Калинівське (Сватівський район)

село в Луганській області, Україна

Кали́нівське — село в Україні, у Білокуракинській селищній громаді Сватівського району Луганської області.

село Калинівське
Країна Україна Україна
Область Луганська область
Район Сватівський район
Рада Білокуракинська селищна громада
Облікова картка картка 
Основні дані
Засноване 1711 р.
Населення 54[1]
Площа 0,074 км²
Густота населення 729,73 осіб/км²
Поштовий індекс 92252
Телефонний код +380 6462
Географічні дані
Географічні координати 49°22′53″ пн. ш. 38°49′58″ сх. д. / 49.38139° пн. ш. 38.83278° сх. д. / 49.38139; 38.83278Координати: 49°22′53″ пн. ш. 38°49′58″ сх. д. / 49.38139° пн. ш. 38.83278° сх. д. / 49.38139; 38.83278
Середня висота
над рівнем моря
62 м
Водойми р. Біла
Відстань до
районного центру
18 км
Найближча залізнична станція Острогляд
Місцева влада
Адреса ради 92252
Луганська область,
Білокуракинський район,
село Нещеретове
Карта
Калинівське. Карта розташування: Україна
Калинівське
Калинівське
Калинівське. Карта розташування: Луганська область
Калинівське
Калинівське
Мапа
Мапа

Площа села 88 га.[2] Село розташовується на лівому березі річки Білої, у її заплаві.

Історія ред.

Хутір Самойлівка заснований у 1711 році, у 1952 році набув статусу села під новою назвою Калинівське. Власник хутора, поміщик Самійленко поїхав у Вороніж на ярмарок, щоб купити собі коня, але купив верблюда. Після того хутір стали прозивати Африкою, а пана Африканом[2].

У 1917 році хутір і увесь Старобільський повіт увійшов до складу УНР, а з квітня по листопад 1918 року його було окуповано австрійськими військами, що займались вивозом зерна і худоби.

Під час німецько-радянської війни з липня 1942 року по січень 1943 року в селі була встановлена військова влада німецького вермахту. Село звільнено силами 172 стрілецької дивізії Радянської армії.

Населення ред.

Населення села становить 32 особи, 14 дворів. За списками поселень Олексіївської волості Старобільського повіту Харківської губернії 1864 року хутір мав 9 дворів, де проживало 12 чоловіків і 10 жінок[3].

Вулиці ред.

Назви вулицям в селі не присвоєно.

Економіка ред.

До революції 1917 року на хуторі діяв спиртовий завод Ковтуна. Був націоналізований після жовтневої революції радою селянських депутатів. Працював шкіряний завод.

1965 року бригада Василя Грінченка досягла врожаїв збору кукурудзи в 60 цнт/га. Село вважалось перспективним, налічувало до 400 мешканців, зводилась вулиця на 50 будинків, але не встигли покласти асфальт на дорогу до центральної садиби колгоспу «Перемога» в Нещеретовому (3 км), покласти водогін й газифікувати село до початку Перебудови, тому молодь село покинула[2].

За радянських часів в селі до 1959 року діяв колгосп «імені Мічуріна», який пізніше було приєднано до нещеретівського колгоспу «Перемога».

Розпайовані сільськогосподарські угіддя орендує СТОВ Вікторія. До села повернулось декілька родин з Луганська, Стаханова та інших міст і селищ.

Транспорт ред.

Село розташоване за 19 км від районного центру і за 20 км від залізничної станції Білокуракине на лінії Валуйки — Кіндрашівська-Нова, яка проходить повз село, у селі колишній залізничний роз'їзд Острогляд, перетворений на зупинний пункт[2]. Автомобільне сполучення дорогами без твердого покриття через село Нещеретове.

Культура ред.

Пам'ятники ред.

Відомі уродженці ред.

Див. також ред.

Примітки ред.

  1. За Всеукраїнським переписом 2001 року.
  2. а б в г Міста і села України. Луганщина: історико-краєзнавчі нариси / Упорядник В. В. Болгов. — К: Українська академія геральдики, товарного знаку та логотипу, 2012. — 472 с. — ISBN 978-966-8153-83-9
  3. Харьковская губернія. Списокъ населенныхъ мѣстъ по свѣдѣніямъ 1864 года, томъ XLVI. Изданъ Центральнымъ статистическимъ комитетомъ Министерства Внутренних Дѣлъ. СанктПетербургъ. 1869 — XCVI + 209 с.(рос. дореф.)

Література ред.

  1. Історія міст і сіл Української РСР. Луганська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1968.

Посилання ред.