Відкрити головне меню

Зорянчук Йосип Герасимович

український вчитель і письменник

Зорянчук Йосип Герасимович (1889, с. Котюжинці Калинівського району — 28 жовтня 1963, с. Коло-Михайлівка Вінницького району, УРСР) — український перекладач, письменник. У 1933 році безпідставно арештований радянською владою за звинуваченнями у «зраді батьківщині» та «контрреволюційну діяльність» (справжня причина — намагання поширити інформацію про Голодомор серед українських літераторів), після чого Зорянчук припинив літературну діяльність.

Зорянчук Йосип Герасимович
Народився 1889
Котюжинці, Калинівська волость, Вінницький повіт, Подільська губернія
Помер 28 жовтня 1963(1963-10-28)
Коло-Михайлівка, Вінницький район, Українська РСР
Громадянство
(підданство)
Flag of the Ukrainian Soviet Socialist Republic.svg Українська РСР
Діяльність шкільний учитель, письменник, перекладач

Зміст

ЖиттєписРедагувати

Зорянчук Йосип Герасимович народився у 1889 році в селі Котюжинці Калинівського району у родині селян. Родом із селянськобідняцької сім'ї, здобув освіта середню спеціальну (закінчив два класи ремісницького училища), із 15 років трудився на різних заводах. Певний час служив чиновником Житомирського і Волинського земств, на початку 20-х рр. переїхав у село до батьків вчителювати. Із 1929 року у перебивався тимчасовими заробітками в кооперації, де працював рахівником, та займався перекладацькою діяльністю. У лютому 1933-го заарештований Вінницьким обласним управлінням ГПУ.

Зорянчука арештували 12.02.1933 року за звинуваченням у порушенні статті 54–10 КК УРСР. За постановою Вінницького облвідділу ГПУ від 12.04.1933 року справа припинена, і він був звільнений через два місяці 17.04.1933 року. На момент арешту проживав у селі Котюжинець Калинівського району. В анкеті звинуваченого в графі «професія» записано «„учитель-письменник“, в минулому (мається на увазі, до революції) чиновник, тепер — безмаєтний. Раніше перебував під слідством за антирадянську діяльність».

У середині лютого 1933 р. органи ГПУ вилучили з пошти листа Йосипа Зорянчука, адресованого у Харків Остапові Вишні. Невідомо, чи потрапив він до рук чекістів внаслідок вибіркового перегляду, чи після негласного нагляду за опальним на той час відомим українським гумористом. Зрозуміло одне: випадковості в тому, що саме цей лист привернув увагу чекістів, немає, бо наводились у ньому факти з політичним забарвленням — випадки голодної смерті у Котюжинцях.

« «Дорогий товаришу! Листа збирався написати Вам про своє становище, але якось незручно, місцеве життя так дисгармонує з сьогоднішнім днем успіхів, досягнень і перемог… Я тут працюю вчителем, викладаю мову в школі комуністичної молоді, нещодавно з видавництвом «Рух» склав договір на переклад роману [норвезького письменника] Кнута Ґамсуна «Соки землі», пишу своїх два романи.

Між тим, повинен сказати відверто, що зараз моє «життя» йде повним ходом. До цього часу ще видавали мізерну «пайку» з колгоспу — 2 пуди сирої гречки на 4 їдаки, але тепер в колгоспі виявили недостачу посівного зерна і не видають навіть цього.

Купити на ринку або в самому селі неможливо нічого, гроші тут втратили будь-яку купівельну спроможність стосовно продуктів харчування. Пуд картоплі коштує 100– 150 крб., пуд жита — 280–300 крб.

Зарплата вчителя рівняється минулим 15-ти копійкам в місяць. Це 1 пуд картоплі, якої ніде не купиш, їмо «хліб» з просяних відходів і «борщ» з кормового буряка й чекаємо голодної смерті.

До цього тут всі звикли. Поки чоловік тримається на спухлих ногах, він йде на цвинтар, копає для себе яму (найняти для цього чоловіка не кожен у змозі, треба заплатити 100 крб., і готувати обід), затим лягає на піч і через кілька днів його несуть до тієї ями.

Я написав про це велику книгу, але коштів не маю, щоб передрукувати рукопис.

Знаю, надрукувати таку книгу неможливо, та хотів би надіслати Вам чорновика.

«Голод» Кнута Гамсуна — забавний сентиментальний витвір порівняно з тим, що мені тут довелося бачити і пережити протягом двох останніх років.

Зараз у мене також починають пухнути ноги, діти в болоті і один вихід — звичайна голодна смерть. Чекати на допомогу не доводиться. Одним словом — «голод»…

»

Факт голодомору на початку 1933-го виглядав насторожуюче, ГПУ не могло допустити, аби інформація дійшла до Остапа Вишні і, можиливо, вийшла з-під його пера. Відтак, працівники обласного управління, виконуючи доручення керівництва, взялися встановлювати випадки голодної смерті, про які вказував Зорянчук, а також поставили за мету вилучити його рукописи. Проведено обшук, який пояснили шуканням нібито прихованої в будинку зброї, а замість неї вилучено низку різних повістей та романів, підготовлених до видання, а також особисте листування з Павлом Тичиною, Остапом Вишнею (які, до речі, гостювали в Котюжинцях), Максимом Горьким.

У рукописах Зорянчук писав душа автора про наболіле — загрозливий наступ голодомору. У праці під назвою «Пишуть мільйони рук: світом править голод і страх» читаємо: «говорити про те, як мільйони людей голодують, їдять стерво, кору, бур'яни, лушпиння з гнилої картоплі і помирають з голоду — не треба і смішно. Голод — звичне явище в цьому світі». Інтелігентний сільський вчитель намагався донести правду до авторитетних представників письменництва, які зналися з тодішніми можновладцями, в надії застерегти від катастрофи, збудити суспільну думку.

Після арешту припинив літературну діяльність та продовжив працювати як простий вчитель. Був одружений та мав двоє дітей. Помер 28 жовтня 1963 року у селі Коло-Михайлівка Вінницького району.

Літературна діяльністьРедагувати

Ще в 1912 р. під одним дахом Волинського земства доля звела Йосипа Зорянчука з представниками української літературної памолоді — Павлом Тичиною, Климом Поліщуком, Яковом Савченком. Під їх впливом Йосип сформувався як творча особистість: самотужки опанував українську мову, яку до цього вважав «наречием», познайомився з працями російських, польських класиків. Потім з'явились власні доробки.

У протоколах допиту побічно згадуються кілька неопублікованих його творів, але самі твори, навіть чернетки, відсутні.

У довідці А. Лейтеса і М. Ященка «Десять років української літератури (1917—1927 рр.)», виданому Державним видавництвом України у 1928 р., наводиться короткий перелік опублікованих Зорянчуком статей. Зокрема, в журналі «Шлях» за 1917 р. видруковано два ескізи під назвою «Коли прийде час спокою» та «Утічка». Через рік у тому ж виданні побачили світ новела «Утічка» і публіцистичний роздум «Шляхом душі — диференціація індивідума». Затим з'явилась новела «Горе переможеним». Це все, про що відомо з літературної спадщини Йосипа Зорянчука.

У його творчості переважає тематика голодомору. Зорянчук був одним з перших хто заговорив про голод в Україні.

Власні твориРедагувати

  • «Коли прийде час спокою» (ескіз, Державне видавництво України 1917)
  • «Утічка» (ескіз, Державне видавництво України 1917)
  • «Утічка» (новела, Державне видавництво України 1918)
  • «Шляхом душі — диференціація індивідума» (публіцистичний роздум)
  • «Горе переможеним» (новела)

ПерекладиРедагувати

  • Кнут Ґамсун «Соки землі». Переклад з норвезької: Йосип Зорянчук. Видавництво "Рух". (доля перекладу невідома)
  • Генрік Ібсен. Вибрані твори. У 3-х томах: Том 2. Переклад з норвезької: Йосип Зорянчук (Росмерсгольм; Будівничий Сольнес), Вероніка Гладка та Катерина Корякіна (Підпри громадянства); редактор: Дмитро Загула. Харків-Київ: ЛіМ. 1932. 228 стор. (серія "Бібліотека чужоземної літератури").[1]

ПриміткиРедагувати

  1. Лада Коломієць Український художній переклад та перекладачі 1920-30-х років. Луцьк: Нова Книга. 360 стор.: сторінки 268-269 ISBN 978-966-382-574-8

ДжерелаРедагувати