Відкрити головне меню
Проведення пункції.

Пу́нкція (дав.-гр. κέντησις[centesis] — прокол, пункція; лат. punctio — укол; англ. puncture) — прокол стінки якої-небудь порожнини, судини, порожнистого або паренхіматозного органу, пухлини, інфільтрата з лікувальною або діагностичною метою.

Пункції відносять часто до малих операційних втручань.

Види пункційРедагувати

За метою здійснення:

  • Лікувальна
  • Діагностична

Діагностичні пункції застосовують для точної діагностики захворювання шляхом аналізу вмісту порожнини (наприклад, плевральної) з його цитологічним, біохімічним та бактеріологічним дослідженням або шляхом вивчення (мікроскопічного, ультрамікроскопічного, цитохімічного та хромосомного) клітин, отриманих з патологічно змінених органів; для вимірювання тиску (в серцевих порожнинах, великих судинах, спинномозковому каналі), а також для введення в порожнину контрастних речовин або повітря (рентгенодіагностика).

Лікувальні пункції застосовують для витягнення з порожнини патологічного вмісту (гною, крові, повітря, рідини), промивання її та введення в порожнину лікарських речовин.

Нерідко обидва види пункцій поєднуються.

Також, пункції поділяються анатомічно (за ціллю):

ОснащенняРедагувати

Роблять пункцію шприцем із спеціальною голкою або троакаром із дотриманням усіх правил асептики та знеболюванням. Об'єм шприца залежить від ймовірного об'єму вмісту який планується евакуювати з порожнини. Довжина голки має бути відповідною з запасом 1-2 см, щоб досягнути цілі пункції.

УскладненняРедагувати

Ускладнення поділяють на дві групи:

Загальні ускладнення характерні для будь-якого виду пункції чи іншої медичної процедури, де використовують різноманітні голки. Специфічні, характерні лише для певного виду пункції.

Див. такожРедагувати