Вікіпедія

Карвасарний Володимир Іванович

український художник

Володимир Іванович Карваса́рний (нар. 8 березня 1949, Петрашівка) — український живописець, графік-плакатист, майстер художнього оброблення металу; член Спілки радянських художників України з 1985 року.

Карвасарний Володимир Іванович
Народження8 березня 1949(1949-03-08) (75 років)
Петрашівка, Віньковецький район, Кам'янець-Подільська область, Українська РСР, СРСР
Країна СРСР
 Україна
НавчанняВижницький коледж прикладного мистецтва імені Василя Шкрібляка (1976)
Діяльністьхудожник
ВчительЖаворонков Валерій Павлович, Жуковський Едуард Федорович і Лемський Петро Єфремович
ЧленСпілка радянських художників України

Біографія

ред.

Народився 8 березня 1949 року у селі Петрашівці (нині Хмельницький район Хмельницької області, Україна). Дитинство і юність провів у селі Михайлівці[1]. 1976 року закінчив Вижницьке училище декоративно-прикладного мистецтва (педагоги: Валерій Жаворонков, Едуард Жуковський, Петро Лемський).

Працював у Хмельницькому: упродовж 1971–1978 років — старшим художником-конструктором, керівником групи бюро промислової естетики радіотехнічного заводу; у 1979–1985 роках — оформлювачем художньо-виробничих майстерень. Живе у місті Хмельницькому, в будинку на вулиці Тернопільській № 30, квартира 178[2].

Творчість

ред.

Працює в жанрі живопису, декоративної графіки, проектування, дизайну (інтер'єри будинків адміністративного значення, фойє і танцювальної зали лялькового театру, готелів, музеїв, костелів та інше)[1]. Автор плакатів, графічних циклів на історичну, політичну, соціально-психологічну тематику. Серед робіт:

плакати
  • «OŚWIĘCIM» (1984);
  • «Все, що маєм, не жалієм, а втративши, плачем» (1990);
  • «Хто допоможе фортеці?» (1990);
  • «А ми дивились і мовчали» (1990);
  • «S. O. S.» (1990);
  • «Боролися з релігією, а загубили культуру» (1990);
  • «Без назви» (1990; 2005);
  • «Рятуймо» (1991);
  • «Кривава борозна» (1992);
  • «Прокляті роки» (1994);
  • «Отелло» (1995);
  • «Останні Орли» (1999);
  • «Роксолана» (2002);
  • «Ватерлоо» (2005);
  • «Цар Едіп» (2005);
  • «Декамерон» (2005);
  • «Клеопатра» (2006);
  • «Леді Макбет» (2006);
  • «Чарівна флейта» (2007);
  • «Украдене щастя» (2007);
  • «Ромео і Джульєтта» (2007);
  • «Генріх VII» (2007);
  • «Загибель богів» (2007);
  • «Ваша слава не вмре, не поляже» (2010);
  • «Жорстоке кохання» (2010);
  • «Через шаблю маєм волю» (2011);
живопис
  • «Христос та грішниця» (1996);
  • «Ангел у майстерні» (1997);
  • «Привороття» (1997);
  • «Розп'яття» (1997; 1999);
  • «Христос у Гетсиманському саду» (1998);
  • «Апостол Петро» (1998);
  • «Апостол Андрій» (1998);
  • «Старе місто» (1998);
  • «Таємна вечеря» (1999);
  • «Христос із закритими устами» (1999);
  • «Поцілунок Юди» (1999);
  • «Благовіщення» (1999);
  • «Кам'янець-Подільський» (1999);
  • «Оголена» (1999);
  • «Віра» (2000);
  • «Зима» (2000);
  • «Іконописець» (2002);
  • «Трійця» (2005);
  • «Покладання в гріб» (2007);
  • «Андрій Рубльов» (2010).

Брав участь у міжнародних з 1979 року, всеукраїнських з 1980 року, всесоюзних з 1985 року мистецьких виставках. Персональеі вистаки відбулися у Хмельницькому у 1989, 1994, 1997, 1999, 2002—2003, 2007—2009, 2011 роках, Тернополі у 2004—2005 роках, Цєхануві у 1998 році, Борі у 1999 році, Враці у 2000 році.

Окремі роботи художника зберігаються у Хмельнницькому краєзнавчому музеї, Картинній галереї міста Сілістри у Болгарії, Меморіальному музеї Освенцима у Польщі, Національних картинних галереях у Брно та Парижі.

Премії

ред.
  • 1-а премія Міжнародного конкурсу радянсько-польського плаката (1984; Москва);
  • 2-а премія Міжнародного конкурсу радянсько-монгольського плаката (1985; Москва);
  • 1-а премія Міжнародного конкурсу графіки (1991, Брно);
  • Хмельницька міська премія імені Богдана Хмельницького (1998);
  • Хмельницька обласна премія імені В'ячеслава Розвадовського (2004)[1].

Примітки

ред.
  1. ↑ а б в Відкриття виставки Володимира Карвасарного. / Хмельницька обласна рада. Архів оригіналу за 18 жовтня 2021. Процитовано 18 жовтня 2021.
  2. ↑ Довідник членів Національної спілки художників України. Київ. 2003, сторінка 477.

Література

ред.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Карвасарний_Володимир_Іванович&oldid=40509853