згадано 4 мірошників, що мали млини на Острі, 5 ковалів та 7 швеців. У господарствах загалом було 114 коней та 421 віл.[6].

У 1719 році в селі відбувся виступ Носівських козаків проти утисків проросійськи налаштованої старшини. Козаки виступили проти призначення без їхньої згоди на посаду сотника — ставленика старшини багатого козака Билини. Повсталі козаки знищили Універсал гетьмана, зламали сотникову хоругву. Виступ був жорстоко придушений — 30 козаків у кандалах заслано до Сибіру[7].

У XVIII столітті частиною земель Носівки володіли князі Кушелеви-Безбородьки. З 1735 року Носівка — містечко.

З 1751 року власницею частини земель Носівки стала Розумовська Наталія Дем'янівна.[8].

У XVII—XVIII століттях в Носівці діяло п'ять козацьких шкіл, богодільні, проте вже 1859 року, внаслідок антиукраїнської політики російської імперії, освітня справа занепала — залишилася тільки одна парафіяльна школа.

У 1861 році через Носівку проходив останній шлях Тараса Шевченка з Петербурга до Канева. З нагоди про це перед спорудою залізничної станції встановлене погруддя поета.

У 1866 році у Носівці налічувалось 1991 дворів, 11 123 жителів, волосне і сільське правління, поштова станція, винокурний, цукровий, два цегельних заводи, училище, відбувалося три ярмарки на рік. Найбільший землевласник — граф Володимир Мусін-Пушкін.

У 1897 році вже налічувалось 3155 дворів, 16 947 жителів. Муровані — Троїцька церква (1765), Миколаївська (1834), Воскресенська (1891), дерев'яні — Успенська (1796, на початок 20 століття збудовано нову) та Преображенська (1877) церкви. Діяли три земські школи, бібліотека, медпункт, лікарня на цукровому заводі.

З 1917 року у складі Української Народної Республіки. Два носівчани, Шавулко та Назаренко, були членами Центральної Ради[9].

У січні 1918 року місто окуповане більшовицькими військами, що переважно були сформовані в Росії. До березня 1918 року всі поміщицькі, графські землі були розподілені між бідняками і середняками. Більшовицькі комісари вважали українську мову «контрреволюційною» і ненавиділи її. Російські солдати поводили себе жорстоко[9].

8 березня 1918 року до станції Носівка прибув бронепоїзд із німецькими солдатами й місто було звільнене від більшовиків. Весною 1918 року в Носівці був створений осередок Спілки хліборобів[9].

24 січня 1919 року більшовицький Таращанський полк 1-ї української дивізії, рухаючись із захопленого ним 23 січня Ніжина, увійшов до Носівки, тим самим розпочавши другу більшовицьку окупацію. Продовольчі загони разом із комітетами бідноти заготовляли на носівщині продовольство для більшовицьких військ і робітничих центрів Росії. Населення було вкрай незадоволене заходами воєнного комунізму[9].

29 серпня 1919 року в Носівку прибув бронепоїзд денікінців, а слідом за ним ешелон із солдатами. Окупанти розташувалися на вокзалі й цукровому заводі. Білогвардійці розпочали лютий білий терор і дике цькування української культури. Знищувалися предмети української культури, була спалена місцева бібліотека, Багнетами був пошматований портрет Шевченка. Від білого терору особливо потерпіло місцеве населення Носівки — «по вулицях і шосе валялися трупи розстріляних, замучених, спотворених до крайності». Проти денікінців розгорілася партизанська боротьба[9].

19 листопада 1919 року до Носівки втретє увійшли радянські війська. У грудні 1919 року носівські партизани вливаються до більшовицьких військ. Радянська влада відновила продрозкладку[9].

З 1921 року постійна комуністична влада.

У 1932—1933 роках багато носівчан померло внаслідок голодомору, який організувала радянська влада. Число жертв голодомору в Носівці невідоме, однак опубліковані свідчення носівчан

На початку 1930-х років моїх батьків примусили вступити до місцевого колгоспу. Голодомор відбувався на моїх очах. Я пам’ятаю декілька подій із тієї жахливої дійсності.

Одного разу сільрадою було дано наряд проїхати по вулицях Горанській і Ковальчуківці, підібрати трупи, викопати могильну яму й похоронити їх. На цю поїздку батько взяв і мене. Перед цим батько викопав у призначеному місці кладовища яму. Ми підібрали одного мерця й повезли на кладовище, але у викопаній ямі уже лежав інший мрець. Напевно, хтось не захотів копати  й укинув мерця в готову яму. Ми помітили, що цей „мрець” ледь помітно відганяв мух рукою. Мій батько перехрестився й почав копати для „свого” мерця нову яму. Він відправив мене додому, а сам зайнявся похороном. Я й зараз пам’ятаю це страшне місце на центральному кладовищі.

Я і мої сестри зібрали на полях насіння свиріпи, щоб набити олії. Батько зі мною поніс це насіння до олійниці. Коли олія була готова, нас обступили діти: „Дайте нам олії”. Батько влив їм трохи в банку. Вони тут же руками насипали в олію землі, розмішали все це й стали їсти.

На моїй вулиці Польовій були й випадки голодної смерті, — це страшне лихо спіткало родини моїх сусідів: Падуна, Філя, Ляшенків та інших, — згадує Іван Буняк, 1923 року народження[10]

З 1960 року Носівка отримала статус міста. Діють цукровий комбінат, цегельний, хлібний заводи, меблева фабрика, маслоробний цех, ремонтно-тракторна станція (РТС), реорганізовану в 70 роках Райсільхозтехніку, 4 лікарняні заклади.

У 1960—1980-х роках проведена реконструкція адміністративного центру Носівки. Один з організаторів і втілювачів реконструкції — Олександр Іванович Комар — будівничий і господарник[11].

У 1961 році перед вокзалом залізничної станції на Привокзальній площі споруджене погруддя Т. Г. Шевченку (скульптор Б. А. Воропай). У 1861 році через Носівку проходив останній шлях Кобзаря з Петербурга до Канева, пам'ятник, зокрема, і встановили на відзначення сотих роковин цієї сумної події[12]

У травні-червні 1991 року в Носівці відбулися голодування вчителів та масові протести, які отримали розголос у всеукраїнських масмедіа та привели до зміни керівників Носівського району[13][14].

Населення

ред.

Мова

ред.

Рідна мова населення за даними перепису 2001 року[15]:

Мова Чисельність, ос. Доля
Українська 15 372 97,17 %
Російська 339 2,14 %
Інші 108 0,69 %
Разом 15 819 100,00 %

Економіка

ред.
 
Торговий центр у Носівці, вул. Центральна 39, (листопад 2020)

З 2010 року в Носівці працює кондитерська фабрика «Десна». Працює дві лінії, п'ять змін по вісім осіб. Випікають щомісяця в межах 80 тонн продукції. За 2016 рік вироблено 758,2 тонн печива. В асортименті сім видів вівсяного печива, пряники чотирьох видів — з медом, шоколадних-нових, ніжних та янтарних[16].

Освіта

ред.
 
Носівський ліцей № 5

У Носівці шість загальноосвітніх шкіл (серед яких Носівський ліцей № 1, Носівська гімназія № 3, Носівська ЗОШ І—ІІІ ступенів № 2, Носівський ліцей № 5), музична школа, міська гімназія, будинок школяра, спортивна школа.

З 1970 року в Носівці діяла станція юних техніків, яку очолював Василь Кияниця. У 2020 році станція реорганізована у Комунальний заклад «Центр дитячої та юнацької творчості» Носівської міської ради.

Найновішим навчальним закладом у Носівці є відкритий 1 вересня 2020 року Носівський ліцей № 5.[17][18] Школа має ліцензію на провадження освітньої діяльності у сфері повної загальної середньої освіти — початкової; базової середньої та профільної середньої.[19] Будівля школи має три поверхи, корисну площу близько 5 тис. кв м та розраховане на 520 учнів.[20] Станом на 1 вересня 2020 до школи зарахували 380 учнів.[21] Приміщення школи почали зводити в 1989-му. Довгі роки воно мало статус довгобуду. Активізувати роботи на об'єкті і вивести його на завершальну стадію дозволило включення школи до національної програми «Велике будівництво».[20][22] На завершальному етапі опорядження фінансову допомогу на суму 1,5 млн грн надав Український Аграрний Холдинг — долучав до роботи своїх дизайнерів для оформлення внутрішніх приміщень та актової зали. Загальна вартість проєкту — понад 57 млн грн (в цінах 2020 року).[20] 22 липня 2020 Уряд розпорядився передати новозбудовану Носівську школу № 5 у комунальну власність Носівської міської ОТГ. 24 липня 2020 на 70 сесії Носівської міської ради прийняли школу на баланс територіальної громади.[23] Як юридична особа школа зареєстрована 31 липня 2020. При відкритті школи сюди перевели увесь педколектив та 320 учнів школи № 4, яка раніше обслуговувала мікрорайон. Відкриття школи зменшило перевантаженість школи № 1 і дало можливість закрити школу № 4. Директор ліцею: Куїч Олена Миколаївна.

Зв'язок

ред.

Послуги доступу інтернет-зв'язку у Носівці надають:

Культура, медіа, релігія

ред.
 
Танцювальний ансамбль «Носівчанка» Носівського міського будинку культури (листопад 2017)
 
Колектив «Горлиця» Носівського міського будинку культури
  • З 1932 року виходить районна газета, яка нині носить назву «Носівські вісті»[25].
  • У 1961 році відкритий районний будинок культури (нині — Носівський міський будинок культури).
  • Діють храми ПЦУ, УПЦ МП[26]. У 2012 в Носівці заклали капсулу під будівництво храму Великомученика Анастасія УПЦ КП.[27]
  • 17 жовтня 2015 у Носівці відкрили пам'ятник воїнам-афганцям.

Кулінарія

ред.

У місті популяризують гартаначку, страву родом з Чернігівщини, яку за традицією готують в казані на вогнищі, щоб смак був «з димком». Оскільки до неї входить багато інгредієнтів — і м'ясо, і картопля, і пшоно, і зелень — вона може бути як першою стравою, так і гарніром. У процесі приготування такого величезного казанка їжі беруть участь зазвичай кілька людей, звідки й пішла назва, адже готують «гуртом». Цю кашу також називають «козацький куліш».

Персоналії

ред.

Історичні особи

ред.

Старости

ред.

Сучасники

ред.

Галерея

ред.

Див. також

ред.

Примітки

ред.
  1. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2022 року (PDF)
  2. Мапа Шуберта // аркуш 21-10-3 // м. Носовка (рос.).
  3. Павленко С. О. Мікротопоніми Чернігово-Сіверщини. — Чернігів: ПАТ "ПВК «Десна», 2013 р. — 600 с., ISBN 978-966-502-543-6. Мікротопонім (2013)
  4. І. Буняк, А. Буняк, О. Комар. Сторінки історії Носівки: до 850-річчя першої літописної згадки про місто.— Київ: Бібліотека українця, 1997. — С. 25
  5. Василенко Н. П. Очерки по истории западной Руси и Украині.— Киев, 1916.— С. 396
  6. Переписні книги 1666 року / Приготував до друку і зредагував В. О. Романовський. Всеукраїнська академія наук, Археографічна Комісія. — Київ, 1933. — с. 225-230
  7. «Носівці більше тисячі років — розповіді про рідний край», — с. 4
  8. «Славні імена Носівщини». «Розумовські».— С. 137
  9. а б в г д е І. Я. Буняк, А. І. Буняк. Сторінки історії Носівки. Частина друга. — Ніжин: Аспект, 2003. — 129 сторінок
  10. Спогади носівчан про голодомор 1932—1933 років.
  11. arhizhkgnosadm.at.ua Василь Кияниця. «В Носівці будуть почесні громадяни!»
  12. Пам'ятник Т. Г. Шевченку в Носівці. Електронна колекція «Т. Г. Шевченко».
  13. Інга Рисюк. Переведи мене через Майдан // Комсомольское знамя. — № за 4 червня 1991.
  14. М. Вавіровський. В Носівці на площі // Іменем Закону. — № за 23 червня 1991.
  15. Рідні мови в об'єднаних територіальних громадах України — Український центр суспільних даних
  16. Носівське печиво смакують за кордоном. 15 травня 2017. Процитовано 7 червня 2018.
  17. Носівський ЗСО № 5, сайт на платформі Wix
  18. Носівський ліцей № 5, Енциклопедія Носівщини
  19. Носівська школа №5 отримала ліцензію. ОТГ.cn.ua. 27 серпня 2020.
  20. а б в На Чернігівщині 1 вересня відкриє двері нова школа. Укрінформ. 4 липня 2020. Процитовано 5 листопада 2022.
  21. Юлія Сірик (1 вересня 2020). У Носівці відкрили школу-довгобуд. Будували її 30 років. Процитовано 30 жовтня 2022.
  22. Програма Президента України «Велике Будівництво-2020». Об'єкти / упоряд. Ю. Голик. — Харків: Фоліо,2020. — 1026 c. Іл. ISBN 978-966-03-9894-8, сторінки 481—482.
  23. Носівська школа нарешті готова. Земля і воля.
  24. http://uacity.net
  25. Відзначення ювілею «Носівських вістей»[недоступне посилання з липня 2019]
  26. На Чернігівщині свободівці підтримують Українську церкву. Архів оригіналу за 23 вересня 2015. Процитовано 29 лютого 2012.
  27. Сніжана Божок. У Носівці збудують новий храм / «Чернігівщина» № 46 (347), 15 листопада 2012
  28. 40 років директором СЮТ

Посилання

ред.

Література

ред.
  • Сторінки історії Носівки: до 850-річчя першої літописної згадки про місто / І. Буняк, А. Буняк, О. Комар. — Київ: Бібліотека українця, 1997. — 60 с. ; 19,5 см.
  • І. Я. Буняк, А. І. Буняк. Сторінки історії Носівки. Частина друга. — Ніжин: Аспект, 2003. — 129 с.
  • Encyclopedia of Jewish Life (2001), p. 900: «Nosovka».
  • Shtetl Finder (1989), p. 62: «Nosovka».
  • Фурса В. М. Славні імена Носівщини. — 2-ге видання, доповнене, перероблене. — Ніжин : ТОВ «Аспект-Поліграф», 2012. — 384 сторінки : ілюстрації. ISBN 978-966-340-493-6.