Вікіпедія

Хабенський Костянтин Юрійович

актор
(Перенаправлено з Костянтин Хабенський)

Костянтин Юрійович Хабенський (нар. 11 січня 1972, Ленінград, СРСР) — російський актор театру та кіно, народний артист Росії (2012)[3].

Костянтин Юрійович Хабенський
рос. Константин Юрьевич Хабенский
Ім'я при народженні Костянтин Юрійович Хабенський
Народився 11 січня 1972(1972-01-11)[1][2] (52 роки)
Ленінград, РРФСР, СРСР[1]
Громадянство Росія Росія
Діяльність актор
Alma mater Російський державний інститут сценічних мистецтв
Роки діяльності 1994 — тепер. час
IMDb ID 0450975
Нагороди та премії
Народний артист Росії
Народний артист Росії
 Заслужений артист Росії — 2006
CMNS: Костянтин Юрійович Хабенський у Вікісховищі

Біографія ред.

Народився 11 січня 1972 року у Ленінграді (Нині в Санкт-Петербурзі). 1981 року разом з сім'єю переїхав до Нижньовартовська, де прожив 4 роки. 1985 року сім'я повернулася в Ленінград. Закінчивши 8 класів, Хабенський вступив до технікуму авіаційного приладобудування та автоматики[ru], але після 3 курсу забрав документи, усвідомивши, що технічна спеціальність не для нього. Працював натирачем, двірником, вуличним музикантом, монтувальником в театрі-студії «Субота».

1990 року вступив до Ленінградського державного інституту театру, музики та кінематографії (ЛГІТМіК) (майстерня В. М. Фільштинського). За роки навчання зіграв у числі великих ролей: Ломова у водевілі «Жарти» А. П. Чехова, кілька ролей у постановці «Час Висоцького», канатохідця Матті в «Дорозі» по Ф. Фелліні, Чебутикіна в «Трьох сестрах». Випускна робота — Естрагон (Гого) у постановці Ю. Бутусова «В очікуванні Годо». 1994 року зіграв першу, невелику роль у кіно («На кого Бог пошле»).

В 1995, закінчивши ЛДІТМіК, Костянтин був прийнятий в Експериментальний театр «Перехрестя», де прослужив один рік. Одночасно працював на регіональному телебаченні ведучим відділу музичних та інформаційних програм.

 
Костянтин Хабенський у 2018

В 1996 перейшов у московський театр «Сатирикон» ім. А. І. Райкіна[ru]. Тут молодий актор був зайнятий переважно на других ролях. Серед його робіт — спектаклі «Тригрошова опера» та «Сірано де Бержерак». 1998 року]] він знявся одразу в трьох картинах: у російсько-угорській детективно-фантасмагоричній мелодрамі Томаша Тота «Наташа», соціальній драмі А. Ю. Германа «Хрустальов, машину!» і мелодрамі Дмитра Месхієва «Жіноча власність». За роботу в картині Дмитра Месхієва Хабенському була присуджена премія в номінації «Найкраща чоловіча роль» на Гатчинському кінофестивалі «Література і кіно». Незабаром Костянтин зіграв невелику роль у трилері Миколи Лебедєва «Шанувальник». Наступною помітною роботою в кіно стала головна роль у драмі Володимира Фокіна «Будинок для багатих».

Популярність приніс серіал «Вбивча сила»[4]; телеглядачі запам'ятали його як Ігоря Плахова. Тим часом тривала і його робота в театрі: з 1996 Хабенський виступав на сцені Театру імені Ленсовєта[en], де грав головну роль у виставі «Калігула». Серед інших робіт актора: Дурник Карл в «Войцеку» Г. Бюхнера, Естрагон у виставі «В очікуванні Годо» С. Беккета, Валентайн в «Поживемо — побачимо» Б. Шоу.

Сьогодні Костянтин Хабенський входить в трупу МХТ ім. Чехова. Ще однією помітною роботою в кіно стала роль Саші Гур'єва у фільмі Філіпа Янковського «У русі». Співпраця з Ф. Янковським продовжилося у фільмі «Статський радник» (Грін).

Найбільшу популярність Хабенському принесли фільми «Нічний дозор» та «Денний дозор». Персонаж фільму Антон Городецький став однією з найвідоміших ролей Хабенського. У 2006 актор знявся в картині «Час пік» за романом Єжи Ставінського. В останні роки актор багато працює в кіно: зіграв Олександра Колчака у фільмі «Адмірал» та Костю Лукашина у «Іронії долі. Продовження», 2010 року знявся в головній ролі у фільмі «Викрутаси» режисера Левана Габріадзе, 2011 року — в ролі Олексія Турбіна в телесеріалі «Біла гвардія».

Хабенський — засновник благодійного фонду для дітей, хворих на рак. На церемонію свого нагородження званням «Народний артист Росії» він прийшов у Кремль з саморобним значком «Діти поза політикою». За словами актора, тим самим він хотів привернути увагу до проблем дітей-сиріт у зв'язку з «законом Діми Яковлева», відповіддю російського уряду на «закон Магнітського».[5]

З 2010 року Костянтин почав відкривати студії творчого розвитку по всій Росії. Студії з'явилися в містах: Воронеж, Казань (дві студії)[6], Санкт-Петербург (дві студії), Новосибірськ, Уфа[7], Нижній Тагіл, Єкатеринбург (дві студії)[8], Перм (дві студії). Влітку 2012 в Єкатеринбурзі пройшов загальний збір всіх «Театральних студій при благодійному фонді Костянтина Хабенського» під назвою «Оперення 2012». «Оперення 2013» пройшло в Уфі[9]. Фестиваль «Оперення 2014» пройшов в Казані[10].

У липні 2018 року відвідав окупований Крим через закриті пункти пропуску, через що був внесений до бази сайту «Миротворець»[11].

 
К.Хабенський у 2012

З 28 жовтня 2021 року — художній керівник-директор Московського Художнього театру імені А. П. Чехова.

Особисте життя ред.

З 12 січня 2000[12] перебував у шлюбі з журналісткою однієї з радіостанцій Санкт-Петербурга Анастасією Смирновою (31 березня 1975, Ленінград — 1 грудня 2008, Лос-Анджелес, США)[12][13]. Анастасія знялася у фільмах Лінії долі, 2003 (журналістка), Вбивча сила-5, 2003 (перекладачка), Sapiens, 2004 (короткометражний), 9 місяців, 2006 (прес-секретар)[12]. 1 грудня 2008 після річного лікування у Лос-Анджелесі Анастасія померла від пухлини головного мозку, поховали 15 грудня 2008 року на Троєкуровському кладовищі Москви[12].

Від шлюбу з Анастасією у Костянтина є син Іван Хабенський (25 вересня 2007[14])..

Другий шлюб — влітку 2013 року одружився з актрисою МХТ Ольгою Литвиновою.

Дружить довгі роки з однокурсниками по ЛДІТМіК Михайлом Пореченковим[15] та Андрієм Зібровим.

Сім'я ред.

  • Батько — Юрій Аронович Хабенський (1946—2004) був інженером-гідрологом, потім аудитором, помер від раку, діагноз йому поставили, коли син почав зніматися в Нічному дозорі[16][17][18].
  • Мати — Тетяна Геннадіївна Хабенська (Нікуліна) за фахом інженер-гідролог[17], була викладачем математики, в Нижньовартовську працювала в будівельній лабораторії[13][17][18].
  • Старша сестра — Наталія Юріївна Хабенська — співачка, солістка Санкт-Петербурзького Єврейського музичного ансамблю, 2000 року був дует «Маргаритки» з Надією Чермантеєвою[17][19][20].

Творчість ред.

Ролі в театрі ред.

Театр на Крюковому каналі ред.

Театр «Сатирикон» ред.

Театр «Фарси» ред.

Театр ім. Ленсовєта ред.

Антреприза

МХТ ім. А. П. Чехова ред.

Музично-літературні проекти

Ролі в кіно ред.

  1. 1994 — На кого Бог пошле — пішохід в окулярах (епізод)
  2. 1997 — Наташа — Ференц, студент
  3. 1998 — Хрустальов, машину! — диригент
  4. 1999 — 2005 — Вбивча сила — Ігор Плахов
  5. 1999 — Жіноча власність — Андрій Калінін
  6. 1999 — Шанувальник — Стас, водій
  7. 2000 — Агент національної безпеки-2 (серії 16, 17. «Людина без обличчя») — Рашид
  8. 2000 — Будинок для багатих — Юрій Сапожников
  9. 2000 — Імперія під ударом (серія 2. «Блакитний конверт», серія 11. "Батіг ") — Гершуні
  10. 2001 — Розповідь про Федота-стрільця — мужичок-баяніст
  11. 2001 — Механічна сюїта — Едуард
  12. 2002 — У русі — Олександр Гур'єв
  13. 2002 — Життя та смерть Петра Аркадійовича Столипіна (документальний фільм) — Д. Богров — вбивця П. А. Столипіна
  14. 2003 — Особливості національної політики — Георгій
  15. 2003 — Лінії долі — Костянтин, музикант
  16. 2003 — Жіночий роман — Кирило
  17. 2004 — Нічна Варта — Антон Городецький
  18. 2004 — Бухта Філіпа — Філіп Ронін
  19. 2004 — Свої — Лівшиць, політрук
  20. 2004 — Богиня: як я полюбила — Полосуєв
  21. 2005 — Справа про «Мертві душі» — Чичиков
  22. 2005 — Денна Варта — Антон Городецький
  23. 2005 — Єсенін — Лев Троцький
  24. 2005 — Бідні родичі — Едуард Лєтов
  25. 2005 — Загибель імперії (серія 2. «Чорний голуб») — Лозовський
  26. 2005 — Статський радник — Грін (Григорій Грінберг)
  27. 2006 — Зв'язок — камео
  28. 2006 — Час пік — Костянтин Архипов
  29. 2007 — Російський трикутник — Денис Мальцев
  30. 2007 — Іронія долі. Продовження — Костянтин Лукашин
  31. 2008 — Особливо небезпечний — «екс-термінатор» (колишній підривник)
  32. 2008 — Адмірал — Олександр Васильович Колчак, адмірал
  33. 2008 — Домовик — Антон Праченка, письменник
  34. 2009 — Чудо — Микола Артем'єв
  35. 2009 — Степан Разін (фільм не був завершений)
  36. 2011 — Викрутаси — В'ячеслав Колотилов
  37. 2011 — Шпигун, вийди геть! — Поляков, радянський дипломат
  38. 2011 — Распутін —Арон Симанович
  39. 2012 — Небесний суд — Андрій, прокурор першого ступеня
  40. 2012 — Біла гвардія — Олексій Турбін
  41. 2012 — Казка. Є — Словник
  42. 2013 — Географ глобус пропив — Віктор Сергійович Служкін, вчитель географії
  43. 2013 — Петро Лещенко. Все, що було... — Петро Лещенко
  44. 2013 — Війна світів Z — Російський боєць
  45. 2014 — Юрій Левітан — Юрій Левітан
  46. 2014 — Чорне море
  47. 2014 — Авантюристи — Макс
  48. 2015 — Метод — Родіон Вікторович Меглін
  49. 2017 — Час перших — космонавт Павло Бєляєв

Озвучування ред.

  1. 1995-1998 — Тімон і Пумба — Тімон (Кевін Шон)
  2. 1999 — Воскрешаючи мерців — Ноель (Марк Ентоні)
  3. 2000 — Пункт призначення — Картер Хортон (Керр Сміт)
  4. 2002 — Небо. Літак. Дівчина — Георгій (Дмитро Орлов)
  5. 2002 — Кукушка — Вейкко (Вілле Хаапасало) — закадровий переклад
  6. 2005 — Мадагаскар — Алекс (Бен Стіллер)
  7. 2007 — 18-14 — голос за кадром
  8. 2008 — Мадагаскар 2 — Алекс (Бен Стіллер)
  9. 2008 — Особливо небезпечний — «екс-термінатор» (колишній підривник)
  10. 2009 — 9 —9, вчений (Елайджа Вуд)
  11. 2010 — Ялинки — голос за кадром
  12. 2011 — Ялинки 2 — голос за кадром
  13. 2012 — Мадагаскар 3 — Алекс (Бен Стіллер)
  14. 2013 — Ялинки 3 — голос за кадром
  15. 2015 — Мадагаскар 4 — Алекс (Бен Стіллер)

Вокал ред.

Призи та нагороди ред.

Пародії ред.

Костянтин Хабенський був два рази спародійований у телепередачі «Велика різниця» у ролі Антона Городецького у фільмі «Нічна Варта» і в ролі Олександра Колчака у фільмі «Адмірал». Пародії виконав артист трупи Сергій Бурунов.

Примітки ред.

  1. ↑ а б Deutsche Nationalbibliothek Record #1025356756 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. ↑ Discogs — 2000.
  3. ↑ а б Почётное звание присвоено Указом Президента Российской Федерации от 9 января 2012 р. № 33. Архів оригіналу за 2 травня 2013. Процитовано 3 лютого 2014.
  4. ↑ Александр Машуков (январь, 2007). Неврастеник смутного времени. Портрет Константина Хабенского. Искусство кино. Процитовано 3 вересня 2013.
  5. ↑ Пришедший на церемонию вручения наград в Кремле актёр Константин Хабенский не остался в стороне от дискуссии вокруг нашумевшего «закона Димы Яковлева». Архів оригіналу за 2 лютого 2014. Процитовано 3 лютого 2014.
  6. ↑ Студия творческого развития Константина Хабенского переезжает. Аргументы и факты. 24 сентября 2013. Архів оригіналу за 21 лютого 2014. Процитовано 17 листопада 2013.
  7. ↑ Хабенский открыл в Уфе городскую студию. Российская газета. 16 ноября 2013. Архів оригіналу за 21 лютого 2014. Процитовано 17 листопада 2013.
  8. ↑ Студия творческого развития детей Константина Хабенского в Екатеринбурге будет развиваться при поддержке регионального минкульта. Областная газета. 3 июля 2013. Архів оригіналу за 21 лютого 2014. Процитовано 17 листопада 2013.
  9. ↑ Оперение 2013. Архів оригіналу за 21 лютого 2014. Процитовано 17 листопада 2013.
  10. ↑ «Оперення — 2014» від нас відлітає (рос.). Росія 1 Татарстан. 30 червня 2014. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 13 липня 2014.
  11. ↑ Хабенский Константин Юрьевич. Myrotvorets.center (ru-RU) . Архів оригіналу за 19 січня 2019. Процитовано 18 січня 2019.
  12. ↑ а б в г Анастасия Хабенская — российские актрисы эпизода — Кино-Театр. РУ. Архів оригіналу за 2 лютого 2014. Процитовано 3 лютого 2014.
  13. ↑ а б Хабенский отдал дом за долги и теперь снимает с сыном жильё — Светская хроника и культура|KP.UA. Архів оригіналу за 3 лютого 2014. Процитовано 3 лютого 2014.
  14. ↑ День рождения сына Хабенский отметит с женой — Новости Общества. Новости@Mail.ru. Архів оригіналу за 8 грудня 2008. Процитовано 8 грудня 2008.
  15. ↑ Пореченков поддерживает больную жену Хабенского. Архів оригіналу за 20 лютого 2014. Процитовано 3 лютого 2014.
  16. ↑ «Колдунья» Маркова попала в больницу, а у Хабенского и Маклакова во время съёмок умерли родные // KP.RU. Архів оригіналу за 19 лютого 2014. Процитовано 3 лютого 2014.
  17. ↑ а б в г «Адмирал» жил в Нижневартовске/Местное время. Архів оригіналу за 19 січня 2012. Процитовано 3 лютого 2014.
  18. ↑ а б Константин Хабенский|актёр, биография, фото|Кино не для всех и для каждого[недоступне посилання з липня 2019]
  19. ↑ Блоги@Mail.Ru: Мои двадцать талантов. Статья 1-я
  20. ↑ VHS: Музыка, ушедшая из России. Архів оригіналу за 23 лютого 2014. Процитовано 3 лютого 2014.
  21. ↑ Почётное звание присвоено указом президента России № 890 от 10 августа 2006 года. Архів оригіналу за 25 квітня 2013. Процитовано 3 лютого 2014.
  22. ↑ Фильм «Географ глобус пропил» получил главный приз «Кинотавра» под крики «Браво!». МК.ru. 10 травня 2013. Архів оригіналу за 10 червня 2013. Процитовано 2 червня 2013.

Посилання ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Хабенський_Костянтин_Юрійович&oldid=40425315