Брюховецький В'ячеслав Степанович
український літературознавець, педагог і громадський діяч
В'ячесла́в Степа́нович Брюхове́цький (нар. 14 липня 1947, Дзауджикау, Північно-Осетинська АРСР, Російська РФСР, СРСР) — український літературознавець, педагог і громадський діяч, літературний критик, Герой України (2007), кавалер Ордена "За заслуги" III ст. (1997), лауреат премія імені Олекси Гірника (2005), почесний президент Національного університету «Києво-Могилянська академія».
| В'ячеслав Брюховецький | ||||
|---|---|---|---|---|
 | ||||
| Народився | 14 липня 1947 (77 років) або 1947[1] Дзауджикау, Північно-Осетинська АРСР, Російська РФСР, СРСР | |||
| Країна |  СРСР Україна | |||
| Діяльність | літературний критик, літературний теоретик, перекладач | |||
| Alma mater | Київський університет | |||
| Галузь | літературознавство | |||
| Заклад | Національний університет «Києво-Могилянська академія» | |||
| Вчене звання | професор, почесний президент НаУКМА | |||
| Науковий ступінь | доктор філологічних наук[d] і кандидат педагогічних наук | |||
| Партія | КПРС | |||
| Відомий завдяки: | відродження Києво-Могилянської академії | |||
| Батько | Степан Брюховецький | |||
| Нагороди |
| |||
| Особ. сторінка | bryukhovetskiy.openua.net | |||
 Висловлювання у Вікіцитатах Брюховецький В'ячеслав Степанович у Вікісховищі | ||||
Головний ініціатор відродження Києво-Могилянської академії як сучасного вищого навчального закладу, побудованого на зразках північноамериканських університетів, згодом ректор і президент (1991—2007), з 2007 — почесний президент Національного університету «Києво-Могилянська академія».
Член Спілки письменників України (з 1982). Доктор філологічних наук, кандидат педагогічних наук; член Національної комісії України у справах ЮНЕСКО. Член правління Фонду Ріната Ахметова[2], член Наглядової Ради ВМГО «Союз обдарованої молоді»[3], один з засновників[4] та член Ради конкурентоспроможності України.
Один з засновників (1 грудня 2011), до 2019 року учасник ініціативної групи «Першого грудня».[5]
Входить до списку «100 великих українців», який у 2020 та 2022 роках складав журнал НВ[6][7]
Освіта
ред.- 1966 — Смілянський технікум харчової промисловості, машинобудування. Фах — технік-механік.
- 1974 — факультет журналістики Київського державного університету ім. Т. Шевченка. Диплом з відзнакою, присвоєно кваліфікацію журналіста — кореспондента газети.
- 1979 — аспірантура Київського державного інституту культури імені Олександра Корнійчука.
- 1980 — рада Ленінградського державного інституту культури ім. Н. І. Крупської присвоїла В. Брюховецькому науковий ступінь кандидата педагогічних наук.
- 1986 — захист докторської дисертації на здобуття ступеня доктора філологічних наук, Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України.
Кандидатська дисертація — «Специфіка розвитку літературно-критичної активності старших підлітків у процесі керівництва читанням» (1980).
Докторська дисертація — «Природа, функції і метод літературної критики» (1986).
Родина
ред.- батько Степан Олексійович Брюховецький (1909, с. Олександрівка на Чернігівщині – 1997)[8]
- мати Валентина Пилипівна, до шлюбу Горячківська (1917, Канів – 2004, Черкаси)[8]
- старший брат (нар. біля 1937, загинув 1 травня 1945 року)[9][10][11]
- дружина Лариса Іванівна (нар. 1949) – кінознавець[8][12]
- дочка Оксана (нар. 1973) – художниця-керамістка, закінчила художню академію, займається книжковим дизайном, редакторка журналу «Кіно-Театр»[8][10][11]. Кураторка скандальної виставки «Українське тіло»[13][14] (2012)
- дочка Ольга (нар. 1976) – закінчила філософський факультет КНУ імені Тараса Шевченка, кандидатка філософських наук[8][10][11]
- онучка Меланія[8][10][11]
Професійна діяльність
ред.- 1965–1966 — котельник, Смілянський машинобудівний завод.
- 1966–1966 — практикант-дипломант, Черкаський машинобудівний завод.
- 1967–1967 — слюсар-котельник, Одеський завод «Продмаш».
- 1967–1968 — служба в армії (оператор РЛС).
- 1968–1969 — слюсар, Черкаський завод хімреактивів.
- 1973–1976 — журналіст, завідувач відділу критики газети «Літературна Україна» (Київ).
- 1980–1991 — науковий працівник, завідувач відділу критики Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України (Київ).
- 1989–1990 — професор на запрошення Ратґерського університету, США («Українська література. Критика»).
- 1990–1990 — професор на запрошення Манітобського університету, Канада («Українська література»).
- 1991–1994 — ректор Національного університету «Києво-Могилянська академія».
- 1994–2007 — президент Національного університету «Києво-Могилянська академія».
- З 2007 р. — почесний президент Національного університету «Києво-Могилянська академія».
Професійна активність
ред.У 2005—2010 роках — член Комітету з присудження Національної премії України ім. Тараса Шевченка[15].
У 2005—2007 роках — президент ВГО «Експерти України».
Політична діяльність
ред.Член КПРС (1968–1990). До 1990 очолював партбюро КПУ Інституту літератури імені Тараса Шевченка НАНУ.
Один з ініціаторів створення Народного Руху України (1989).
Уповноважена особа Виборчого блоку Віктора Ющенка «Наша Україна» в багатомандатному виборчому окрузі (2002).
2006 — обраний депутатом Київської міської ради за списком «Нашої України», але невдовзі відмовився від депутатського мандату.
Публікації
ред.В'ячеслав Брюховецький є автором понад 400 публікацій, зокрема, книг:
- Іван Сенченко (1981)
- Силове поле критики [Архівовано 25 лютого 2018 у Wayback Machine.] (1984)
- Критика в сучасному літературному процесі (1985)
- Специфіка і функції літературно-критичної діяльності (1986)
- Ліна Костенко [Архівовано 15 жовтня 2016 у Wayback Machine.] (1990)
- Микола Зеров [Архівовано 3 травня 2018 у Wayback Machine.] (1991)
- Factum est factum (2010)
- Віктор Петров. Розвідки у 3-х томах (2013)
Нагороди та відзнаки
ред.- 1995 — Міжнародна премія Антоновичів
- 1996 — Медаль Комісії народної освіти[pl] Республіки Польща
- 1997 — Орден «За заслуги» III ст.
- 1997 — Подяка голови Київської міської державної адміністрації Олександра Омельченка
- 1998 — Орден Святого рівноапостольного князя Володимира Великого
- 2001 — Всеукраїнська премія «Визнання»
- 2001 — Подяка Подільської райради м. Києва
- 2003 — Орден «За інтелектуальну відвагу»
- 2005 — Офіцерський хрест «За заслуги перед Республікою Польща»
- 2005 — Премія імені Олекси Гірника
- 2005 — Пам'ятний знак «Видатному учаснику Помаранчевої революції»
- 25 червня 2007 Президент України Віктор Ющенко підписав указ про надання В'ячеславові Брюховецькому звання «Герой України» з удостоєнням ордена Держави.
- Відзнака Президента України — ювілейна медаль «25 років незалежності України» (2016).[16]
Примітки
ред.- ↑ Deutsche Nationalbibliothek Record #103315772 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- ↑ Структура правління благодійного фонду "Розвиток України". Архів оригіналу за 21 серпня 2008. Процитовано 1 вересня 2008.
- ↑ Наглядова Рада Союзу обдарованої молоді. Архів оригіналу за 24 листопада 2009. Процитовано 1 березня 2010.
- ↑ Засновники // 2023 © Рада конкурентоспроможності України - The Council on Competitiveness of Ukraine
- ↑ Ініціатива «Першого грудня». Архів оригіналу за 23 червня 2013. Процитовано 16 грудня 2011.
- ↑ 2022 НВ опублікувало спецпроєкт «100 великих українців» // 24 Серпня 2022 10:50, 100 великих українців, Видання НВ до Дня Незалежності України представило спецпроєкт «100 великих українців» ... — розповіді про людей, які визначали перебіг історії країни від часів Київської Русі й до наших днів.
- ↑ 2020 Топ-100 великих українців. Люди, які визначали перебіг історії з часів Київської Русі до наших днів — рейтинг НВ // 11 жовтня 2020, 08:54. Випуск журналу №37 від 8 жовтня 2020.
- ↑ а б в г д е Біографічні починки, с. 557–558
- ↑ старший брат, граючись на бабусиному подвір’ї в Каневі, підірвався на німецькій міні // Степанович Брюховецький пом. 1945 // rodovid
- ↑ а б в г «У день народження втечу на хутір — там помідори неполиті» // Марина ТКАЧУК, umoloda, 13 липня 2012.
- ↑ а б в г Президент «Могилянки» грав на Черкащині в карти та розбивав лобом горіхи // Черкаські новини, 15 липня 2012, 16:23
- ↑ Брюховецька Лариса Іванівна // віртуальний музей Інституту журналістики, 20.04.2020
- ↑ У Могилянці закрили Центр візуальної культури разом з «порнографічною» виставкою. Про це ZN.UA повідомила куратор виставки «Українське тіло» Оксана Брюховецька // zn.ua, 24 лютого 2012 10:17
- ↑ Андрій Мерхель. «Украинское тело» как улика в арт-скандале под сводами Могилянки // zn.ua, 24 лютого 2012 13:43
- ↑ Про деякі питання Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка // Указ Президента України № 1599/2005 від 14 листопада 2005 року. Склад Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка втратив чинність на підставі Указу Президента № 764/2010 від 12.07.2010
- ↑ Указ Президента України від 19 серпня 2016 року № 336/2016 «Про нагородження відзнакою Президента України — ювілейною медаллю «25 років незалежності України»»
Література
ред.- Той, хто відродив Могилянку: [Архівовано 26 квітня 2018 у Wayback Machine.] Збірник до 60-ліття В'ячеслава Брюховецького. — К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2007.
- Factum est factum. Біобібліографія [Архівовано 4 травня 2018 у Wayback Machine.] / В'ячеслав Брюховецький. — К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2010. — 991 с.
Див. також
ред.Посилання
ред.
Вікіцитати містять висловлювання від або про: Брюховецький В'ячеслав Степанович
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Брюховецький В'ячеслав Степанович
- ESU 1, 2, 3 : pdf
- Біографія В. С. Брюховецького [Архівовано 21 листопада 2008 у Wayback Machine.]
- [1] [Архівовано 14 серпня 2013 у Wayback Machine.]
- Почесний Президент НаУКМА Брюховецький В. С. [Архівовано 21 листопада 2007 у Wayback Machine.]
- «На телевізійні ток-шоу не ходжу, бо не хочу розмовляти з дебілами» — В'ячеслав Брюховецький // Країна, № 55, 21.01.2011
- В'ячеслав Брюховецький: «Ми видали книгу „Час дешевого клоуна“, де зібрали всі наші антиТабачниківські виступи» // Високий Замок, 20.05.2011 [Архівовано 11 квітня 2016 у Wayback Machine.]
- В'ячеслав Брюховецький про сучасних студентів, політиків та брехунів // RegioNews, 22.06.2012[недоступне посилання з червня 2019]
- Почесний президент НаУКМА В'ячеслав Брюховецький з нагоди 65-річчя розповів, як «включив» ген українця, бачив «словникові» віщі сни й лобом лупав горіхи // Україна молода, 2012
- В. С. Брюховецький. Рух угору чи Сізіфова праця? // Літературне місто [Архівовано 11 березня 2016 у Wayback Machine.]