Яновський Феофіл Гаврилович

Феофі́л (Теофі́л) Гаври́лович Яно́вський (12 [24] червня 1860(18600624), Миньківці — 8 липня 1928, Київ) — український лікар-терапевт, дійсний член Всеукраїнської академії наук (від 1927 року). Батько Яновського Віктора Феофіловича.

Феофіл Гаврилович Яновський
Феофіл Яновський
Феофіл Яновський
Народився 12 (24) червня 1860(1860-06-24)
Миньківці
Помер 8 липня 1928(1928-07-08) (68 років)
Київ
·пневмонія
Поховання Державний історико-меморіальний Лук'янівський заповідник
Діяльність лікар
Alma mater Київський університет
Сфера інтересів інфекційні захворювання
Заклад Одеський національний університет імені І. І. Мечникова
Вчене звання академік ВУАН
Науковий ступінь доктор медицини
Аспіранти, докторанти Вотчал Борис Євгеновичd
Член НАН України
Нагороди
Орден Святого Станіслава 2 ступеня
Орден Святої Анни 2 ступеня
Орден Святої Анни 3 ступеня
Орден Святого Володимира 4 ступеня
Автограф Підпис Феофіла Яновського Збірник пам'яті Академіка Теофіля Гавриловича Яновського. 1930 (page 16 crop).jpg

Wikiquote-logo.svg Висловлювання у Вікіцитатах
CMNS: Яновський Феофіл Гаврилович у Вікісховищі

БіографіяРедагувати

Докладніше: Гоголі-Яновські

Народився 12 (24) червня 1860(18600624) року в селі Миньківцях (тепер Дунаєвецького району Хмельницької області) в родині нащадка козацько-дворянського роду. Закінчив Третю гімназію. Навчався на медичному факультеті Київського університету, з якого випустився 1884 року. У 1884—1886 роках працював ординатором в клініці Карла Трітшеля. У 1886 році був у відрядженні в Берліні (лабораторія Роберта Коха), Парижі (лабораторія Луї Пастера) та Лейдені.[1]

Після повернення до Києва заснував в Олександівській лікарні першу в місті бактеріологічну лабораторію для застосування бактеріологічної методики діагностування туберкульозу. В 1890 році захистив докторську дисертацію. В 1893 році брав активну участь у приборканні епідемії холери[2].

У відрядженнях до Німеччини співпрацював з патологічними анатомами Бірх-Хіршфельдом[en] і Шморлем[en], терапевтами фон Лейденом[en], Герхардтом[en], Куршманном[en], Гоффманном[en], Гісом, Ліхтгаймом[en]. Також у Парижі працював у клініці Жермена Се[en].

Був професором терапевтичної клініки Одеського Університету (короткочасно 1904 року) і лікарської діагностики Київського університету (19051921) та Київського медичного інституту (19211928). 12 жовтня (29 вересня) 1918 головував в Києві всеукраїнським з'їздом лікарів. У 1927 році першим серед лікарів обраний академіком Української академії наук.

Серед учнів Яновського Мойсей Беньяш, Олександр Бернштейн, Іван Базилевич, Антоній Каковський, Всеволод Яновський, Леонід Левицький, Яків Рашба[3], Василь Виноградов, В. М. Михайлов, Анатолій Зюков, Вадим Іванов, Володимир Василенко, Борис Вотчал, Б. С. Шкляр, Федір Примак тощо.

Помер 8 липня 1928 року о 23 годині 45 хвилин. Похований 10 липня в Києві на Лук'янівському кладовищі (ділянка № 20, ряд 14, місце 13).

 
Меморіальна дошка видатним хірургам і терапевтам Київського медичного інституту. Встановлена на будинку факультетських клінік Київського медичного інституту (Київ, бульвар Тараса Шевченка, 17).

Наукова діяльністьРедагувати

Автор 62 праць з питань інфекційних хвороб, туберкульозу, захворювань легень, нирок, шлунково-кишкового тракту, патології кровообігу тощо, у тому числі низки монографій.

Створив українську школу терапевтів, був членом багатьох наукових товариств. На I з'їзді терапевтів УРСР (Харків, 1926) він був обраний довічним головою всіх майбутніх з'їздів терапевтів республіки. Був редактором 1-го видання Великої Медичної Енциклопедії, членом редколегії журналу «Лікарська справа».

За його ініціативою засновано на Київщині та в інших містах України багато протитуберкульозних закладів санаторного типу.

Описав причину казеонозної пневмонії[4]

Громадська діяльністьРедагувати

З 1903 року член правління Бюро для пошуку занять для студентів-медиків, яке мало на меті шукати підробіток для студентів під час канікул[5]. У 1906 році був у комісії повторних університетських курсів (курсів удосконалення) для лікарів[6].

Брав участь у Всеросійській лізі боротьби з туберкульозом (з 1909) та в організації туберкульозного санаторію в Боярці[7].

У 1923 році обраний депутатом Київської міської ради як представник Київського медичного інституту. У 1925 році повторно обраний Київської міської ради робітничих, селянських і солдатських депутатів. У 1926—1928 роках був членом Наукової медичної ради при Наркомздоров'я УРСР.

Наукові звання та посадиРедагувати

  • 1888—1889 Заступник голови Київського товариства нічних лікарських чергувань
  • 1890—1891 Голова Київського товариства нічних лікарських чергувань
  • 1891 Звання приват-доцента по кафедрі діагностики
  • 13.09.1916 Звання заслуженого професора Київського університету.
  • 1921 Голова Київського терапевтичного товариства
  • Голова Товариства київських лікарів (1922—1928)
  • Почесний член Ленінградського терапевтичного товариства імені С. П. Боткіна (1925)
  • Почесний член Товариства лікарів-терапевтів СРСР (1926)
  • Дійсний член ВУАН (6.06.1927)

Участь у наукових зібранняхРедагувати

  • Делегат 4-го З'їзду російських лікарів (Київ, 1896)
  • Заступник голови 1-го з'їзду російських терапевтів (Москва, 1909)
  • Заступник голови 2-го з'їзду російських терапевтів (1910)
  • Заступник голови 3-го з'їзду російських терапевтів (1911)
  • Заступник голови 4-го з'їзду російських терапевтів (1912)
  • Голова 5-го з'їзду російських терапевтів (1913)
  • Делегат 4-го Міжнародного з'їзду фізіотерапевтів (Берлін, 1913)
  • Голова 1-го Українського з'їзду терапевтів і почесний постійний голова всіх майбутних з'їздів (січень 1926)

Нагороди та визнанняРедагувати

Пам'ятьРедагувати

Ім'ям Феофіла Яновського в 1928 році названо Київський туберкульозний інститут (нині Національний інститут фтизіатрії і пульмонології імені Феофіла Яновського НАМН України), біля якого встановлений пам'ятник. На батьківщині вченого в селі Миньківцях встановлене погруддя лікаря.

У Києві на будинку № 13-б на вулиці Ярославів Вал, де з 1903 по 1928 рік жив Феофіл Гаврилович, в 1972 році встановлено меморіальну дошку (бронза, скульптор О. П. Скобликов, архітектор А. Ф. Ігнащенко)[9].

«Святому лікарю» Ф. Яновському присвячено одну з вітрин Музею однієї вулиці. Феофіл Гаврилович починав свою лікарську практику в будинку № 17 на Андріївському узвозі. У музеї зберігаються деякі особисті речі талановитого медика, його стетоскоп, документи та фотографії.

У 1993 році Національною академією наук України була заснована Премія НАН України імені Ф. Г. Яновського, яка вручається Відділенням біохімії, фізіології і молекулярної біології НАН України за видатні наукові роботи в галузі терапії, клінічної бактеріології та імунології.

       
погруддя в Миньківцях
меморіальна дошка
надгробний хрест

ПриміткиРедагувати

  1. Tarchenko, I.P.; Dobrianskyi, D.V.; Gumeniuk, G.L.; Dudka, P.F.; Ilnytskyi, R.I.; Kuzmenko, N.M. (2018). F.G. Yanovskyi: doctor, scientist, personality. Asthma and allergy (4): 46–53. ISSN 23073373. doi:10.31655/2307-3373-2018-4-46-53. 
  2. В. О. Жадько. «Український некрополь». Київ, 2005. стор. 342 ISBN 966-8567-01-3
  3. Яновський, 1930, с. XXII
  4. Феофіл Гаврилович Яновський : до 155-річчя від дня народження // Феномен людини. Здоровий спосіб життя : зб. наук. пр. — Львів, 2015. — Вип. 40(106). — С. 51-52.
  5. Аронов, Г. Ю.; Пелещук, А.П. (2001). Общественное бюро. Легенди і бувальщина київської медицини. Київ: Століття. с. 135. с. 304. 
  6. Аронов, Г. Ю.; Пелещук, А.П. (2001). «Повторительные» курсы. Легенди і бувальщина київської медицини. Київ: Століття. с. 140. с. 304. 
  7. Туберкульоз, легеневі хвороби, ВІЛ-інфекція // В. І. Петренко, Р. Г. Процюк, І. П. Тарченко, Ю. М. Бондаренко, Д. В. Добрянський, Н. В. Тарченко. — 2017. — Вип. 2. — С. 89-96.
  8. Л. Є. Корнілова, Н. І. Мамедова, М. І. Гулівець, ред. (2011). Феофіл Яновський - лікар від бога. Лікарська совість м. Києва початку ХХ ст. До 150-річчя від дня народження Теофіла Гавриловича Яновського: біобібліогр. покажч. Товариство київських лікарів в особах. Київ. с. 55.  Проігноровано невідомий параметр |author-chapter= (довідка)
  9. Київ: Енциклопедичний довідник / за редакцією А. В. Кудрицького. — К. : Головна редакція Української Радянської Енциклопедії, 1981. — 736 с., іл.

ДжерелаРедагувати

ЛітератураРедагувати