Відкрити головне меню

Лука́ Єго́рович Ки́зя (8 (21) лютого 1912(19120221), село Жихове Чернігівської губернії — 29 грудня 1974, Київ) — український радянський політичний діяч, учасник партизанського руху, дослідник історії німецько-радянської війни, доктор історичних наук, дипломат, надзвичайний і повноважний Посол II-го класу.

Лука Єгорович Кизя
Кізя Лука Єгорович ООН.jpg
Народився 8 (21) лютого 1912(1912-02-21)
Жихове, Сумська область
Помер 29 грудня 1974(1974-12-29) (62 роки)
Київ
Поховання Байкове кладовище
Громадянство СРСР СРСР
Діяльність дипломат, історик, політик
Alma mater Національний педагогічний університет імені Михайла Драгоманова
Заклад Організація Об’єднаних Націй
Учасник німецько-радянська війна
Партія КПРС
Нагороди
Орден Богдана Хмельницкого I ступеня Орден Червоного Прапора Орден Трудового Червоного ПрапораПочесна Грамота Президії Верховної Ради УРСР

БіографіяРедагувати

Народився 8 (21 лютого) 1912 року в селі Жиховому Чернігівської губернії (нині Середино-Будського району Сумської області).

У 1940 році закінчив Чернігівський учительський інститут, в 1948 році — Київський педагогічний інститут, доктор історичних наук.

З 1940 по 1941 рік працював директором середньої школи в Сумській області.

Учасник німецько-радянської війни. З 1941 по 1943 рік — комісар партизанського загону і секретар Середино-Будського підпільного районного комітету КП(б)У Сумської області. З 1943 по 1944 рік — командир партизанського загону та комісар партизанського з'єднання на Рівненщині. У 1944 році — секретар Ровенського підпільного обласного комітету КП(б)У.

З 1944 по 1951 рік — директор Республіканської виставки «Партизани України в боротьбі проти німецько-фашистських загарбників».

З 1951 по 1956 рік — голова правління Українського товариства культурних зв'язків із закордоном, доцент Київського університету.

З 1956 по 1959 рік — заступник міністра вищої і середньої спеціальної освіти Української РСР.

З 1959 по 1960 рік — старший науковий співробітник Інституту історії АН УРСР.

З 1960 по 1961 рік — завідувач відділу міжнародних організацій і член колегії Міністерства закордонних справ Української РСР.

З 29 липня 1961 по серпень 1964 року — Постійний представник Української РСР при ООН. Працюючи Постійним представником Української РСР при ООН Л. Кизя проявив себе, як затятий москофіл, дрімучий і обмежений українофоб, поплічник найреакційніших комуністичних сил, які вирішили недопустити спорудження у Вашингтоні, столиці світової демократії, пам'ятника духовному Батьку українського народу — Тарасу Григоровичу Шевченку. За вказівкою і домовленністю з Москви, Л. Кизя підготував для газети "Вашингтон пост", провокаційну, наклепницьку статтю проти представників української діаспори в США, які споруджували монумент нашому Кобзарю, стверджуючи, що цей пам'ятник буцімто сприятеме розпалюванню холодної війни між СРСР і США. За його підписом до Держдепу США було підготовлено від імені Постпредства України петицію з наполяганням заборонити споруджувати у Вашингтоні пам'ятник Т. Г. Шевченку. Що було актом найбільшого блюзнірства і зради інтересів свого рідного народу.

З 1964 по 1967 рік — заступник міністра вищої і середньої спеціальної освіти Української РСР.

З 1967 по 1974 рік — старший науковий співробітник Інституту історії АН УРСР.

 
Могила Луки Кизі

Помер 29 грудня 1974 року у Києві. Похований на Байковому кладовищі.

ПраціРедагувати

Лука Кизя автор праць:

  • «Народні месники» (Львів, 1960);
  • «Шляхи нескорених» (спільно з В. А. Бегмою, Київ, 1965);
  • «Основные вопросы партизанского движения на Украине в период Великой Отечественной войны (1941—1945)» (Київ, 1965) та інших.

НагородиРедагувати

Див. такожРедагувати

Джерела та літератураРедагувати

ПосиланняРедагувати