Вікіпедія

Віг Янош Яношевич

український архітектор

Я́нош Я́ношевич Ві́г (нар. 21 січня 1947[1]) — архітектор, керівник архітектурного бюро «Янош Віг і партнери». Член Національної спілки архітекторів України. Дійсний член Академії архітектури України (1994). Член містобудівної ради Києва. Віце-президент Демократичного союзу угорців України (1993–1999).

Янош Яношевич Віг
Народження21 лютого 1947(1947-02-21) (77 років)
Країна
(підданство)		 Україна
 СРСР
Діяльністьархітектор
Праця в містахУжгород
Київ
Найважливіші спорудиготель «Софія Hyatt»
Нагороди
Державна премія України в галузі архітектури
Державна премія України в галузі архітектури
Народний архітектор України
Народний архітектор України
У Вікіпедії є статті про інших людей з таким ім'ям: Янош Віг.

Біографічні відомості

ред.

Народився 1947 року в Ужгороді в угорській родині. У 1970 році закінчив архітектурний факультет Київського державного художнього інституту, майстерня А. Добровольського. У цьому ж році розпочав трудову діяльність у Закарпатській філії державного науково-дослідного інституту проєктування міст «Діпромісто» в місті Ужгороді. З 1971 року працює в Головному проєктному інституті по забудові міста Києва — «Київпроект», на посаді головного архітектора проєктів та керівника архітектурної майстерні об'ємного проєктування.

1988 року заснував архітектурне бюро «Янош Віг і партнери».

Споруди

ред.
  • Генеральне консульство (нині посольство) Угорщини на вул. Рейтарській (1976).
  • Реконструкція Маріїнського палацу (зал прийомів, 1980).
  • Реконструкція станцій Київського фунікулеру (1983–1984, у співавторстві).
  • Комплекс «Царське Село» у Києві (1980-і — 2000-і рр., у співавторстві).
  • Генеральне консульство (нині посольство) Франції на вул. Рейтарській (1987).
  • Житловий будинок Академії наук України на Львівської площі (1987).
  • Комплекс Вищої партийної школи (нині Інститути міжнародних відносин і журналістики) на вул. Юрія Іллєнка (1980-і — 1990-і рр., у співавторстві).
  • Міжнародний бізнес-клуб «Істерн-брідж» СП «Будапешт» (1994) у Києві.
  • Пам'ятний знак в урочищі Угорському в Києві (1997, зі скульптором Ю. Багалікою).
  • Готель «Інтерконтиненталь-Київ» (1997–2000) на вул. Великій Житомирській.
  • Житловий будинок по Голосіївському проспекту (1999).
  • Готель-бізнесцентр «Айсберг» на вул. Жилянській (2001),
  • Готель «Софія Hyatt» біля Софійської пл.
  • Проєкт реконструкції винного льоху XVIII століття в Ужгороді.

Нереалізовані проєкти та недобудовані споруди

ред.
  • Київський інститут театрального мистецтва ім. І. К. Карпенка-Карого (1973–1995).
  • Лівобережний громадсько-офісний центр (1970-і — 1980-і рр.).
  • Проєкти реконструкції Львівської площі (1980, 1988).
  • Проєкт міжнародного офісно-готельного центру на Бессарабській площі (1990).
  • Проєкт відбудови Стрітенської церкви (1997–2012).

Скандальне будівництво «Fresco Sofia» на вулиці Олеся Гончара, 17-23

ред.
Докладніше: Житловий комплекс «Фреско Софія»

2008 року в межах охоронної зони пам'ятки архітектури Софії Київської, яку занесено до Переліку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, розпочалось скандальне будівництво 9-поверхового житлового комплексу «Fresco Sofia» за проєктом Яноша Віга на підставі дозволу Державного управління у сфері охорони культурної спадщини.

10 грудня 2008 року Шевченківський районний суд міста Києва прийняв ухвалу про заборону будівництва.

2 червня 2009 року прокуратурою міста Києва було видано припис про припинення будівельних робіт.

24 липня 2009 року представник ЮНЕСКО в Україні надіслав листа голові Шевченківської районної адміністрації В. П. Пилипишину, у якому радив негайно зупинити будівельні роботи та попередив про можливість виключення Софії Київської з Переліку всесвітньої культурної спадщини[2]. Державне управління у сфері охорони культурної спадщини відкликало свій дозвіл на це будівництво і видало припис з вимогою негайно зупинити виконання земельних та будівельних робіт (Припис від 13.11.08 № 22-3046 / 35)[3]. 26 лютого 2010 року колегія головної ради Українського товариства охорони пам'яток історії та культури (УТОПІК) постановило відкликати погодження будівництва на Гончара 17-23, видане Київської міською радою товариства.[4]

Результати проведених геологічної та гідрогеологічної експертиз також засвідчили про фізичну небезпеку для Софії Київської від цього будівництва.[5][6]

У травні 2010 року Київрада ухвалила рішення зупинити будівництво комплексу «Fresco Sofia» за адресою Гончара, 17-23. У грудні 2012 року громадські активісти звернулися до Київради з проханням прискорити знесення недобудованого комплексу «Fresco Sofia»[7].

2019 року Верховний Суд остаточно заборонив будівництво ЖК на охоронній ділянці.[8]

Відзнаки

ред.

Примітки

ред.
  1. ↑ Закарпаття. Хто є хто. — Випуск 3, 2007. — С. 144–146 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 28 травня 2014. Процитовано 25 листопада 2012.
  2. ↑ Ігор Луценко. Софія і Лавра волають по допомогу [Архівовано 27 травня 2014 у Wayback Machine.]. Українська правда — Київ. 04.09.2009
  3. ↑ «Збережи Старий Київ». Гончара 17-23 (Fresco Sofia) [Архівовано 15 листопада 2012 у Wayback Machine.]. Громадська ініціатива по боротьбі з протиправними забудовами
  4. ↑ «Збережи Старий Київ». Постанова колегії головної ради Українського товариства охорони пам'яток історії та культури № 67/4 від 26.03. 2010 [Архівовано 7 квітня 2017 у Wayback Machine.]. Громадська ініціатива по боротьбі з протиправними забудовами
  5. ↑ «Збережи Старий Київ». http://saveoldkyiv.org/material/270 [Архівовано 28 травня 2014 у Wayback Machine.]. Громадська ініціатива по боротьбі з протиправними забудовами
  6. ↑ «Збережи Старий Київ». Fresco Sofia против Софии Киевской: угроза от грунтовых вод [Архівовано 28 травня 2014 у Wayback Machine.]. Громадська ініціатива по боротьбі з протиправними забудовами
  7. ↑ Ирина Лопатина. Дому жилья не дают. Активисты требуют снести элитный комплекс у Софии Киевской [Архівовано 26 січня 2013 у Wayback Machine.]. Газета «Коммерсантъ Украина», № 201 (1691), 07.12.2012
  8. ↑ Постанова Верховного Суду України від 24 квітня 2019 року у справі № 826/20177/16
  9. ↑ Указ Президента України від 20 грудня 1995 року № 1169/95. Архів оригіналу за 11 травня 2015. Процитовано 27 травня 2014.

Джерела

ред.
  • Ткачиков И., Шарапов В. Янош Виг // Архитектура СССР. — 1991. —№ 3.— С.54-59. (рос.)
  • Мистецтво України. Енциклопедія. — Том 1. — А-В. — К., 1995. — С.334.
  • Киянский Д. Храм, который задумал Виг // Зеркало недели. — 1999. — 17-23 июля. (рос.)
  • Архітектори Києва. — К., 2001. — С.22, 23.
  • Кальницький М., Суворов В. Київпроект. 70 років. — Київ, 2007. — С.90.

Посилання

ред.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Віг_Янош_Яношевич&oldid=42324819