Караваєв Володимир Опанасович (хірург)
Володи́мир Опана́сович Карава́єв (рос. Владимир Афанасьевич Караваев; 8 [20] липня 1811, Вятка — 3 [15] березня 1892, Київ) — український хірург і офтальмолог, доктор медицини, заслужений ординарний професор; дійсний таємний радник[1].
| Караваєв Володимир Опанасович | |
|---|---|
рос. Караваев Владимир Афанасьевич  | |
 | |
| Народився | 8 (20) липня 1811 Кіров, Вятська губернія, Російська імперія |
| Помер | 3 (15) березня 1892 (80 років) Київ, Київська губернія, Російська імперія ·грип |
| Поховання | Байкове кладовище |
| Країна |  Російська імперія |
| Діяльність | хірург, офтальмолог |
| Alma mater | Імператорський Казанський університет Дерптський імператорський університетd |
| Галузь | хірургія і офтальмологія |
| Заклад | Імператорський університет Святого Володимира Дерптський імператорський університетd |
| Вчене звання | професор |
| Науковий ступінь | доктор медицини |
| Відомі учні | Богаєвський Овксентій Трохимович Курдюмов Василь Кузьмовичd Волкович Микола Маркіянович Яновський Феофіл Гаврилович |
| Нагороди |     |
 Караваєв Володимир Опанасович у Вікісховищі | |
Життєпис
ред.Народився 8 [20] липня 1811 року в місті Вятці (нині Кіров, Росія) в багатодітній сім'ї заможнього купця. Після закінчення гімназії у 1827 році поступив на медичний факультет Казанського університету, який закінчив 1831 року із срібною медаллю та дипломом лікаря 1-го розряду[1].
Для вдосконалення в медицині перебрався до Санкт-Петербурга, де протягом 1832—1833 років працював у військово-сухопутному госпіталі, а у 1833—1834 роках — позаштатним асистентом у Маріїнській лікарні для бідних[ru][2], де консультантами з хірургії були професори Ілля Буяльський та Християн Саломон. Їхня майстерність у виконанні хірургічних операцій викликала у молодого лікаря бажання присвятити себе хірургії. У липні 1834 року поїхав до Німеччини, де займався у Берлінському та Геттінгенському університетах[2]. У Берліні, в клініці Грефе, вперше зустрів хірурга Миколу Пирогова. 1836 року, коли останнього було обрано на кафедру хірургії Дерптського університету, той запропонував Володимиру Караваєву місце в своїй клініці. Працюючи хірургом на новому місці брав участь в експериментальних дослідженнях і склав іспити на ступінь доктора медицини. Навесні 1838 року захистив дисертацію «Травматичне запалення вен». В подальшому, прагнучи самостійної роботи, після неодноразових прохань, 11 березня 1839 року був призначений ординатором Кронштадського госпіталю, де за рік виконав 113 операцій, розробив експериментальну методику пункції перикарда і перший в Росії виконав її, успішно лікував випітний перикардит[1].
4 грудня 1840 року[3], за рекомендацією медичного комітету і за поданням професора Імператорської медико-хірургічної академії[ru] Івана Спаського, був призначений на посаду завідувача кафедри хірургії медичного факультету Київського університету Святого Володимира, ще до його утворення. 1841 року, після ознайомлення з організацією навчального процесу в Імператорській медико-хірургічній академії та Московському університеті, став одним із організаторів медичного факультету університету Святого Володимира і з 2 квітня 1843 року до 1847 року був його деканом[1]. Створив факультетську хірургічну клініку на 20 ліжок (відкрита 1 листопада 1844 року на першому поверсі університету) і до травня 1882 року очолював її. За період його керівництва клініка прийняла 76 тисяч амбулаторних і 5 434 стаціонарних хворих[3]. 1844 року заснував першу в Російській імперії та в Україні клініку очних хвороб, у якій до 1863 року прийнято 16 тисяч хворих на очі[3]. Викладав оперативну і теоретичну хірургію, офтальмологію, енциклопедію та методологію медицини. Займався пластичною хірургією, оперативним лікуванням очних хвороб. 18 лютого 1847 року першим в Україні (другим в Російській імперії після Миколи Пирогова) зробив операцію під ефірним наркозом. 1870 року став одним із ініціаторів створення при університеті кафедри очних хвороб[3]. Серед учнів: В. А. Мілліот, Василь Курдюмов, В. С. Козловський, Овксентій Богаєвський[1], Микола Волкович, Феофіл Яновський.
Протягом 1850—1876 років мешкав у Києві в будинку на вулиці Шулявській, № 15[4]. Помер від грипу[5] у Києві 3 [15] березня 1892 року. З великими почестями похований на Байковому кладовищі (центральна алея, ділянка № 1 50°25′03″ пн. ш. 30°30′38″ сх. д. / 50.41738° пн. ш. 30.510452° сх. д.). Заупокійну літургію та поховання здійснив протоєрей кафедрального собору Святого Володимира Петро Лебединцев[6]. На могилі встановлений пам'ятник — скульптура сумної жінки та хрест із мармуру на прямокутному гранітному п'єдесталі[7].
Сім'я
ред.Мав дітей: Ольгу (народилася 16 лютого 1856 року в Києві)[8], Сергія (народився 13 вересня 1859 року в Києві)[9], Дмитра (народився 10 вересня 1863 року в Києві)[10].
Наукові праці
ред.Видав у Києві низку своїх праць:
- «О косоглазии и искусственном зрачке» / «Друг Здравия», 1842 (рос.)[2];
- «Записки из лекций. Курс оперативной хирургии». 1858; 2-ге видання — 1861 (рос.)[2];
- «Катаракты в практическо-хирургическом отношении» / «Военно-Медицинский Журнал», 1859, книга 8 (рос.)[2];
- «Оперативная хирургия» / Лекции профессора В. Караваева. — 3-е изд. — 1873. (рос.);
- «Атлас к сочинению оперативной хирургии профессора В. А. Караваева». 1886. (рос.).
Відзнаки
ред.- Нагороджений орденами Святого Станіслава ІІ та І ступенів, Святої Анни ІІ та І ступенів, Святого Володимира ІІІ та ІІ ступенів, Святого Олександра Невського[1];
- Почесний громадянин Києва, почесний член Київського і Казанського університетів і багатьох медичних товариств[1].
Вшанування
ред..jpg) Меморіальна дошка на Берестейському проспекті, № 34. |
 Меморіальна дошка на бульварі Тараса Шевченка, № 17. |
- У 1891 році, до 50-річчя університетської діяльності професора, вулицю Шулявську, на якій він мешкав, перейменували на його честь у Караваєвську[3] (нині — вулиця Гетьмана Павла Скоропадського). Тоді ж назву Караваєвська отримала і нинішня Площа Українських Героїв.
- У хірургічній клініці Київського медичного університету імені Олександра Богомольця на бульварі Шевченка, № 17 встановлено його бронзове погруддя[3], а на її фасаді встановлено меморіальну дошку з переліком видатних вчених, які в ній працювали, серед яких першим у переліку ім'я професора Караваєва.
- З ім'ям Володимира Караваєва пов'язана назва історичної місцевості у Києві — Караваєві Дачі. У середині XIX століття тут знаходився київський садовий «Деревинний розплідник», який в 1869 році був куплений професором. У 1873 році він приєднав до нього придбаний у Військовій гімназії (Кадетському корпусі), так звану «гімназичну земельну ділянку»[1].
- На фасаді головного корпусу Київського медичного університету імені Олександра Богомольця (проспект Берестейський, № 34), йому встановлена меморіальна дошка.
- На фасаді корпусу ректорату Київського медичного університету імені Олександра Богомольця (бульвар Тараса Шевченка, № 13/7) також встановлено бронзову меморіальну дошку[4].
Примітки
ред.- ↑ а б в г д е ж и Клінічна анатомія та оперативна хірургія, 2011, с. 6, Т. 10, № 1.
- ↑ а б в г д Караваев Владимир Афанасьевич (хирург) / rulex.ru (рос.)
- ↑ а б в г д е Київ: Енциклопедичний довідник, 1981, с. 240.
- ↑ а б Меморіальна дошка Володимиру Караваєву / Київфото.
- ↑ Олександр Вітолін. Лікар замість Лаври: як працював Володимир Караваєв / Вікенд. 20 липня 2021.
- ↑ Володимир Опанасович Караваєв — видатний хірург, засновник вітчизняної хірургії (до 200-річчя від дня народження). «Український медичний часопис». Архів оригіналу за 27 січня 2013. Процитовано 23 січня 2012.
{{cite web}}: символ м'якого дефісу в|title=на позиції 56 (довідка) - ↑ П. М. Калугин. Могила Караваева В. А. // Памятники российским деятелям истории и культуры в Украине. Каталог-справочник. Киев. 2008. С. 18. ISBN 978-966-8325-87-8 (рос.)
- ↑ метрична книга церкви святого Володимира при Університеті святого Володимира за 1856 р. ЦДІАК Укр. Ф.127, оп.1012, спр. 3043а, арк.7зв-8
- ↑ метрична книга церкви святого Володимира при Університеті святого Володимира за 1859 р. ЦДІАК Укр. Ф.127, оп.1012, спр. 3235, арк.492зв-493
- ↑ метрична книга церкви святого Володимира при Університеті святого Володимира за 1859 р. ЦДІАК Укр. Ф.127, оп.1012, спр. 3494, арк. 615зв
Література
ред.- Михайлов С. С. В. А. Караваев: Жизнь и деятельность. 1811—1892. — Л., 1954. — 272 с. (рос.);
- Караваєві Дачі // Київ: Енциклопедичний довідник / А. В. Кудрицький. — Київ : Головна редакція Української радянської енциклопедії, 1981. — С. 240.;
- Юрій Ахтемійчук, Юлія Гжегожевська. Караваєв Володимир Опанасович (1811—1892) // Клінічна анатомія та оперативна хірургія. — 2011. — Т. 10, № 1.