Каржанта́у (каз. Қаржантау жотасы, узб. Qorjontov/Қоржонтов) — гірський хребет в Південно-Казахстанськый області Казахстану і Ташкентській області Узбекистану, входить в гірську систему Західного Тянь-Шаню.

Каржантау
Мінгбулак

41°42′57″ пн. ш. 69°49′44″ сх. д. / 41.71585400002777533° пн. ш. 69.82904100002778591° сх. д. / 41.71585400002777533; 69.82904100002778591Координати: 41°42′57″ пн. ш. 69°49′44″ сх. д. / 41.71585400002777533° пн. ш. 69.82904100002778591° сх. д. / 41.71585400002777533; 69.82904100002778591
Країна  Узбекистан і  Казахстан
Розташування Казахстан
Узбекистан
Система Тянь-Шань
Тип гірський хребет
Висота 2823 м (макс.).
Каржантау. Карта розташування: Узбекистан
Каржантау
Каржантау
Каржантау (Узбекистан)
Мапа
CMNS: Каржантау у Вікісховищі

Розташування ред.

Каржантау є гірським хребтом у складі гірської системи Західного Тянь-Шаню. Велика частина хребта розташовується на території Казахстану, лише на заході він заходить на територію Ташкентської області Узбекистану. Гірське пасмо витягнуто в напрямку з південного заходу на північний схід[1].

Геоморфологія ред.

Середні висоти в центральній частині складають 2000 м, в південно-західній — 700—800 м[1]. Окремі вершини досягають 2500—2800 м[2]. Найвища точка Каржантау — гора Мінгбулак (2823 м). Знижуючи на північний захід, хребет переходить у височину Карачатау. Тут по хребту проведено державний кордон між Казахстаном і Узбекистаном (протягом 30-40 км), що прямує в північно-східному напрямку, впираючись в середню частину Угамського хребта[1]. На півночі Каржантау прямує практично в широтному напрямку[2]. Загальна довжина хребта становить 90 км[3].

Хребет Каржантау утворений, головним чином, палеозойськими магматичними породами, піщаником, глинистими сланцями, конгломератами [1] [4]. Місцями гори складені кам'яновугільними і девонськими вапняками і доломітами, які створюють умови для карстового рельєфу. Є карри, карстові лійки, карстові шахти[en] і карстові печери[1] . Каржантауське підняття є антиклінальною структурою. Як орографічна одиниця, Каржантау з'явився в після олігоценового періоду[5].

Хребет має асиметричну будову[2]. З південного сходу Каржантау утворює дуже круті[2], урвисті бічні схили, які глибоко порізані саями[1]. Каржантау обмежує на заході долину річки Угам[6]. Північно-західні схили пологі[2]. Вони прорізані лівими притоками річки Келес[1].

Гідрографія ред.

Каржантау виступає вододілом між сточищами Угам і Чирчика з одного боку, і басейном Келеса — з іншого[2][3].

Серед річок сточища Келеса з північно-західного схилу хребта стікають Кизилатасай, Жузумсай[kk], Уясай, Каржансай[kk], Кокпарсай, Мугалисай[1], а також річка Бадам (притока Арис)[7]. У південному і південно-східному напрямку стікають річки сточища Чирчика: Оркутсай, Кизилсу, Акташсай, Таваксай, Азадбашсай[1].

Господарське значення ред.

У Каржантау виявлені вторинні кварцити. Поблизу південно-західній частині хребта, за 3-4 км на північ від населеного пункту Сайлик, розташоване комплексне Акташське родовище[8] (корундо-діаспоро-алуніто-агальматолітове)[9].

Флора ред.

Рослинність на схилах представлена різнотравно-пирійними степами, вище яких лежать високогірні луки. У глибоких долинах, що прорізають бічні схили, зустрічаються ялинники, а до висоти 1400—2000 м — сади і ліси волоського горіха[1][10].

Примітки ред.

  1. а б в г д е ж и к л Коржонтов // Национальная энциклопедия Узбекистана. — Ташкент, 2000—2005.
  2. а б в г д е Семёнова, 1959, с. 12.
  3. а б Краткая географическая энциклопедия, 1964, с. 238.
  4. Коротка географічна енциклопедія, 1964, с. 238.
  5. Когай Н. А., Зайнутдинов А. О морфоструктурах Чаткало-Кураминской системы // Проблемы географии республик Средней Азии / Бабушкин Л. Н.. — Ташкент : Ташкентский государственный университет, 1975. — С. 15.
  6. Угом // Национальная энциклопедия Узбекистана. — Ташкент, 2000—2005.
  7. Аркуш карти K-42-XXII. Масштаб: 1 : 200 000. (рос.) Зазначити дату випуску/стану місцевості.
  8. Наковник Н. И. Вторичные кварциты СССР и связанные с ними месторождения полезных ископаемых.
  9. Геологическая изученность СССР. — Т. 35. Узбекская ССР.
  10. Бутков А. Я. Высокогорная растительность Западного Тянь-Шаня и её хозяйственное значение // Очерки по географии растительного покрова Узбекской ССР. — Ташкент : Издательство «Фан» УзССР, 1969. — С. 31.

Джерела ред.