Гордієнко Кость
Ко́сть (Костянти́н) Горді́йович Гордіє́нко (Головко́) (нар. ? — 4 [15] травня 1733, Кам'янська Січ, нині село Республіканець Херсонщини) — кошовий отаман Запорозької Січі, гетьман дубоссарський (з 1714 року), військовий і політичний діяч, який попри особисту неприязнь до Івана Мазепи[1] уклав воєнний союз із Мазепою і Гетьманщиною у війні проти Петра I. Створив та очолив Кам'янську Січ. До 1728 р. очолював Олешківську Січ, сподвижник та співавтор Конституції Гетьмана Війська Запорозького Городового Пилипа Орлика.
| Кость Гордієнко | |
|---|---|
.jpg) | |
| Народився | 17 століття |
| Помер |
4 (15) травня 1733 Республіканець, Україна |
| Діяльність | військовослужбовець |
| Alma mater | Києво-Могилянська академія (1659—1817) |
| Суспільний стан | козаки |
| Військове звання | Кошовий отаман |
| Автограф |
 |
| |
.jpg)
ПоходженняРедагувати
Фахівець з історії Запорожців Дмитро Яворницький вважав, що Кошовий родом з Полтавщини, дослідник польського походження Аполлон Скальковський припускав, що Кость був родом з Волині, з українського шляхетського роду Гординських. На користь першого варіанту свідчить той факт, що прикладати прізвище до ймення батька було звичаєм на Лівобережній Україні, а не на Волині.[2]
БіографіяРедагувати
Навчався в Києво-Могилянській колегії, пізніше вступив до Війська Запорозького Низового.
Був козаком Платнирівського куреня Запорозької Січі. 12 разів його обирали Кошовим Отаманом Запорозької Січі. Обіймав цю посаду з грудня 1703 до 27 травня 1706 р., а також з грудня 1707 до квітня 1709. У 1710—1728 рр. — Кошовий Отаман Кам'янської та Олешківської Січі.
Кость Гордієнко відверто виступав проти московського гніту, відкрито відстоював права й вольності Війська Запорозького перед Петром I, чим заслужив довіру та повагу Запорожців.
1702 — надіслав листа царю Петру I, у якому писав про належність Запорожцям земель по Самару, особливо після будівництва біля Чортомлицької Січі фортеці Кам'яний Затон. Тим же була мотивована й відмова присягнути на вірність Петру I. Петро послав на Запоріжжя своїх підручних підмовляти Козацтво, щоб скинуло Гордієнка, і 1703-го замість нього було обрано Герасима Крису[3].
Попри особисту неприязнь до Гетьмана Івана Мазепи, у 1709 року підтримав його й разом із Запорожцями перейшов на його бік. При зустрічі зі Шведським Королем Карлом XII, Кость Гордієнко виголосив промову латинською мовою. Послідовно виступав за шведсько-український союз та проти наступу московитів на козацькі вольності.
Після смерті Івана Мазепи у місті Бендери спільно з Пилипом Орликом брав участь у складанні Бендерської конституції («Конституції Пилипа Орлика», «Договір і постанови між Гетьманом Орликом і Військом Запорозьким 1710 року»).
Син Костя, Василь Гордієнко, після взяття Батурина (1708) був захоплений московитами у Верхньому Салтові й невдовзі після звільнення помер. Після Полтавської битви (1709) московити знову мали намір заарештувати його, але, через відсутність можливості зробити це, викопали й обезголовили труп, після чого повісили на дереві.[4]
У 1711 році як Кошовий брав участь у поході Пилипа Орлика на Правобережну Україну, з метою звільнення України від московської навали. Похід, на жаль, закінчився невдачею.
Після руйнування Кам'янської Січі московською каральною експедицією Шеремєтєва в 1711 р. Кость Гордієнко разом із Запорожцями перебрався на територію Кримського ханства (землі у гирлі Дніпра), де осів в Олешках і заснував Олешківську Січ, яку очолював до 1728 р.
Після вимушеної еміграції Пилипа Орлика, в 1714 році обійняв посаду Гетьмана Дубоссарського. Неодноразово залагоджував конфлікти Запорожців із Кримським Ханом і турецьким султаном.
З 1729 року не брав участі в політичній діяльності, але своїм авторитетом стримував Запорожців від повернення під владу московитів. Похований у Кам'янській Січі.
ВшануванняРедагувати
Був урочисто похований Запорожцями з мушкетними та гарматними залпами на території Кам'янської Січі (тепер село Республіканець Бериславського району Херсонської області). Могила з унікальним кам'яним пам'ятником-хрестом збереглася до наших днів.
- Йому присвячено одну з картин Петра Андрусіва «Зустріч Гетьмана І. Мазепи з Кошовим Січі Костем Гордієнком» (1968)
- У листопаді 1917 року полк Українців (російської 7-ї Туркестанської дивізії Західного фронту) взяв назву імені Костя Гордієнка — під командуванням Всеволода Петріва[5]. Вояки-Гордієнківці винайшли і використовували свої військові знаки розрізнення. У 2012 році історичні-реконструктори були вперше зібрані великою групою для створення документально-історичної кінострічки «Українська революція за спогадами Всеволода Петріва».
- 2011 року в місті Нікополь Січеславської області був заснований юнацький курінь ім. Костя Гордієнка [Архівовано 24 квітня 2017 у Wayback Machine.] Національної скаутської організації України ПЛАСТ.
- 2014 року Київська міська рада перейменувала провулок Чекістів у провулок Костя Гордієнка[6]. У 2015 році вулицю Матлахова у Січеславі перейменовано на вулицю Костя Гордієнка[7]. 2016 року з'явилася вулиця Костя Гордієнка у місті Первомайськ Миколаївської області.
ПриміткиРедагувати
- ↑ Лист кошового отамана гетьману. Архів оригіналу за 6 квітня 2017. Процитовано 20 березня 2017.
- ↑ Адріан Кащенко. Кость Гордієнко-Головко — останній лицар Запорожжя. Архів оригіналу за 17 лютого 2020. Процитовано 12 червня 2022.
- ↑ Адріан Кащенко Боротьба за права й вольності Війська Запорозького. Кость Гордієнко-Головко. Архів оригіналу за 28 жовтня 2017. Процитовано 28 жовтня 2017.
- ↑ Леонід Логвиненко. Молитва за Василя Гордієнка // Україна молода, № 112, 24.06.2009
- ↑ Петрів Всеволод Спомини з часів української революції (1917—1921) [1] [Архівовано 21 листопада 2010 у Wayback Machine.]
- ↑ Рішення Київської міської ради від 13 листопада 2014 року № 373/373 «Про повернення історичних назв та перейменування вулиць, площ, провулків у місті Києві» // Хрещатик. — 2014. — № 177 (4577). — 2 грудня. — С. 6. [Архівовано з першоджерела 2 грудня 2014.]
- ↑ Перейменовано майже всі «комуністичні» топоніми Дніпропетровська https://www.gorod.dp.ua/news/111289 [Архівовано 30 листопада 2015 у Wayback Machine.]
ЛітератураРедагувати
- Логвиненко Леонід. Молитва за Василя Гордієнка [Архівовано 30 липня 2014 у Wayback Machine.]
- Станіславський В. В. Гордієнко Кость [Архівовано 31 січня 2017 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — С. 162. — 518 с. : іл. — ISBN 966-00-0405-2.
- Кащенко Адріан. Кость Гордієнко-Головко — останній лицар Запорожжя [Архівовано 17 лютого 2020 у Wayback Machine.]. Також — оригінал видання 1919 року
- Чухліб Т. В. Ідея відмови кошового отамана Запорозької Січі К.Гордієнка від протекції Москви в умовах Північної війни 1700—1721 рр. Чорноморська минувшина: Збірник — 2009. — Вип. 4. — С. 18-24.
ПосиланняРедагувати
- Гордієнко [Архівовано 18 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1998. — Т. 1 : А — Г. — 672 с. — ISBN 966-7492-00-X.
- Гордієнко Кость [Архівовано 14 червня 2021 у Wayback Machine.] // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1958. — Т. 1, кн. II : Літери В — Ґ. — С. 267-268. — 1000 екз.