Відкрити головне меню

Кете Колльвіц (нім. Käthe Kollwitz; 8 липня 1867, Кенігсберг — 22 квітня, 1945, Моріцбург біля Дрездена, Саксонія) — німецька художниця, графік і скульптор зламу 19-20 століть.

Кете Колльвіц
Käthe Kollwitz
Ім'я при народженні Кете Шмідт
Народилася 8 липня 1867(1867-07-08)
Кенігсберг, Східна Пруссія
Померла 22 квітня 1945(1945-04-22) (77 років)
Моріцбург біля Дрездена, Саксонія
Національність Німеччина Німеччина
Громадянство Flag of Germany (3-2 aspect ratio).svg Веймарська республіка
Жанр Графіка, скульптура
Навчання Академія Жуліана
Вплив німецька готика, експресіонізм
Працювала в містах Берлін
Основні роботи скульптури, графічні цикли

Зміст

ЖиттєписРедагувати

Народилась у Східній Пруссії, в місті Кенігсберг. Батьки — Карл (1825–1889) та Катерина Шмідт (1837–1925). Карл вивчав право, але за ліві політичні погляди постраждав і під політичним тиском був вимушений працювати будівничим. Дитинство Кете пройшло в Кенігсберзі, де вона мешкала з батьками з 1867 по 1885 рр. З 1881 року почала опановувати художні техніки у гравера Рудольфа Мауера, живопис та гравюру у художника Густава Науджока. Перші графічні твори Кете належать до 1885-86 рр.

Художнє навчання продовжила в Берліні, але повернулася до Кенігсберга, де навчалася в місцевій художній академії. Перебралася до Мюнхена, де навчалася до 1889 р. (її вчитель — Людвіг фон Гертеріх). Серед художніх авторитетів молодої художниці — буржуазний віртуоз, салонний художник Макс Клінгер.

Шлюб і праця в БерлініРедагувати

1891 року з нею узяв шлюб Карл Колльвіц, лікар за фахом. Карл отримав посаду лікаря в робітничій касі і молодята оселилися в північному районі Берліна, де мешкали представники прусського пролетаріату, найбільш пригнобленого в тогочасній країні. Родина Колльвіц мешкала там багато років, там Кете народила двох синів. Тож Кете Колльвіц добре знала драматичне життя бідняцького району.

Графічний цикл «Повстання ткачів»Редагувати

 
«Біля воріт магнацького парка», 1897, серія «Повстання ткачів»

У лютому 1893 р. Кете Колльвіц бачила генеральну репетицію п'єси Гауптмана «Ткачі». Гостро-соціальна вистава про стан пригноблених була такою сміливою, що поліція Берліна заборонила театру її публічний показ. І твір зняли з репертуару. Кольвіц, під враженням від вистави і її цензурної заборони, розпочала новий графічний цикл, що став і продовженням забороненої вистави, і ілюстраціями до драми Гауптмана. Кете почала самостійно вивчати тему і як історичний свідок, і як художник. Праця над серією розтяглася на п'ять років (1893–1898). Чотири роки вона витратила на підготовку, бо недостатньо знала техніку офорту. Перші аркуші серії виконані в техніці чорно-білої літографії, останні — в техніці офорту. Майстриня йде за сюжетом, назви аркушів кажуть самі за себе:

  • «Нужда»
  • «Смерть жінки-матері»
  • «Нарада»
  • «Хода зі скаргою»
  • «Штурм»(штурм вілли фабриканта або «Біля воріт магнацького парку»)
  • «Поразка» або «Кінець».

Аркуш «Штурм»(штурм вілли фабриканта) витримує порівняння з віртуозними гравюрами М. Клінгера. Але Клінгер веде розповідь про поблемки буржуа як представник буржуа в обмеженому просторі закритих для сторонніх особняків і приватних парків. Їм байдужі трагедії невдах, що поза мережевими ґратами приватних парків.

 
кайзер Вильгельм II

Нічого спільного з метушнею буржуа та персонажами Клінгера не мають знедолені Кете Кольвіц. Їх проблеми — голодні діти, хвороби і смерть близьких, сироти, безгрошів'я, відчай.

Майстриня в серії подає саме тих, кого і довічно будуть утримувати в пазурах трагедії невдах, що бідкаються по — за мережевими ґратами приватних парків багатіїв. В її аркуші «Біля воріт парку» розгнівані, доведені до відчаю повсталі грюкають у зачинену браму, викопують бруківку, беруться до штурму заміської резиденції фабриканта, що не побажав вислухати знедолених. Аркуш ясно подав політичні позиції майстрині, її прихильність в непримиренному конфлікті сторін.

(Вагання майстрині викликав кінець серії. Вона навіть намагалася створити символічний аркуш з величною жінкою-алегорією з мечем над закривавленою постаттю Христа. Той уособлював собою народ Німеччини, аркуш же мав на меті — можливу суспільну згоду гнобителів і пригноблених. Алегорія, що вийшла штучною і нещирою, настільки контрастувала з суворим, гнівним реалізмом серії, що художниця відкинула її геть. В остаточну серію вона не увійде).

Кете Кольвіц насмілилися показати остаточну серію з шести аркушів «Повстання ткачів» на виставці 1898 року в Берліні. Художник Адольф Менцель був настільки вражений гравюрами молодої мисткині, що запропонував дати їй малу золоту медаль. З заваді став сам кайзер Вільгельм II Гогенцоллерн, що побачив к аркушах справжню небезпеку і для престижу його держави, і для тогочасного буржуазного мистецтва. Влучно сказав навіть про портрет і особу кайзера якийсь французький генерал — «То не портрет, то — наказ про війну».

Лихі десятиліттяРедагувати

 
Волонтери. Дереворит, 1923 р.

Кете Колльвіц не належала до якихось конкретних політичних партій. Але її політичні позиції були близькі до соціал-демократів. На події політичного убивства Карла Лібкнехта вона відгукнулася гравюрами. Відправила на фронт старшого сина Петера і пережила його смерть. Її антивоєнні позиції після цього тільки зміцніли. З 1910 років мисткиня навернулася до скульптури, де головними темами стануть материнство та відчай матерів, що пережили смерть власних дітей. Її стилістика наближена до стилю німецького скульптора Ернста Барлаха. У роки німецької революції і зречення від влади Вільгельма II — Кете Кольвіц оберуть професором, вона стане першою жінкою-художником в Пруській академії мистецтв. Посаду професора вона вимушено покине після приходу до влади німецьких фашистів у 1933 р.

У роки влади нацистів твори художниці були викинуті зі збірок Прусської академії мистецтв, а решта — заборонена для показу.

Останні рокиРедагувати

Кете Колльвіц доживала віку в Саксонії. Притулок їй надав князь Эрнст Генріх Саксонський. Вона мешкала в містечку Моріцбург біля Дрездена, де і померла наприкінці 2-ї світової війни.

У Німеччині засновано три музеї Кете Кольвіц — у містах Кельн, Дрезден та Берлін.

Художня манераРедагувати

 
К. Колльвіц. «Мати оплакує смерть сина», («П'єта»)

Кете Колльвіц досить швидко оминула долю митця німецької буржуазії чи художника-віртуоза з незрозумілими рухами душі на кшталт Макса Клінгера. Лівими політичними поглядами відрізнявся вже батько майстрині, що постраждав за них і був примушений урядом Кенігсбергу покинути — полишити юридичну кар'єру та перейти працювати будівником. Демократичні погляди майстрині зміцніли в північному районі Берліна, де мешкав найбільш пригноблений прошарок прусського пролетаріату. Наприкінці 1930-х Кете Кольвіц була занадто стара і скептична, щоби дати себе обдурити і підпасти під впливи солодко-отруйних обіцянок націонал-соціалістів Гітлера та змінити власні переконання. Німецька дійсність з її кричущими протиріччями дикого капіталізму, прусського мілітаризму, руйнівними змінами політичних курсів різних політиків — не давала підстав для оптимізму. Хибний шлях німецьких політиків приведе країну в 20 столітті до двох національних катастроф — у 1918 та у 1945 роках. Свідком цих подій мимоволі була і майстриня.

Мистецтво Кете Колльвіц було досить далеким від позитиву та гедонізму, бо вона була свідком багатьох політичних катастроф і смертей (придушення повстань, поразки Німеччини в 1-й світовій війні (пережила смерть власного сина на фронті), знала розчарування в соціальних експериментах, повоєнну політичну і економічну депресію між двома світовими війнами. Але Кете Колльвіц серед тих, хто не емігрував з країни. Вона — майстер антивоєнного спрямування, яке могли розцінити як антипатріотизм на хвилі німецького націоналізму. Вона — особа драматичного світогляду при збереженні гуманістичних ідеалів і співчуття до пригноблених, що не переходила межі і не впадала у повну зневіру чи мізерабілізм.

ДжерелаРедагувати

  • Сто офортов 16-19 веков из собрания Гос. Єрмитажа, «Сов.художник» Л.-М, 1964
  • С. Пророкова. «Кэте Кольвиц». Жизнь замечательных людей, М.: Молодая гвардия, 1967
  • Українська радянська енциклопедія : [у 12-ти т.] / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
  • Отто Нагель. «Кэте Кольвиц». М.: Изобразительное Искусство, 1971
  • Сборник статей «Западно-европейское искусство второй половині 19 века» (В. Турова, статья «Три серии Кете Кольвиц», с. 189–204), М, «Искусство», 1975
  • Кэте Кольвиц. «Дневники, письма, воспоминания современников», 1980,
  • Andreas Benz (Psychoanalytiker): Es gibt auch ein Leben vor dem Tod. Zu Käthe Kollwitz. In: Der Überlebenskünstler: Drei Inszenierungen zur Überwindung eines Traumas. Europäische Verlagsanstalt, Hamburg 1997, ISBN 3-434-46233-3
  • Martin Fritsch (Hrsg.): Käthe Kollwitz. Zeichnung, Grafik, Plastik. Bestandskatalog des Käthe-Kollwitz-Museums Berlin. Seemann, Leipzig 1999, ISBN 3-86502-036-4
  • Martin Fritsch (Hrsg.): Hommage an, Homage to Käthe Kollwitz. Seemann, Leipzig 2005, ISBN 3-86502-117-4
  • Lorenz Grimoni (Hrsg.): Käthe Kollwitz — Königsberger Jahre. Einflüsse und Wirkungen. Verlag der Kunst, Husum 2007, ISBN 978-3-86530-100-0
  • Alexandra von dem Knesebeck: Käthe Kollwitz. Werkverzeichnis der Graphik, Neubearbeitung des Verzeichnisses von August Klipstein, publiziert 1955. 2 Bände, Bern 2002, ISBN 978-3-85773-040-5
  • Lenka von Koerber: Erlebtes mit Käthe Kollwitz (Berlin, 1957)
  • Hans Kollwitz (Hrsg.): Käthe Kollwitz. Tagebuchblätter und Briefe (Berlin, 1948)
  • Fritz Schmalenbach: Käthe Kollwitz. Langewiesche, Königstein 1965, ISBN 3-7845-2671-3
  • Werner Schmidt (Kunsthistoriker) (Hrsg.): Die Kollwitz-Sammlung des Dresdner Kupferstichkabinetts. Graphik und Zeichnungen 1890–1912. DuMont, Köln 1988, ISBN 3-7701-2297-6
  • Ute Seiderer: Between Minor Sculpture and Promethean Creativity. Käthe Kollwitz and Berlin's Women Sculptors in the Discourse on Intellectual Motherhood and the Myth of Masculinity, in: Practicing Modernity. Female Creativity in the Weimar Republic, hg. v. Christiane Schönfeld, Königshausen & Neumann, Würzburg, 2006, S. 89-119, ISBN 3-8260-3241-1
  • Ursula Trüper: Leider war ich ein Mädchen. Über Käthe Kollwitz. Edition Nautilus, Hamburg 2001, ISBN 3-89401-370-2

ПосиланняРедагувати

Див. такожРедагувати