Камінський Феодосій Тимофійович

Феодо́сій Тимофі́йович Камі́нський (* 27 (14) серпня 1888 р., с. Богоявленське поблизу Миколаєва Херсонської губернії — †11 жовтня 1978 р., Миколаїв) — краєзнавець, археолог, громадський діяч.

Камінський Феодосій Тимофійович
Камінський Феодосій Тимофійович.jpg
Народився 27 серпня 1888(1888-08-27)
Богоявленське
Помер 11 жовтня 1978(1978-10-11) (90 років)
Миколаїв
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперія
УРСР
Діяльність археолог
Відомий завдяки директор Миколаївського історико-археологічного музею в 1923—1929
Alma mater Петербурзький археологічний інститут
Посада директор музеюd

ЖиттєписРедагувати

Походив з родини міщан; вчився в Миколаївському технічному училищі (1900—1906), у реальному училищі (1906—1909).

1907 здійснив подорож до Єгипту, брав участь в роботі експедиції Картера. Вчився у військовій школі в Петербурзі та одночасно (1910—1912) — вільний слухач Петербурзького археологічного інституту.

1912 року на запрошення директора Катеринославського музею ім. О. Поля Д. І. Яворницького, стає співробітником музею та бере участь в дослідженні Запорозьких Січей.

В 1912—1913 роках працював у Криму на розкопках міста-держави Херсонес.

Учасник І Світової війни, капітан, демобілізований після чотирьох поранень.

Починаючи з 1917 року працював в Миколаївському краєзнавчому музеї. До 1919 року був вченим-хранителем Державного заповідника «Ольвія».

З січня 1920 служив в Миколаївському відділені кооперативного банку. Брав участь в організації спілки учнів-українців «Зірка», співпрацював з «Українською кооперативною книгарнею», був членом товариства «Просвіта». В квітні 1920 його арештовано — звинувачено в службі у лавах білогвардійців. На прохання членів Музейної секції губвідділу «Просвіти» звинувачення знято.

З березня 1921 працював завідуючим секції музейно-екскурсійної роботи Політпросвіту, а з травня 1923 по вересень 1929 — директор Миколаївського історико-археологічного музею (після смерті Сергія Івановича Гайдученка). В музеї було створено товариство «Друзів музею», члени якого допомагали в археологічних розвідках узбережжя Бузького лиману (1926—1927), розкопках в Ольвії. Камінський сприяв створенню археологічного заповідника «Ольвія», був в Ольвійській експедиції Б. В. Фармаковського, входив до складу наукової ради Ольвійської експедиції.

1923 року з його ініціативи та Миколи Лагути в Миколаєві засновується Наукове товариство імені Миколи Аркаса при ВУАН.

Після оголошення Ольвії в травні 1924 року національним надбанням УРСР, уповноваженим комітету з розкопок Ольвії стає директор Одеського археологічного музею С. С. Дложевський, Камінський — вчений-хранитель.

Проводив археологічні дослідження в районі Миколаївського торговельного порту, Спаського урочища. Відкрив городище Дикий Сад — кіммерійське місто, розташоване в місці злиття Південного Бугу з Інгулом (нині територія Миколаєва) 15 серпня 1927 року. Займався збереженням історичних пам'яток: залишків редуту війська Карла XII та Мазепи (1709), будинку, в якому жив письменник В. Гаршин, Адміралтейського собору в Миколаєві. 1928 року домігся переселення історико-археологічного музею в більше приміщення — в будинок колишньої гауптвахти.

Протягом 1927—1929 років брав участь у Першій Дніпрогесівській експедиції.

У вересні 1929 р. заарештований, звинувачений в причетності до «Спілки визволення України», засуджений до п'ятирічного утримання в концтаборі на Далекому Сході. 1933 він повернувся, поселився в Запоріжжі. Працював в проектному відділі Запоріжсталі, у цей час брав участь в розкопках на Хортиці.

В 1937 знову опинився за ґратами НКВС, покарання відбував у Нікополі — продовжувалося до 1949, потім втретє засуджений і відправлений на відбування покарання в Петропавловську (Північний Казахстан).

До Миколаєва повернувся після реабілітації в 1954. Працював старшим науковим співробітником Миколаївського краєзнавчого музею в 1954—1958 роках.

1956 року реабілітований.

Після виходу на пенсію продовжував займатися краєзнавчою роботою: проводив екскурсії по Миколаєву, читав лекції, написав понад 100 статей та нарисів — надруковані на сторінках газет «Бузька зоря» та «Південна правда».

Трагічно загинув від рук грабіжників у 1978 році.

Вшанування пам'ятіРедагувати

В Миколаєві існує провулок Феодосія Камінського[1].

ПриміткиРедагувати

ДжерелаРедагувати

  • «Непідвладний мороку забуття. Реабілітовані історією (Запорізька область)», Шевченко В. І.,2004.
  • «Камінський Феодосій Тимофійович. Миколаївці (1789—1999)», Кухар-Онишко Н. О., 1999

ПосиланняРедагувати