Альпійська складчастість
Альпі́йська скла́дчастість або Альпі́йське горотво́рення чи орогене́з (рос. альпийская складчастость; англ. alpine folding; нім. alpine Orogenese, alpine Faltung) — скла́дчастість земної кори, наймолодша за геологічним віком деформація земної кори, яка проявилася в кінці мезозойської і в основному сформувалась протягом кайнозойської ери[1]. Деформації альпійського орогенезу вплинули також на деякі структури більш ранніх етапів формування (докембрійського, палеозойського та мезозойського).
![](http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/f/f0/Tectonic_map_Mediterranean_UK.svg/220px-Tectonic_map_Mediterranean_UK.svg.png)
![](http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/e/e3/VittfarneGeorgien_155.jpg/220px-VittfarneGeorgien_155.jpg)
Термін походить від назви гір Альп Середньої Європи, де вперше був досліджений характер складчастості цього часу[1]. Пізніше було виявлено багато складок у різних частинах земної кулі, які сформувалися одночасно з Альпами. Всі ці складки земної кори дістали назву Альпійської складчастої системи[1].
Деякі науковці вважають, що процес Альпійської складчастості ще не закінчився і до наших днів. Про це свідчать діючі вулкани, висока сейсмічність і порушення молодих осадових порід у районах проявів Альпійської складчастості.
Альпійська складчастість має кілька фаз, серед яких виокремлюють:
- ларамійську (кінець крейдового періоду — початок палеогену);
- піренейську (кінець еоцену ― початок олігоцену);
- савську (рубіж олігоцену та міоцену), штирійську (середина міоцену);
- аттичну (кінець міоцену);
- роданську (середина пліоцену);
- валахську (плейстоцен).
Орографія
ред.Гори Альпійської складчастості — наймолодші, вони найменше зазнали процесів руйнування, через що і є найвищими на земній поверхні[1].
Пояси складчастості
ред.за даними Геологічної служби США (USGS)
Континентальна кора Перехідні зони | Океанічна кора Вік: 0–20 млн років 20–65 млн років >65 млн років |
Виділяються два пояси Альпійської складчастості[1]:
- Середземноморський включає Кордильєра-Бетіка, Береговий Атлас, Апенніни, Альпи, Карпати, Балкани, Кримські гори, Кавказ, Тавр, Памір, Гімалаї, гори М'янми і Малайї та багато дрібніших гірських утворень, які розташовані поміж зазначеними горами і поблизу від них.
- Тихоокеанський включає Кордильєри Північної Америки, Анди Південної, гори Сандвічевих островів, Нової Зеландії, Нової Гвінеї, Малайського архіпелагу, Філіппінських, Японських і Курильських островів, Камчатки, Чукотки, Алеутських островів та Верхоянські гори Східного Сибіру. Встановлено, що не всі гори Альпійської системи формувалися одночасно. Так, наприклад, гори східного узбережжя Азії виникли ще в крейдовий період мезозойської ери, а Кавказ, Альпи і Карпати формувалися переважно в неогеновий період кайнозойської ери.
Завершився орогенез виникненням молодих гірських утворень — альпід. Один з районів типового прояву — Альпи. Крім них, до альпійської складчастості належать:
- в Європі — Піренеї, Андалуські гори, Апенніни, Карпати, Динарські Альпи, Балкани;
- на півночі Африки — гори Атлас;
- в Азії — Кавказ, Понтійські гори і Тавр, Туркмено-Хорасанські гори, Ельбурс і Загрос, Сулейманові гори, Гімалаї, складчасті ланцюги М'янми, Індонезії, Камчатки, Японських і Філіппінських островів;
- в Північній Америці — складчасті хребти Тихоокеанського узбережжя Аляски і Каліфорнії;
- в Південній Америці — Анди;
- архіпелаги, що обрамовують Австралію.
- В Антарктиці - Трансантарктичні гори.
Рудопрояви
ред.При формуванні гір альпійської складчастості інтенсивно проявлялись процеси вулканізму. Внаслідок цього серед гір Альпійської складчастості дуже поширені магматичні породи. З ними пов'язані численні родовища різних корисних копалин, особливо металевих. Зі складчастістю пов'язаний розвиток різноманітних плутоногенних і вулканогенних гідротермальних родовищ руд міді, цинку, свинцю, золота, вольфраму, олова, молібдену і особливо сурми та ртуті.
Див. також
ред.Примітки
ред.- ↑ а б в г д Токовенко В. С. Альпійська складчастість // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
Література
ред.- Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Донбас, 2004. — Т. 1 : А — К. — 640 с. — ISBN 966-7804-14-3.
- (рос.) Бондарчук В. Г. Движение и структура тектоносфери. — К., 1970.
- (рос.) Хаин В. Е. Общая геотектоника. — М., 1973.