Каховська Ірина Костянтинівна

українська революціонерка та письменниця

Іри́на Костянти́нівна Кахо́вська (15 (27) серпня 1887, Тараща, Київська губернія і Тараща, Київська губернія, Російська імперія — 1 березня 1960(1960-03-01), Малоярославець, Калузька область) — українська революціонерка та перекладачка, одна з лідерів партії есерів.

Каховська Ірина Костянтинівна
Народилася 15 (27) серпня 1887
Тараща, Київська губернія, Російська імперія або Тараща, Київська губернія, Російська імперія
Померла 1 березня 1960(1960-03-01) (72 роки)
Малоярославець, Калузька область, РРФСР, СРСР
·рак печінки
Країна  СРСР
 Російська імперія
Діяльність революціонерка, перекладачка
Відома завдяки політична діячка
Alma mater Women's Pedagogical Instituted
Знання мов російська[1]
Партія ПЛСР

Біографія ред.

Народилася 15 серпня 1888 року в Таращі в шляхетній дворянській родині, до тієї ж родини[ru] належать граф Михайло Васильович Каховський та декабрист Петро Григорович Каховський.

Батько Ірини Каховської був землеміром, мати — народною вчителькою.

Каховська виховувалась в петербурзькому Маріїнському інституті благородних дівиць. У 1904 році вступила до історико-філологічного відділення Вищих жіночих (Бестужівських) курсів.

У революційному русі з 1905 року. Протягом певного часу була більшовичкою, з 1906 року член союзу есерів-максималістів. Арештована у квітні 1907 року за участь в бойовій дружині, осуджена до 20 років каторги. На Нерчинській каторзі познайомилася з Марією Спиридоновою, Олександрою Ізмайлович та іншими діячами партії есерів (ПСР).

У 1914 році переведена до колонії-поселення за амністією. Після лютневої революції 1917 року брала участь в роботі есерівського гуртка в Читі, що стояв на позиціях есерів максималістів та інтернаціоналізму. Була делегаткою від Забайкальської області третього з'їзду есерів (травень — червень) та членкинею його президії. Працювала секретаркою обласного комітету ПСР. Виступала з лекціями та доповідями в партійних клубах Петрограда.

Брала участь у жовтневій революції. Була делегаткою II Всеросійського з'їзду рад РСД та членкинею президії. Після розколу ПСР була лівою есеркою. Обиралася членкинею Всеросійського центрального виконавчого комітету 2-4 скликань, та завідувала (разом з В. Володарським) його агітаційно-пропагандистським відділом. Виступала на мітингах та лекціях з доповідями (теми «Перспективи революції», «Поточний момент в партії лівих есерів» та іншими). Опублікувала статтю «Хліб та революція» в журналі «Революційна робітниця» (1918, № 1). Під час дискусії стосовно Брестського мирного договору активно виступала за «революційну війну» з Німеччиною. На II з'їзді партії лівих есерів (ПЛСР) була обрана членкинею ЦК.

У 1918 році — завідувала агітаційно-пропагандистським відділом Всеросійського Центрального Виконавчого Комітету.

Після того як ЦК ПЛСР санкціонував «терористичну боротьбу», разом з Борисом Донським та Г. Б. Смілянським увійшла в бойову організацію при ЦК. В червні-липні 1918 року керувала підготовкою терористичного замаху на командувача окупаційними військами в Україні генерала-фельдмаршала Германа фон Ейхгорна та гетьмана Павла Скоропадського. 30 липня 1918 року терористичний акт проти Ейхгорна був здійснений матросом Донським (якого згодом повісили). В ніч на 2 серпня Каховська заарештована, а 12 вересня засуджена до смертної кари німецьким військово-польовим судом. Очікуючи підтвердження вироку німецьким кайзером, перебувала в німецькій комендатурі при Лук'янівській тюрмі, піддавалась допитам. Після приходу до влади петлюрівської Директорії звільнена.

У 1919 році керувала в тилу Добровольчої армії підготовкою замаху на генерала Антона Денікіна.

У 1921 році Каховська арештована радянською владою, півтора року провела в тюрмі.

У 1922 році — вислана в Середню Азію разом з керівним складом партії есерів.

У 1923 році в Берліні видані спогади Каховської під назвою «Справа Ейхгорна та Денікіна», що увійшли до книги «Шляхи революції». Щодо мемуарів «Справа Ейхгорна та Денікіна» Ромен Роллан писав:

  Я не підтримую ідею Каховської, але її повість має захоплюючу гуманну (або не гуманну) цінність. Це психологічний документ вищого ґатунку.  

У 1930 році Ірину Каховську вислали в Уфу разом з М. О. Спиридоновою.

У 1937 році Каховську арештовують разом з іншими висланими членами партії есерів, що перебували в Уфі. Вирок: 10 років виправно-трудових таборів з відбуванням строку на Колимі.

У 1956 році була реабілітована.

З 1955 і до смерті в 1960 році проживала в місті Малоярославець Калузької області.

У 1972 році в Амстердамі була видана автобіографія Ірини Каховської під назвою «Уфимська справа. З історії партії та керівників лівих есерів», що увійшла до книги «Політичний щоденник».

Література ред.

  • Каховская И. К. Дело Эйхгорна и Деникина: из воспоминаний // Пути революции. — Берлин, 1923. — С. 193. (рос.)
  • Каховская И. К. Уфимское дело. Из истории партии и руководителей левых эсеров. Автобиография // Политический дневник. — Амстердам, 1972. — № 63. (рос.)

Посилання ред.

  1. Identifiants et RéférentielsABES, 2011.