Київський академічний театр «Колесо»

Київський академічний театр «Колесо» — академічний[ru] камерний театр у Києві, створений наприкінці 1980-х років і відтоді очолюваний незмінним худкерівником закладу Іриною Кліщевською.

Київський академічний театр «Колесо»
Київський академічний театр «Колесо», листопад 2009
Київський академічний театр «Колесо», листопад 2009

50°27′40″ пн. ш. 30°30′56″ сх. д. / 50.46119500002777158° пн. ш. 30.51573800002777759° сх. д. / 50.46119500002777158; 30.51573800002777759Координати: 50°27′40″ пн. ш. 30°30′56″ сх. д. / 50.46119500002777158° пн. ш. 30.51573800002777759° сх. д. / 50.46119500002777158; 30.51573800002777759
Країна Україна Україна
Місто
Адреса
Місткість 70 місць (основна сцена)
Тип експериментальний камерний
Статус академічний
Відкрито 1988
Репертуар українська та світова класика, сучасна драматургія, фольклорно-етнографічні та авангардні постановки
Керівництво худ. керівник І. Я. Кліщевська[2]
teatr-koleso.kiev.ua
Ідентифікатори і посилання


Загальні даніРедагувати

Київський академічний театр «Колесо» розташований в історичній будівлі на одній з найвідоміших вулиць Києва за адресою:

вул. Андріївський узвіз, буд. 8, м. Київ—04070 (Україна).

У XIX столітті в будинку, де міститься нині театр, мешкав подільській ювелір, у ХХ-му — розміщувались радянські комуналки.

Театр має 3 сценічні майданчики — Основна (70 місць), Камінна зала (відкрито о 2010 р.) і Сцена у Кафе театру.

Директор-художній керівник театру — Народна артистка України Кліщевська Ірина Яківна.

ІсторіяРедагувати

Театр «Колесо» було засновано 1988 року. Перша вистава відбулась 28 травня того ж (1988) року. Засновником та художнім керівником закладу від дня заснування й дотепер є Народна артистка України Кліщевська Ірина Яківна.

Значною подією в житті новоствореного колективу стало отримання власного приміщення на Андріївському узвозі, 8. Усі працівники театру взяли участь у переобладнанні будівлі під потреби театру.

Нині головна сцена театру розташована на другому поверсі театру і розрахована лише на 70 глядачів. Відтак, театр є камерним — актори перебувають на відстані витягнутої руки від глядачів, вони стають свідками найпотаємніших процесів, які відбуваються на кону. Другою сценою в «Колесі» вважають кафе театру. Тут, на першому поверсі у затишній домашній атмосфері проходять вистави, які змушують глядачів відчути себе знову ж таки безпосередніми учасниками вистави («Пристрасті дому пана Г.-П.» О. Пчілки, «Любити, палати та бути таким, як раніше…» Ж. Беранже).

Від вересня 2008 року Київський театр «Колесо» дістав статусу «академічного».

У теперішній час (кінець 2000-х років) театр «Колесо» є невід'ємною складовою культурного життя Києва, улюбленим місцем відпочинку не тільки киян, а й численних гостей столиці.

Репертуар, трупа і діяльністьРедагувати

Репертуар Київського академічного театру «Колесо»[3] налічує 35 постановок (сезон 2017/2018). Серед них — як класична українська («Шантрапа» П. Саксаганського) та світова драматургія («Дама-примара» П. Кальдерона, «Місяць на селі» І. Тургенєва), так і твори сучасних письменників («Емма» Я. Стельмаха за романом Г. Флобера, «Портрет планети» Ф. Дюрренматта, «OFF Кордон» К. Ілієва, «Terra incognita» Г. Джеймс), фольклорно-етнографічні («Вечорниці» Н. Жилінської та І. Кліщевської, «У Києві, на Подолі…»), авангардні («Каспар» та «Скандал з публікою» П. Гандке, «Жінки Моцарта» Ф. Міттерера) й традиційні вистави («Гра на клавесині» Я. Стельмаха, «Азалія» І. Жаміака, «Міріам» О. Юр'єва). У театрі представлені майже всі відомі жанри: драма, комедія, детектив, мелодрама, фарс, моновистава, трагікомедія.

Трупа театру складається з 20 професійних акторів, ще 10 працюють за запрошенням. Серед них є й ті, хто прийшов в театр майже 20 років тому: Валентина Бойко, Галина Зражевська, Олег Лепенець, Олександр Бірюков, Андрій Мороз та Вадим Лялько, і, певно що, незмінна художня керівниця упродовж роботи закладу — Народна артистка України Ірина Кліщевська.

За тридцятирічну історію існування театр брав участь у великій кількості фестивалів та проектів, побувавши зі своїми спектаклями в різних країнах світу — Англії, США, Румунії, Франції, Польщі, Болгарії, Росії, Білорусі, Туреччині та багатьох інших.

Історія будівлі, в якій розташований театрРедагувати

Колись будівля театру, садиба з двома житловими будинками, зведеними – один 1885, а другий – 1902 років, була власністю київського ювеліра Василя Яковича Чернявського. Обидві споруди виконані на його замовлення.

Садиба зберегла ознаки, що характерні для міського житла Подолу XIX – початку XX століть, тобто, господарські, службові та житлові, приміщення. Вигідне розташування на рельєфі київських гір, пластика об’єктів і комплектація внутрішнього двору, а також фасад житлового будинку доповнювалися наявністю джерельної води.

З 1857 року у садибі містився дім розпусти, який утримувала Віра Генюкова. Заклад був відомий у місті, та користувався неабияким попитом. Після розпоряджень київської влади, про переселення повій з Андріівського Узвозу, Генюкова вела довгі судові тяжби за право залишити свій бордель у будинку. [4]

У 1881 році ювелір Василь Чернявський придбав цю садибу в Генюкової. Якщо в попередньої господарки на перших поверхах були розміщені салони та трактир, то ювелір мав орієнтир на прибутковий будинок і замість дерев’яних звів кам’яні споруди. «У цьому будинку, як на верхніх поверхах, так і на нижніх, по шість кімнат, по одній парадній і по одній кухні...» – відомості того часу з опису будинку. Тут також зазначена  наявність грубок і камінів. Саме тому окрема зала театру називається Камінною.

Прикметно, що в описах від 1885 року цей будинок називається флігелем. Кожен поверх має свій окремий вхід, щоб мешканці не заважали одне одному. Нині у цокольній частині знаходиться кафе театру, а сходами, якими піднімаються глядачі до основної зали, колись користувалися лише мешканці верхнього поверху. Чернявський цілком реконструював й господарські споруди в дворі, додавши величезний сарай та каретну. Горища використовувалися для зберігання сіна та сушіння білизни, сарай – для дров, «льодова» і кам’яна споруда (остання оснащена горном) для ювелірних робіт, де порядкував господар і його помічники. Тепер на горищі розміщено костюмерний склад. Стелажі з взуттям і ряди костюмів усіх постановок театру – нова сторінка в літописі цього будинку.

Усе побудовано добротно й надійно, господар не уявляв, що мине понад століття і будинок на Андріївському узвозі, 8 стане театральним осередком, візитівкою Києва. Ось таку спадщину для киян залишив успішний ювелір.

За радянських часів будинок було розділено на квартири-комуналки. Переживши катаклізми історії, 1988 року, після розселення мешканців, велика частина яких емігрувала, приміщення було передано у власність театру. Такому рішенню сприяв тодішній керівник Подільського району Іван Салій. Існування театру в цих стінах не суперечить тому, що ця будівля є пам’ятником архітектури. Адже перші театри в Києві були домашніми, їхня атмосфера мала свої переваги – затишок оселі та щирість спілкування.

Нащадки тих, хто мешкав тут раніше, охоче відвідують це місце, приїжджаючи до Києва, а хтось із них ще згадує й своє дитинство. Подив викликає те, що будинок і його внутрішній інтер’єр, збережені максимально. Беззаперечно, в цьому ознака мудрості керівництва театру.

Усе в житті має свій причинно-наслідковий зв’язок: краса завжди була притаманна цьому будинку. Доказом слугує і такий факт, що 1905 року, приїхавши до Києва, тут винаймав житло етнограф і хоровий диригент Олександр Кошиць. Правда, проживав він тут усього кілька місяців. Ніхто з мешканців не міг припуститися думки, що вранці вітається з великим музикантом, який прославив наші пісні та щедрівки на увесь світ.

ВиноскиРедагувати

ПосиланняРедагувати