Відкрити головне меню

Матві́й Бори́сович Коган-Шац (25 жовтня (7 листопада) 1911(19111107) (за іншими даними 6 листопада), Могилів-Подільський — 21 серпня 1989, Київ[1]) — радянський, український художник-живописець. Член Спілки художників СРСР (1946).

Коган-Шац Матвій Борисович
Коган-Шац Матвій Борисович.jpg
Народження 7 листопада 1911(1911-11-07)
Могилів-Подільський
Смерть 21 серпня 1989(1989-08-21) (77 років)
  Київ, УРСР, СРСР
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперіяСРСР СРСР
Навчання Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури
Діяльність художник
Напрямок пейзаж
Нагороди CCCP army Rank lejtnant infobox.svg Лейтенант

Зміст

БіографіяРедагувати

Батько, Борис Коган, був актором невеликого подільського театру, взяв сценічне ім'я Коган-Шац (Шац — абревіатура від «Галеах цібур» — посланець общини).

В швидкому часі після народження Матвія родина з його трьома братами перебралася до Одеси. Ще до початку навчання підпрацьовував декоратором у театрі. Поступив до Одеського художнього інституту, який в швидкому часі об'єднали з київським. 1939 року закінчив Київський художній інститут, педагогами були Павло Волокидін та Олексій Шовкуненко.

Жив та працював у Києві, творив переважно в пейзажному напрямі.

У виставках брав участь з 1939 року, і в закордонних — Італія, Франція, Югославія (1968), Японія (1970).

Учасник Другої світової війни, лейтенант інтендантської служби, служив художником при штабі 20-ї армії. Ледве встиг вибратися 1941-го із Орла — за 15 хв до зайняття міста нацистами.

Після демобілізації повернувся до Києва, на початках жив із родиною у підвалі. 1947 року прийнятий до спілки художників СРСР, майже одразу на нього заведено справу, його як «декадента і чорнителя радянської влади» зарахували до «сосюрівців» — у пейзажах Когана «не зображалася індустріальна та аграрна дійсність». Однак в 1950-х, під час боротьби із «безродним космополітизмом» «сосюрівця» Когана вже не чіпали.

РодинаРедагувати

ТворчістьРедагувати

Протягом усього періоду творчої діяльності Коган-Шац писав ландшафти, причому без слідів індустріальної та аграрної діяльності людини. Проте йому постійно заважали, рекомендували, що саме писати, і які об'єкти комуністичної забудови зображувати. Саме тому більшість робіт художника були так званими «халтурками». Художникові давали «шедеври» для тиражування. Тут — жодної фантазії, тільки добросовісне копіювання з оригіналу. Така історія була з картиною Рилова «Зелений шум». Це був стандарт. Потрібно було розмножити картину, щоб потім розвісити по всій країні. І Матвієві Когану-Шацу доводилося це слухняно виконувати. Були випадки сповнені справжнього драматизму. Як пише Ігор Шаров 1951 року Матвій Борисович отримав замовлення на термінове виготовлення величезного портрета вождя (Сталіна або Молотова) для демонстрації трудящим. Художник працював разом із двома студентами художнього інституту. Працювали цілодобово, але полотно ніяк не висихало. Коли ж вони спробували висушити картину лампою, то пропалили обличчя вождя. За це митця ледь не виключили зі Спілки художників.

Загалом майже ніщо не заважало успішній творчій діяльності художника. Він писав виключно пейзажі, спокійні, врівноважені полотна, до вишуканої естетики, яскравого колориту яких не міг присікатися жоден найприскіпливіший критик мистецтва.

Роботи представлені в Національному художньому музеї України, Бердянському, Миколаївському, Полтавському художніх, Алупкинськму палаці-музеї, Зібранні (колекції) образотворчого мистецтва Градобанку.

Серед робіт:

  • «Реконструкція Центрального стадіону», 1970-ті,
  • «Корсунь»,
  • «Кременчуцька ГЕС»,
  • «Оранка»

ПриміткиРедагувати

ДжерелаРедагувати