Іван Козак (8 серпня 1891, с. Гічва, Ліський повіт, Бойківщина — грудень 1978, Нью-Йорк, США[1]) — український військовик, громадський діяч. Доктор права, сотник УГА, Армії УНР.

Іван Козак
 Сотник
Загальна інформація
Народження 8 серпня 1891(1891-08-08)
с. Гічва, Ліський повіт, Бойківщина
Смерть грудень 1978
Нью-Йорк США США
Alma Mater Львівська академічна гімназія
Військова служба
Приналежність ЗУНР ЗУНР
Вид ЗС Збройні сили Австро-Угорщини Збройні сили Австро-Угорщини
 УГА
Війни / битви Перша світова війна
Українсько-польська війна 1918—1919
Українсько-радянська війна
Командування
командир жандармерії УГА
Нагороди та відзнаки
Медаль за хоробрість (Австро-Угорщина)
Медаль за хоробрість (Австро-Угорщина)
Медаль за хоробрість (Австро-Угорщина)
Медаль за хоробрість (Австро-Угорщина)
Медаль «За військові заслуги» (Австро-Угорщина)
Медаль «За військові заслуги» (Австро-Угорщина)
Військовий хрест Карла (Австро-Угорщина)
Військовий хрест Карла (Австро-Угорщина)
Пам'ятний хрест 1912/13
Пам'ятний хрест 1912/13
Медаль за 1 поранення (Австро-Угорщина)
Медаль за 1 поранення (Австро-Угорщина)
Орден «Залізний хрест» (УНР)
Орден «Залізний хрест» (УНР)
Хрест Симона Петлюри
Хрест Симона Петлюри
Галицький хрест
Галицький хрест
«Воєнний хрест» (УНР)
«Воєнний хрест» (УНР)

Життєпис

ред.

Народився 8 серпня 1891 року в селі Гічва, Ліського повіту на Бойківщині.

Закінчив Українську Академічну Гімназію у Львові (1910), правничі студії у Львові та Празі, де отримав ступінь доктора права.

Під час Першої світової війни служив у австрійській армії у званні поручника, брав участь у важких боях на російському фронті і був важко поранений. Нагороджений бронзовою і срібною медалями за хоробрість, «Signum Laudis», вояцьким хрестом Карла, медалею за поранення, і пропам'ятним хрестом 1912. Ставши інвалідом через поранення, направлений на розвідчу службу, а потім служив у полевій жандармерії.

З листопада 1918 року добровільно служив в Українській Галицькій Армії, був одним з організаторів Державної і Полевої Жандармерії УГА, потім служив командувачем жандармерією Львівської области ЗУНР, наприкінці був командиром жандармерії УГА — з лютого 1919 року, по Олександру Красіцькому, котрий того часіу отримав призначення на посаду (керунок) на команданта Державної жандармерії ЗО УНР та виїхав до Начальної Команди ГА.

Після катастрофи УГА служив у 1-ї кавалерійської бригаді сотника Едмунда Шепаровича, наприкінці в Дієвій Армії як командант штабу 5-ї Херсонської дивізії УНР. У серпні 1920 р. перейшов з групою генерала Антіна Кравса в Чехословаччину, залишився в таборі Української бригади в Ліберці та Йозефові, де був останнім комендантом бригади УГА в Чехословаччині.

Мав адвокатську канцелярію в Угневі, де якийсь час працював майбутній полковник УПА Онишкевич Мирослав.[2] Заарештований польською окупаційною владою в 30-х роках, відбував ув'язнення у концтаборі «Береза Картузька».[3]

Переїхав до США 1949 року, оселився в Нью-Йорку, де помер у грудні 1978 року.

Нагороди УНР

ред.

Примітки

ред.
  1. Iwan Kozak, «United States Social Security Death Index». Архів оригіналу за 8 Серпня 2016. Процитовано 11 Листопада 2013.
  2. Зустрічі з командиром УПА Орестом / «Вісті комбатанта». Архів оригіналу за 24 Грудня 2014. Процитовано 13 Листопада 2014.
  3. Петро Мірчук. КОНЦЕНТРАЦІЙНИЙ ТАБІР БЕРЕЗА КАРТУЗЬКА / V ЧАСТИНА: РОЗДІЛ 7. УВ'ЯЗНЕННЯ І ЗАСУДИ ЗА ДВА РОКИ (ВІД СІЧНЯ 1933 ДО ГРУДНЯ 1934) // Нарис історії ОУН. Архів оригіналу за 18 листопада 2008. Процитовано 25 грудня 2014.

Література

ред.