Відкрити головне меню

Оме́льченко Олекса́ндр Олекса́ндрович (9 серпня 1938(19380809), с. Зозів, Вінницька область, Українська РСР, СРСР) — український державний і політичний діяч, підприємець. Голова КМДА (8 серпня 1996 — 20 квітня 2006). Голова Київської міської ради (30 квітня 1998 — 30 травня 1999). Київський міський голова (30 травня 1999 — 14 квітня 2006). Народний депутат України (23 листопада 2007 — 12 грудня 2012). Лауреат Державної премії України в галузі архітектури (2004), кандидат технічних наук, полковник МВС України.

Олександр Олександрович Омельченко
Олександр Олександрович Омельченко

Час на посаді:
30 травня 1999 — 14 квітня 2006
ПопередникЛеонід Косаківський
НаступникЛеонід Черновецький

Час на посаді:
30 квітня 1998 — 30 травня 1999
Попередникпосаду утворено
Наступникпосаду скасовано

Час на посаді:
8 серпня 1996 — 20 квітня 2006
ПопередникЛеонід Косаківський
НаступникЛеонід Черновецький

Народився9 серпня 1938(1938-08-09) (81 рік)
с. Зозів, Вінницька область, Українська РСР, СРСР
ГромадянствоСРСР СРСРУкраїна Україна
Національністьукраїнець
ДружинаЛюдмила Леонтіївна (1945)
ДітиЯрослав (1966) та Олександр (1968)
ЗванняUA-OF5-COL-GSB-H(2015).png Полковник
Нагороди
Герой України (орден Держави)
Орден Князя Ярослава Мудрого ІІІ ступеня
Орден Князя Ярослава Мудрого IV ступеня
Орден Князя Ярослава Мудрого V ступеня
Почесна відзнака Президента України
Орден Данила Галицького
Ювілейна медаль «25 років незалежності України»
Орден Трудового Червоного Прапора
Командор ордена Святого Григорія Великого
Орден «Знак Пошани»
Державна премія України в галузі архітектури
ПідписOleksandr Omelchenko Signature 2004.png
www.omelchenko.in.ua

Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Україна Народний депутат України
6-го скликання
Фракція Блоку «Наша Україна — Народна самооборона» (до 04.10.2011) 23 листопада 2007 12 грудня 2012
Церемонія закладення наріжного камню на місці відбудови Стрітенської церкви. У центрі (справа наліво): Київський міський голова Олександр Омельченко, Патріарх Філарет, архітектор Янош Віг, о. Сергій Ткачук

ЖиттєписРедагувати

Народився 9 серпня 1938 року с. Зозів Липовецького району Вінницької області.

Із початком війни його батько столиці пішов на фронт, а мати забрала трьох дітей — Катерину, Мілу і Шурика (так називали Олександра Омельченка в дитинстві), — і повернулася до себе на батьківщину у село Соловіївку. Згодом сім´я переїхала до Карабачина, що в Брусилівському районі на Житомирщині.

У 1956 році закінчив Брусилівську середню школу зі срібною медаллю.Класним керівником була вчителька математики Віра Харитонівна Рода. А потім продовжив навчання у Київському будівельному технікумі.

По закінченні Київського будівельного технікуму здобував вищу освіту у Київському інженерно-будівельному інституті та інституті народного господарства. 10 місяців відслужив у Збройних силах. Затим працював на підприємствах «Головкиївміськбуду». Пройшов шлях від робітника до директора заводу залізобетонних виробів, головного інженера домобудівного комбінату, а згодом — першого заступника начальника «Головкиївміськбуду».

З 1987 по 1989 рік перебував у Республіці Афганістан. Після — працював у системі Держбуду, був заступником голови виконкому Київської міської ради народних депутатів, обіймав посаду генерального директора ДКП «Київреконструкція».

У 1994—1996 роках — заступник голови, перший заступник голови Київської міськдержадміністрації.

З серпня 1996 по 20 квітня 2006 року — голова Київської міської державної адміністрації.

29 березня 1998 року відбулися чергові вибори до Київської міської ради. Усупереч рішенню суду, положень ч. 1 ст. 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», якою визначено, що повноваження міського голови закінчуються в момент вступу на цю посаду іншої, обраної відповідно до закону особи, роз'яснення Комітету Верховної Ради України з питань державного будівництва, діяльності рад і самоврядування та Міністерства праці й соціальної політики № 06-1164 від 23 березня 1998 року щодо вивільнення, надання пільг і гарантій працівникам, які вивільняються в зв'язку з виборами депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів, де говорилося, що сільський, селищний, міський голова звільняється в момент вступу на посаду іншої обраної відповідно до закону особи, 30 квітня 1998 року на пленарному засіданні депутати Київської міської ради ухвалили рішення про обрання на посаду голови Київради (до того ж не передбачену в Києві ні Конституцією, ні законами України) голову міської державної адміністрації Олександра Омельченка. Це відбулося при чинному міському голові Леонідові Косаківському, чиї повноваження підтвердив суд, і нові вибори якого 29 березня 1998 року не проводилися на підставі рішення Конституційного суду України.

У травні 1999 році 76 % киян проголосувало за Олександра Омельченка як за міського голову Києва, у 2002 році — 73 % виборців висловили йому свою підтримку.

У травні 2001 року, після відставки уряду Віктора Ющенка, подейкували, що саме пан Омельченко може очолити український уряд, однак сам він достатньо скептично ставився до цієї інформації.

У липні 2004 року з'їзд Української партії «Єдність» висунув Олександра Омельченка кандидатом на президента України. Декларацію про його підтримку підписали 129 громадських організацій з усіх регіонів держави. У першому турі виборів Олександр Омельченко отримав 0,48 % виборців. При чому у столиці Омельченко отримав лише 4,48 %. Після чого Омельченко всіляко підтримував Віктора Ющенка.

У 2005 році звинувачений у розбазарюванні київських земельних ділянок та у погіршенні історичного вигляду Києва. Того ж року він був виключений з лав Української партії «Єдність».

На виборах київського міського голови у березні 2006 року програє та займає лише третє місце. 20 квітня 2006 року Президент України Віктор Ющенко видає указ про звільнення Омельченка з посади голови Київської міської державної адміністрації.

На парламентських виборах 2007 року отримав депутатський мандат за списком «Наша Україна — Народна Самооборона» (№ 13). Голова Комітету з питань державного будівництва та місцевого самоврядування.

25 листопада 2009 року збив на смерть пішохода, що перетинав дорогу у нерегульованому переході. Інцидент стався о 21:20 на Столичному шосе у Києві на виїзді з села Чапаївка. Омельченко їхав на позашляховику «Міцубісі Паджеро» зі сторони Конча-Заспи в напрямку Києва. Аварія відбулася біля зупинки громадського транспорту «Віта-2», приблизно у 40 метрах від пішохідного переходу, уповідомляє прес-центр ДАІ Києва[1]. Від отриманих тілесних ушкоджень 48-річний пішохід помер на місці пригоди, розповів начальник столичного управління ДАІ Анатолій Сіренко.

4 жовтня 2011 року вийшов з фракції НУНС через невизначеності, яка панує в самій фракції та через «Основне і головне — це висока аморальність так званого почесного президента, який, на жаль, і сьогодні очолює „Нашу Україну“». Він заявив, що буде лишатися позафракційним[2].

2014 року бере участь у виборах міського голови Києва, а також у виборах до міської ради, очолюючи список Київської міської організації Української партії «Єдність»[3]

Починаючи з червня 2014 року — депутат Київської міської ради.

Нагороди та почесні званняРедагувати

21 лютого 2013 року Київрада прийняла рішення про присвоєння Омельченку звання Почесного громадянина Києва.

Указом Президента України № 336/2016 від 19 серпня 2016 року нагороджений ювілейною медаллю «25 років незалежності України».[7]

ДіяльністьРедагувати

Діяльність Олександра Омельченка дуже неоднозначна і суперечлива. За час його перебування на посаді мера було відкрито 8 станцій метро. По всьому місту встановлено бювети артезіанської води. Відновлено стародавні храми:

Проте, в той же час скорочувалася мережа громадського транспорту, закривалися маршрути, ліквідовувалися лінії. Активно розвивалися маршрутні таксі. Значної шкоди трамвайній мережі міста було завдано з 1996 по 2006 роки. За цей час ліквідовані 60,6 км колій (в одноколійному вимірі), скасовані маршрути в центрі міста (всього скасовано 12 маршрутів), закрита лінія на мосту Патона, в результаті чого утворилося 2 незв'язані між собою трамвайні мережі на правому і лівому березі. Було закрито найстаріше в Києві Лук'янівське депо, депо ім. Шевченко перенесено з центру на околицю міста. Озвучувалися подальші плани по ліквідації трамвайного руху, але їм, на щастя, не судилося збутися, тому що в 2006 році Омельченко програв вибори. [8] Після 1995 року, припинилися закупівлі тролейбусів, і для нього настали важкі часи. Щоб хоч якось зберегти інтервали на підвізних маршрутах на околицях, було прийнято рішення масово скоротити тролейбусну мережу в центрі: були зняті лінії з вулиці Володимирської, Богдана Хмельницького, а в 2001 році і з Хрещатика і вулиці Грушевського. При цьому нові лінії все-таки продовжували будуватися: були прокладені лінії по Протасовому яру, вул. Саксаганського (замість знятої трамвайної), в Святошино, Троєщині та по мосту Патона. Однак необхідної закупівлі рухомого складу не проводилося, і інтервали на існуючих маршрутах продовжували збільшуватися. За час перебування Омельченко на посаді мера почалася незаконна роздача земельних ділянок в центрі під забудову та знесення пам'ятників архітектури. В результаті з'явилися дисонуючі будівлі в буферній зоні Софійського собору, на схилах Дніпра і біля Києво-Печерської Лаври.

27 квітня 2010 року голосував за ратифікацію угоди Януковича — Медведєва, тобто за продовження перебування ЧФ Росії на території України до 2042 р.

ПриміткиРедагувати

ПосиланняРедагувати

Попередник: Київський міський голова
19992006
Наступник:
Леонід Косаківський
19971998
Леонід Черновецький
20062012
Попередник: Голова Київської міської ради
19981999
Наступник:
посаду утворено посаду скасовано
Попередник: Голова Київської міської державної адміністрації
19962006
Наступник:
Леонід Косаківський
19951996
Леонід Черновецький
20062010