Відкрити головне меню

Київський академічний театр «Колесо»


Київський академічний театр «Колесо» — академічний камерний театр у Києві, створений наприкінці 1980-х років і відтоді очолюваний незмінним худкерівником закладу Іриною Кліщевською.

Київський академічний театр «Колесо»
Київський академічний театр «Колесо», листопад 2009
Київський академічний театр «Колесо», листопад 2009

Країна Україна Україна
Місто
Адреса
Місткість 70 місць (основна сцена)
Тип експериментальний камерний
Статус академічний
Відкрито 1988
Репертуар українська та світова класика, сучасна драматургія, фольклорно-етнографічні та авангардні постановки
Керівництво худ. керівник І. Я. Кліщевська[2]
teatr-koleso.kiev.ua

Загальні даніРедагувати

Київський академічний театр «Колесо» розташований в історичній будівлі на одній з найвідоміших вулиць Києва за адресою:

вул. Андріївський узвіз, буд. 8, м. Київ—04070 (Україна).

У XIX столітті в будинку, де міститься нині театр, мешкав подільській ювелір, у ХХ-му — розміщувались радянські комуналки.

Театр має 3 сценічні майданчики — Основна (70 місць), Камінна зала (відкрито о 2010 р.)і Сцена у Кафе театру.

Директор-художній керівник театру — Народна артистка України Кліщевська Ірина Яківна.

ІсторіяРедагувати

Театр «Колесо» було засновано 1988 року. Перша вистава відбулась 28 травня того ж (1988) року. Засновником та художнім керівником закладу від дня заснування й дотепер є Народна артистка України Кліщевська Ірина Яківна.

Значною подією в житті новоствореного колективу стало отримання власного приміщення на Андріївському узвозі, 8. Усі працівники театру взяли участь у переобладнанні будівлі під потреби театру.

Нині головна сцена театру розташована на другому поверсі театру і розрахована лише на 70 глядачів. Відтак, театр є камерним — актори перебувають на відстані витягнутої руки від глядачів, вони стають свідками найпотаємніших процесів, які відбуваються на кону. Другою сценою в «Колесі» вважають кафе театру. Тут, на першому поверсі у затишній домашній атмосфері проходять вистави, які змушують глядачів відчути себе знову ж таки безпосередніми учасниками вистави («Пристрасті дому пана Г.-П.» О. Пчілки, «Любити, палати та бути таким, як раніше…» Ж. Беранже).

Від вересня 2008 року Київський театр «Колесо» дістав статусу «академічного».

У теперішній час (кінець 2000-х років) театр «Колесо» є невід'ємною складовою культурного життя Києва, улюбленим місцем відпочинку не тільки киян, а й численних гостей столиці.

Репертуар, трупа і діяльністьРедагувати

Репертуар Київського академічного театру «Колесо»[3] налічує 35 постановок (сезон 2017/2018). Серед них — як класична українська («Шантрапа» П. Саксаганського) та світова драматургія («Дама-примара» П. Кальдерона, «Місяць на селі» І. Тургенєва), так і твори сучасних письменників («Емма» Я. Стельмаха за романом Г. Флобера, «Портрет планети» Ф. Дюрренматта, «OFF Кордон» К. Ілієва, «Terra incognita» Г. Джеймс), фольклорно-етнографічні («Вечорниці» Н. Жилінської та І. Кліщевської, «У Києві, на Подолі…»), авангардні («Каспар» та «Скандал з публікою» П. Гандке, «Жінки Моцарта» Ф. Міттерера) й традиційні вистави («Гра на клавесині» Я. Стельмаха, «Азалія» І. Жаміака, «Міріам» О. Юр'єва). У театрі представлені майже всі відомі жанри: драма, комедія, детектив, мелодрама, фарс, моновистава, трагікомедія.

Трупа театру складається з 20 професійних акторів, ще 10 працюють за запрошенням. Серед них є й ті, хто прийшов в театр майже 20 років тому: Валентина Бойко, Галина Зражевська, Олег Лепенець, Олександр Бірюков, Андрій Мороз та Вадим Лялько, і, певно що, незмінна художня керівниця упродовж роботи закладу — Народна артистка України Ірина Кліщевська.

За тридцятирічну історію існування театр брав участь у великій кількості фестивалів та проектів, побувавши зі своїми спектаклями в різних країнах світу — Англії, США, Румунії, Франції, Польщі, Болгарії, Росії, Білорусі, Туреччині та багатьох інших.

Історія будівлі, в якій розташований театрРедагувати

Колись будівля театру, садиба з двома житловими будинками, зведеними – один 1885, а другий – 1902 років, була власністю київського ювеліра Василя Яковича Чернявського. Обидві споруди виконані на його замовлення.

Садиба зберегла ознаки, що характерні для міського житла Подолу XIX – початку XX століть, тобто, господарські, службові та житлові, приміщення. Вигідне розташування на рельєфі київських гір, пластика об’єктів і комплектація внутрішнього двора, а також фасад житлового будинку доповнювалися наявністю джерельної води.

У 1881 році ювелір Василь Чернявський придбав цю садибу в купчихи Генюкової. Якщо в попередньої господарки на перших поверхах були розміщені торговельні лавки, то ювелір мав орієнтир на прибутковий будинок і замість дерев’яних звів кам’яні споруди. «У цьому будинку, як на верхніх поверхах, так і на нижніх, по шість кімнат, по одній парадній і по одній кухні...» – відомості того часу з опису будинку. Тут також зазначена  наявність грубок і камінів. Саме тому окрема зала театру називається Камінною.

Прикметно, що в описах від 1885 року цей будинок називається флігелем. Кожен поверх має свій окремий вхід, щоб мешканці не заважали одне одному. Нині у цокольній частині знаходиться кафе театру, а сходами, якими піднімаються глядачі до основної зали, колись користувалися лише мешканці верхнього поверху. Чернявський цілком реконструював й господарські споруди в дворі, додавши величезний сарай та каретну. Горища використовувалися для зберігання сіна та сушіння білизни, сарай – для дров, «льодова» і кам’яна споруда (остання оснащена горном) для ювелірних робіт, де порядкував господар і його помічники. Тепер на горищі розміщено костюмерний склад. Стелажі з взуттям і ряди костюмів усіх постановок театру – нова сторінка в літописі цього будинку.

Усе побудовано добротно й надійно, господар не уявляв, що мине понад століття і будинок на Андріївському узвозі, 8 стане театральним осередком, візитівкою Києва. Ось таку спадщину для киян залишив успішний ювелір.

За радянських часів будинок було розділено на квартири-комуналки. Переживши катаклізми історії, 1988 року, після розселення мешканців, велика частина яких емігрувала, приміщення було передано у власність театру. Такому рішенню сприяв тодішній керівник Подільського району Іван Салій. Існування театру в цих стінах не суперечить тому, що ця будівля є пам’ятником архітектури. Адже перші театри в Києві були домашніми, їхня атмосфера мала свої переваги – затишок оселі та щирість спілкування.

Нащадки тих, хто мешкав тут раніше охоче відвідують це місце, приїжджаючи до Києва, а хтось із них ще згадує й своє дитинство. Подив викликає те, що будинок і його внутрішній інтер’єр, збережені максимально. Беззаперечно, в цьому ознака мудрості керівництва театру.

Усе в житті має свій причинно-наслідковий зв’язок: краса завжди була притаманна цьому будинку. Доказом слугує і такий факт, що 1905 року, приїхавши до Києва, тут винаймав житло етнограф і хоровий диригент Олександр Кошиць. Правда, проживав він тут усього кілька місяців. Ніхто з мешканців не міг припуститися думки, що вранці вітається з великим музикантом, який прославив наші пісні та щедрівки на увесь світ.

ВиноскиРедагувати

ПосиланняРедагувати