Відкрити головне меню

Петро Степанович Котляре́вський (12 (23) червня 1782(17820623), с. Вільхуватка Куп'янського повіту Харківської губернії — 21 жовтня (2 листопада) 1852) — український шляхтич, генерал від інфантерії, завойовник території сучасного Азербайджану.

Петро Котляревський
Imperial Russian Army GenBranch 1917 h.png Генерал від інфантерії
Kotlyarevsky Pyotr Stepanovich.jpeg
Котляре́вський П. С.
Загальна інформація
Народження 12 (23) червня 1782(1782-06-23)
Ольховатка, Куп'янський повіт, Воронізьке намісництво, Російська імперія
Смерть 21 жовтня (2 листопада) 1852(1852-11-02) (70 років)
Феодосія, Таврійська губернія, Російська імперія
поховання: Феодосія
Військова служба
Роки служби 1796 — 1852
Приналежність Flag of Russia.svg Російська імперія
Рід військ піхота
Війни / битви Російсько-перська війна (1796)
Російсько-перська війна (1804—1813)
Російсько-турецька війна (1806—1812)
Командування
17-й єґерський полк
Нагороди та відзнаки
Орден Святої Анни 1 ступеня
Орден Святої Анни 3 ступеня
Орден Святого Іоанна Єрусалимського (Росія)
Орден Святого Володимира 4 ступеня
Орден Святого Георгія
Орден Святого Георгія
Орден Святого Георгія
Золота зброя «За хоробрість»

Зміст

ЖиттєписРедагувати

Докладніше: Котляревські

Народився 23 червня 1782 року в селі Вільхуватка Куп'янського повіту Воронізького намісництва. Представник української шляхти з роду Котляревських. Син сільського священика, призначався до духовного звання, навчався в Харківському духовному училищі, але майже випадково був записаний до піхотного полку[1]. Взимку 1792 року їх будинок в Вільхуватці відвідав, ховаючись в дорозі від бурану, підполковник Лазарєв Іван Петрович, який служив на Кавказі, і через рік, домігшись згоди батька, він викликав 11-річного хлопчика до себе в Моздок. Хлопчик став рядовим Кубанського єгерського корпусу. Лазарєв дбав про його навчання та військову освіту. У 1796 року, в віці 14 років, брав участь в штурмі Дербента під час російсько-перської війни, що відбулася в кінці царювання імператриці Катерини II.

У 17 років отримав звання офіцера, був призначений ад'ютантом до Лазарева, тоді вже генерал-майора і шефа 17-го єгерського полку. Після трагічної загибелі Лазарєва (був зарізаний в покоях цариці Маріам Георгіївни Цицишвили), командувачем російських військ на Кавказі став князь Ціціанов, який запропонував Котляревському бути у нього ад'ютантом. Котляревський надав перевагу армійській службі й був направлений командувати ротою в 17-й Єгерський полк. Він швидко прославився рядом блискучих подвигів під час війни на Закавказзі, особливо перемогою над удесятеро сильнішим перським військом в битві при Асландузі і штурмом фортець Ленкорань та Ахалкалакі[1]. За операцію при Ахалкалакі Петро Котляревський отримав чин генерал-майора, а за штурм Ленкорані був нагороджений орденом Святого Георгія 2-го ступеню. Під час того штурму генерал був поранений трьома кулями і змушений покинути військову службу.

Був одружений з Варварою Іванівною Енохіною (1799—1818), яка померла від важких пологів[2][3].

Після відставки Котляревський оселився в селі Олександрове біля Бахмута, де у 1822—1829 рр. побудував храм Святого Георгія[4]. Часто жив у Феодосії, де познайомився з художником Іваном Айвазовським, який спроектував його усипальницю на горі Мітрідат. 1826 року Микола I надав Петру Степановичу чин генерала від інфантерії і запропонував посаду головнокомандувача на Кавказі в новій війні з Персією і Туреччиною, але Котляревський через важкі рани відмовився.

Помер 2 листопада 1852 року, похований у Феодосії; могила не збереглася.

НагородиРедагувати

Вшанування пам'ятіРедагувати

Петра Котляревського часто називали «генералом-метеором» і «кавказьким Суворовим»[1].

Тебя я воспою, герой,

О Котляревский, бич Кавказа!
Куда ни мчался ты грозой —
Твой ход, как черная зараза,
Губил, ничтожил племена...
Ты днесь покинул саблю мести,
Тебя не радует война;
Скучая миром, в язвах чести,
Вкушаешь праздный ты покой
И тишину домашних долов... »

  • 11 червня 2013 року на території санаторію МО України в Феодосії, на тому місці, де колись стояв будинок «Добрий притулок», в якому майже 30 років жив Котляревський, було відкрито пам'ятну дошку герою кавказької війни 1804—1813 років[7],[8] Це перша пам'ятна дошка генералу на території колишньої Російської імперії.
  • У Кабардино-Балкарії на честь генерала названа станиця — Котляревська, у якій в 1849 році збудовано церкву святого Петра Афонського, на честь генерала Петра Степановича Котляревського[9].

ЛітератураРедагувати

ПриміткиРедагувати

ПосиланняРедагувати