Відкрити головне меню

«Ключ без права передачі» (рос. «Ключ без права передачи») — російський радянський художній фільм 1976 року режисера Дінари Асанової. Виробництво студії «Ленфільм».

Ключ без права передачі Picto infobox cinema.png
рос. Ключ без права передачи
Жанр драма
мелодрама
Режисер Дінара Асанова
Сценарист Георгій Полонський
У головних
ролях
Олена Проклова
Олексій Петренко
Лідія Федосєєва-Шукшина
Любов Малиновська
Зіновій Гердт
Катерина Васильєва
Олег Хроменков
Марина Левтова
Анвар Асанов
Олександр Богданов
Оператор Дмитро Долинін
Юрій Векслер
Композитор Євген Крилатов
Кінокомпанія Ленфільм
Тривалість 99 хвилин
Мова російська
Країна СРСР СРСР
Рік 1976
IMDb ID 0170114

Зміст

СюжетРедагувати

Кирило Олексійович більшу частину життя провів в армії. Вийшовши у відставку, він потрапляє на посаду директора школи. Спочатку йому дуже важко звикнути, що замість дисциплінованих солдат він відповідає за натовп метушливих дітей. Знайти спільну мову з учнями йому допоможе вчителька літератури Марина. Вона розгледіла за маскою суворого солдафона чуйну людину.

У фільмі яскраво показано поведінку і психологію підлітків, як формуються їхні погляди на життя у так званому «перехідному віці».

РоліРедагувати

10б

  • Марина ЛевтоваЮля Баюшкіна
  • Олександр Богданов — Саша Майданов
  • Андрій Лавриков — Андрій Шаров
  • Олена ЦиплаковаТаня Косицька
  • Костянтин Миколаїв — Альоша Смородін
  • Олена Аржанік
  • Сергій Волков
  • Олександр Гольдштейн
  • Ірина Обольська
  • Олена Попова
  • Олексій Рахов

Поети

Знімальна групаРедагувати

Я дуже нервував. Пам'ятаю, що мені дуже хотілося догодити, відповідати. Я напридумував безліч різних варіантів пісень до цього фільму. Чому я нервував? Адже у мене був порядний досвід подібної роботи. Все поки що виходило наче б вдало. Моє становище в літературі та вже деяка популярність і впевненість у власних силах, здавалося б, повинні були позбавити мене від зайвої вібрації, але я нервував. Так, нервуючи, я заспівав, приїхавши в Ленінград, одну пісню, другу, і, нарешті, ще одну, не зовсім, правда, вдалу, але так, на всякий випадок. Динара слухала мій переляканий, напружений спів, підперши кулачком підборіддя. До речі, та - третя пісня - ніякого відношення до сюжету фільму не мала. Дінара, з якихось одній їй веденим ознаками, відібрала саме її. Я думав, буде оркестр, але звучала жалюгідна гітара: «Давайте восклицать, друг другом восхищаться…»

Фестивалі та призиРедагувати

  • 1977 — XI ВКФ в Ригі:
    • Приз «За найкращу кінорежисуру» Дінарі Асановой
    • Приз «За найкраще виконання чоловічої ролі» Олексію Петренко
    • Приз ЦК ЛКСМ
    • Приз дитячого журі глядачів творчому колективу фільму
  • 1977 — X МКФ в Москві: Спеціальний приз журі конкурсу фільмів для дітей
  • 1977 — Призи Ленінського Комсомолу режисерові Дінарі Асановой й акторці Олені Прокловой
  • 1978 — VI Міжнародні Кошалінські зустрічі (Польща): Приз «Янтар» за найкращий сценарій Георгію Полонському
  • 1978 — VIII МКФ найкращих фільмів світу «Фест» в Белграді (Югославія): Почесний диплом «Кекец»
  • 1978 — VIII МКФ для дітей у Джиффоні (Італія): Особливий диплом

Ретроспективи

  • 2006 — Тиждень російського кіно в Парижі: Regards de Russie, Париж (Франція)
  • 2008 — Російське кіно в кінотеатрі «Arlequin», Париж (Франція)
  • 2008 — Міжнародний фестиваль кінематографічних дебютів «Дух Вогню», Ханти-Мансійськ (Росія)

Цікаві фактиРедагувати

  • Для Марини Левтової це була перша роль у кіно. Марина була однокласницею Олени Циплакової, яка знімалася у фільмі Дінари Асановой «Не болить голова у дятла». Коли Дінара почала шукати хлопців для своєї нової картини, Олена показала їй фотографію свого дев'ятого класу. Асановой відразу сподобалися двоє - хлопчик і дівчинка. Цією дівчинкою і була Марина Левтова.
  • У ролі Марини Максимівни Дінара Асанова хотіла знімати Катерину Васильєву, але її не затвердив худрада. Також проби проходили Євгенія Ханаєва, Марина Нейолова, Людмила Гурченко
  • Коли Кирило Олексійович просить Марину Максимівну допомогти йому розібратися в книгах з педагогіки, вона пропонує для початку прочитати Януша Корчака «Як любити дітей»
  • На прогулянці Марина Максимівна читає учням хайку Тійо-ні:
Над ручьем весь день
Ловит, ловит стрекоза
Собственную тень

ПосиланняРедагувати