Відкрити головне меню

Костел Вознесіння Пресвятої Діви Марії (або костел Вознесіння Пресвятої Богородиці) — культова споруда, римо-католицький парафіяльний костел у місті Винники поблизу Львова. Костел та дзвіниця належать до пам'яток архітектури XVIII—XIX ст.

Костел Вознесіння Пресвятої Діви Марії
2. Винники Вознесенський костел.JPG
49°48′56″ пн. ш. 24°07′47″ сх. д. / 49.81556° пн. ш. 24.12972° сх. д. / 49.81556; 24.12972Координати: 49°48′56″ пн. ш. 24°07′47″ сх. д. / 49.81556° пн. ш. 24.12972° сх. д. / 49.81556; 24.12972
Тип споруди церква
Розташування УкраїнаВинники, вул. Львівська, 1
Архітектор ймов., Бернард Меретин
Засновник Маріанна Потоцька (Яблоновська, Тарло)
Поч. будівництва 1738
Кін. будівництва 1766
Стиль бароко
Належність РКЦ
Епонім Вознесіння Діви Марії
Костел Вознесіння Пресвятої Богородиці (Винники). Карта розташування: Україна
Костел Вознесіння Пресвятої Богородиці (Винники)
Костел Вознесіння Пресвятої Богородиці (Винники) (Україна)
Костел Вознесіння Пресвятої Богородиці у Вікісховищі?

Зміст

ІсторіяРедагувати

Початки костелу у Винниках пов'язані з культом Матері Божої Винницької (Винниківської). Винниківська ікона («о́браз») Божої Матері є однією з копій Ченстоховської, зробленої, на думку польського дослідника Пйотра Красного, перед урочистою коронацією Белзької (Ченстоховської) у 1717 р., бо на ній намальована корона вже Владиславівська, а не папська — Климентіївська.[1]

1736 року в хроніці львівських вірменських бенедиктинок було записано: у Винниках, миля від Львова, «образ» Пречистої Діви Марії Ченстоховської кривавими слізьми плакав; після цього архієпископ Миколай Вижицький з каноніками засідав і визнав те за річ правдиву. Тодішня власниця Винників Маріанна Потоцька з Тарлів (вдова Адама Петра Тарло, пом. 1719) наказала перенести ікону до свого палацу, допускала до нього вірних. Великий наплив прочан викликав створення сталої капеланії, в 1738 році фундування власницею, иншими людьми костелу в селі.[2]

Будівництво костелу почалося у 1738 р., імовірно, за проектом відомого архітектора Бернарда Меретина,[3] тривало до 1766 р. Значну частину коштів для будівництва костелу, купівлі необхідних для проведення мес речей надали працівники місцевої тютюнової мануфактури (зокрема, 1781 року було встановлено головний вівтар, дещо пізніше амвон, який 1795 року ще не був помальований, в 1795 році — вівтарі бічні, які закрили раніше зроблені розписи[4]). 1766 р — перенесення чудотворної ікони Матері Божої Винниківської у костел. 1766 року при допомозі Львівського латинського архієпископа Вацлава Героніма Сераковського у Винниках виникла парафія, яку обслуговували до 1784 р. отці піари.

1785 р. австрійська влада реквізувала золоті та срібні прикраси чудотворного образу, які невдовзі були замінені позолоченими та посрібненими дерев'яними. 1795 р.- костел був покритий гонтом, фасади костелу помальовані на червоно, вежка на сигнатурці була в незадовільному стані, в костелі було багато позолочених речей (зокрема, 2 монстранції, 4 келихи, 2 хрести вівтарні, срібна кадильниця), багато ікон, різьбленя, орнатів, далматик[4]. Початок XIX ст.- прибудований притвір. 1889 р. реконструкція притвору (на місці попередньої крухти, яку можна бачити на літографії Кароля Ауера), будова стінової дзвіниці. Після закінчення ремонту було освячення (консекрація) костелу під титулом Успіння Пресвятої Діви Марії. 1912 р. проведений ґрунтовний ремонт костелу (до цього часу належить існуючий розпис костелу, що був накладений на стінові розписи другої половини XVIII ст.).

Після ІІ-ї св. війни адміністратором парафії був кс. Альбін Мидляж (до 13 листопада 1945 р.), після нього кс. Владислав Пельц, який покинув парафію 8 травня 1946 року, виїхав на Опольщину. Ключі парафії, ікону Матері Божої Винниківської віддали греко-католицькому пароху о. Поточняку. Орнати, альби, капи, хоругви, монстранції, 2 келихи, мшал, хідники перевезли до парафіяльного костелу Ланьцута, дрібніші речі, метричні книги 1910-45 та кілька старших до Вінова (пол. Winów). За радянської влади костел використовувався як склад. 1992 року відновлено римо-католицьку парафію, у березні 1993 р., після відновлення і освячення, костел знову став служити віруючим.

Архітектура, описРедагувати

За планувальною структурою костел — прямокутний у плані, однонавний, зального типу.

Інтер'єр костелу (малярство XVIII—XIX ст.). Впродовж 30 років тривало впорядкування внутрішнього убранства костелу — малювання стін та склепінь, влаштування головного та бічних вівтарів, амвону. Розписи костелу виконанні не пізніше як 1758 р.

Стіни були декоровані іонійськими пілястрами. В костелі є епітафія з написом: «Тут лежить серце Едварда Братковського, підкоморія Августа III, короля польського і електора саського, старости, а потім дідича миклашівського. Помер у 1778 р». Коли померла і де похована фундаторка костелу — не відомо.

В архітектурі костелу є багато елементів, схожих на мотиви творців так званого радикального чеського бароко І-ї половини XVIII ст.,[5] зокрема, Кристофа і Кіліяна Ігнаца Дінтцгоферів; нагадує костел Божого Різдва (чеськ. Kostel Narození Páně (Praha)) в Санктуарії «Лорета» на Градчанах у Празі (архітектори Кіліян Іґнац Дінтцгофер, Йоган Ґеорґ Ахбауер-старший (нім. Johann Georg Achbauer der Ältere), 1733—1735 роки). Схема фасаду костелу дуже близька композиції фронтальних сторін костелу в Годовиці, фари в Тарноґруді (1751—1771 роки). Тому дуже ймовірно, що архітектором був Бернард Меретин.[3]

Головний вівтар костелу (1781[6]) належав до групи неархітектонічних композицій різьбярсько-малярських, що наслідували оформлення презбітерію костелу Годовиці (спільна робота Бернарда Меретина та Пінзеля). Постав найпізніше зі схожих вівтарів у костелах в Коломиї (нині церква святого Йосафата), у Берездівцях, Буську. Тому природно, що фігури в ньому були помальовані на білий колір, схожий до порцеляни (як і більшість пізніх робіт представників львівської школи), наслідуючи при цьому зразки з костелами південної Німеччини.[7] Автор різьб у костелі не відомий.

Бічні вівтарі встановлені 1795 року, проповідальниця та органовий «проспект» — перед 1795 роком.[6]

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Krasny P. Kościół parafialny p.w. Wniebowzięcia Najświętszej Panny Marii w Winnikach… — S. 170.
  2. Krasny P. Kościół parafialny p.w. Wniebowzięcia Najświętszej Panny Marii w Winnikach… — S. 163—164.
  3. а б Krasny P. Kościół parafialny p.w. Wniebowzięcia Najświętszej Panny Marii w Winnikach… — S. 169.
  4. а б Krasny P. Kościół parafialny p.w. Wniebowzięcia Najświętszej Panny Marii w Winnikach… — S. 164.
  5. Krasny P. Kościół parafialny p.w. Wniebowzięcia Najświętszej Panny Marii w Winnikach… — S. 168.
  6. а б Krasny P. Kościół parafialny p.w. Wniebowzięcia Najświętszej Panny Marii w Winnikach… — S. 167.
  7. Krasny P. Kościół parafialny p.w. Wniebowzięcia Najświętszej Panny Marii w Winnikach… — S. 169—170.

ДжерелаРедагувати

  • Krasny P. Kościół parafialny p. w. Wniebowzięcia Najświętszej Panny Marii w Winnikach // Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego. Praca zbiorowa. — Kraków : Międzynarodowe Centrum Kultury, Drukarnia narodowa, 1996. — T. 4. — 211 s. — 402 il. — S. 163—176. — (Materiały do dziejów sztuki sakralnej na ziemiach wschodnich dawnej Rzeczypospolitej. Cz. I). — ISBN 83-85739-34-3. (пол.)

ПосиланняРедагувати

ЛітератураРедагувати

  • Байцар Андрій. Винники туристичні: Науково-краєзнавче видання / А. Л. Байцар. — Винники: ТзОВ ВТФ «Друксервіс», 2016, 312 с.
  • Байцар Андрій. Історія Винник в особах: Науково-краєзнавче видання / А. Л. Байцар. — Винники; Львів: ЗУКЦ, 2017. — 180 с.