Відкрити головне меню

Корсунь (давньоруське місто)

Корсунь, Корсунь Київський — давньоруське місто. Вперше згадується в Київському літописі під 1172: у записі говориться про зупинення біля К. лукоморських половців, що йшли на Київ. Ідентифікується з городищем в урочищі Замчище в межах сучасного м. Корсунь-Шевченківський, при впадінні р. Корсунка в р. Рось (притока Дніпра). Досліджена археологами територія тутешнього укріпленого городища становить бл. 2 га, культурний шар на ньому сягає 1,5 м і містить, поряд з ін. залишками тогочасних речей, гончарну кераміку рубежу 10–11 — 1-ї пол. 13 ст. Зі сходу від укріпленого городища в давньоруські часи розміщувалося неукріплене селище.

За припущеннями істориків і археологів, заснування К. пов'язано з будівничою діяльністю або великого князя київського Володимира Святославича на рубежі 10–11 ст., або, що більш імовірно, його сина Ярослава Мудрого в 2-й третині 11 ст. За повідомленнями «Повісті временних літ», саме Ярослав Мудрий збудував укріплену лінію по р. Рось (див. Змієві вали). Місто названо на честь кримського м. Херсон (літописний Корсунь; див. Херсонес Таврійський), в якому, за однією з версій, хрестився Володимир Святославич.

Наприкінці 11 — на поч. 12 ст. навколо К. були розселені союзні руським князям тюркські племена клобуків чорних. Протягом 12 ст. К. входив до складу Пороської волості Київської землі з центром у м. Торчеськ. У 12 ст. належав до резервного земельного фонду київського князя (з цього фонду київський князь роздавав землі князям значних центрів Київської Русі в обмін на їхню участь у спільній обороні Руської землі від кочівників — т. зв. причастіє; див. Колективного сюзеренітету концепція). Так, до 1195 К. разом з містами Треполь (нині с. Трипілля Обухівського району Київської обл.), Канів і Богуслав (усі в складі Торчеської волості) тримав зять київського князя Рюрика Ростиславича — волинський князь Роман Мстиславич, потім на вимогу владимиро-суздальського князя Всеволода Юрійовича ці міста в Романа Мстиславича були відібрані. Пізніше Торчеськ було передано зятеві Всеволода Юрійовича — Ростиславу Рюриковичу, а К. та ін. міста волості були підпорядковані посадникам Всеволода Юрійовича. Після монголо-татарської навали (1240) життя в К. припинилося.

Колишня тер. К. знову була заселена наприкінці 16 ст.

Джерела та літератураРедагувати